Чи справді потрібно перейменовувати вулиці в Переяславі? Чим варто керуватися, обираючи нові назви? Звідки в Переяславі стільки русифікованих об’єктів? Краєзнавиця Людмила Набок поділилася цікавими фактами та своїми думками.
В Україні з початком повномасштабної війни зі зрозумілих причин стрімко зріс потяг до дерусифікації – зносять пам’ятники російським діячам, планують перейменування вулиць, парків, площ та інших об’єктів, назви яких стосувалися росії. Інформатор поспілкувався з переяславською краєзнавицею Людмилою Набок, яка є членом місцевої топонімічної комісії. Вона розповіла про об’єкти нашого міста, які підлягають дерусифікації. Окрім цього, пояснила свою позицію щодо цього.
— Що слід розуміти під “дерусифікацією”?
— Дерусифікація топонімів це позбування назв, які пов’язані з радянською та російською історією та символікою. Ця проблема існувала завжди, але українці були дуже толерантними до всієї російської культури. Зараз російська культура показала себе в “усій красі”. Тут я солідарна і з В’ятровичем, і з Притулою, і навіть з російським оглядачем Олександром Нєвзоровим. Прекрасний стиль високої поезії Пушкіна, Лермонтова, Чехова — останній взагалі один із моїх улюблених письменників на ряду з Діккенсом і Ремарком. Але ж зараз ціла нація робить отакі звірства, так як колись арійська раса та німецький народ поставили себе вище за усіх. Втім, чомусь в нас немає жодної вулиці Гете, Шиллера, які до нацизму не мали відношення, зате були вулиці Карла Маркса та Енгельса.
— Наскільки вагомим був вплив росії та СРСР на Переяслав?
— Русифікація топонімів активно розпочалася в Переяславі у 1958 році, коли до нас приєднали села Підварки та Борисівка. Тоді тим вулицям присвоїли назви здебільшого російських діячів. Наприклад, Надія Курченко — російська стюардеса, яка була вбита в перестрілці під час захоплення літака. В Переяславі її ім’ям назвали вулицю. Тобто в нас немає вулиці Каденюка, зате є вулиця Комарова й Гагаріна.
Дерусифікація — це позбавлення серед українців символів російської культури. Буває, що люди, яким 50-60 років пишуть у Facebook пости російською, хоча в житті спілкуються українською. Вони аргументують це так: “Я російською пишу правильніше ніж українською”. Це є наслідком деукраїнізації — винищення наших культурних наративів. Хтось говорить: “Ой, як же ми без Пушкіна?”. А як ми живемо без Дафни дю Мор’є? А чому ми живем без Діккенса? У нас російській мові та культурі приділяли настільки багато уваги, що навіть у топонімах вдвічі більше російських письменників, аніж українських. От хто такий для України Пугачов? Хто такий Степан Разін? Вони що, наші національні герої? Навіть той самий Ломоносов. Хай росія ним і пишається. А чому в нас немає вулиці родини Зерових? Хоча для Переяслава така назва має значення, бо батько Зерових майже два чи три роки жив у нашому місті. А ми навіть не знаємо двох-трьох віршів Миколи Зерова.
— Як, на вашу думку, мають змінюватися назви вулиць та інших об’єктів?
— Особисто я противник називання вулиць іменами людей. Проходить певний період часу, свідомість змінюється, деякі герої забуваються. Про що я говорю? Наприклад, у нас є вулиці Анучіна, Алєксєєва, Лаврова — воїни, які загинули на Букринському плацдармі. Анучін похований у нашому парку. Але яке ж у нас до нього ставлення? Офіційно на табличках написано “Анучін”, а він — Онучин.
У Переяславі, наприклад, назвали Підварську вулицю вулицею Ярослава Потапенка. Топонімічна комісія була проти цього, бо вулиця не підпадала під декомунізацію. Скільки бруду вилилося! Пройде 10-15 років, виросте нове покоління, яке не буде знати хто такий Потапенко. Навіть зараз уже не кажуть “Ярослав”, кажуть – “вулиця Потапенка”. Називати вулиці іменами героїв або людей, які відомі отут, в Переяславі — це певний ризик, тому що проходить певний історичний відрізок, після цього це все забувається, перейменовується. Таким чином, ми самі провокуємо певну частку зневаги до пам’яті людини, ім’ям якої названа та чи інша вулиця. Я не закликаю одразу Пушкіна заміняти на Зерова. Не обов’язково. Давайте вулицю Пушкіна дерусифікуємо й назвемо топонімом якимось — нашим, переяславським, історичним.
У нас є вулиця Філатова. Він — росіянин. Але я б не перейменовувала цю вулицю. І я буду голосувати проти цього. Чому? Тому що Філатов заснував офтальмологічну клініку в Одесі. Це видатна людина, яка була проти руйнування церков, виступала проти “совєтов”. Він для України зробив стільки, що справді вартий того, щоби називати вулицю його ім’я. Він так себе утвердив, що його ім’я знає багато людей. Його пов’язують з Україною і з діяльністю саме в Україні. Дерусифікація — це не є сліпе перейменовування. В той же час, є вулиці Можайська, Вілейська — вони названі на честь міст у росії та білорусі відповідно.
— З якими зміненими раніше назвами в Переяславі ви не погоджуєтеся?
— Особисто я була проти назви вулиці Небесної Сотні. Там була історична назва — вулиця Гостробока. Вона така і є по структурі, по топографії. Тепер присвоїли нову назву — Героїв Небесної Сотні. По-перше, це дуже довга назва — вона незручна в написанні поштової адреси, при виготовленні документів. Її перейменували, а потім тільки лінивий не висловився, яка вона недоглянута й невпорядкована, хоча й носить назву Героїв Небесної Сотні. Отак просто взяли й назвали. Я вважаю, що треба слідувати не тільки патріотичним ідеям під час присвоювання нових назв, а й тверезо, усебічно оцінювати назву — з погляду історії, топоніміки — є багато аспектів. Для цього й існує спеціальна топонімічна комісія.
Нагадуємо, що на початку квітня в Переяславі на пам’ятнику до 300-річчя “возз’єднання” України з росією з’явились написи. Активісти залишили на постаменті назви міст, які знищували окупанти.
Юлія Кравченко
