“Під час повітряної тривоги малював у погребі”: художник із Переяслава розповів, як на нього вплинула війна

Художник із Переяслава Микола Плєхов розповів про творчість під час війни на прикладі декількох своїх робіт. В його доробку є зображення краси Маріуполя часів 2017 року, яке в цей нелегкий час набули нового значення.

35-річний Микола Плєхов провів більшу частину свого дитинства в Переяславі, навчався у місцевій художній школі, що й стало поштовхом до його реалізації як майстерного митця. Втім, народився він у нині окупованому Криму, а вищу освіту здобував у Миколаєві, яке зараз страждає від російської агресії. Журналістка Інформатора поспілкувалася з художником й дізналася, як на його творчість вплинула війна.

– Як для тебе почалася війна?

– Прокинувся десь о 5-ій годині ранку, певно, як і всі кияни. Були складні відчуття, ступор. Хоча я психологічно розумів, що буде війна — напередодні навіть спрогнозував, сказав своєму колезі, що в понеділок з провокаціями та обстрілами визнають ці псевдореспубліки. Тривожну валізку збирав рано вранці, подивився, де поряд із будинком у Києві є бомбосховище, воно було досить далеко, і це була парковка для авто. Купив продуктів і поїхав до Переяслава.

Вранці, крізь сон я чув глухі вибухи, але вони були десь далеко. Коли зайшов у мережу, зрозумів, що це все — не просто якісь хлопки. Добиратися до Переяслава було не так легко, збиралося багато людей, не всі розуміли, чи буде взагалі транспорт, було чимало заторів.

– Чому вирішив їхати саме до Переяслава?

– У цей день мені пропонували поїхати в Ірпінь, але все ж обрав Переяслав. Ті мої знайомі, що були в Ірпені, змогли виїхати ще тоді, коли цей жах тільки почався. Після приїзду до Переяслава ховалися в погребі. Допомагали й на блокпостах.

– Як вплинула війна на твоїх близьких?

– У Миколаєві живуть мама й бабуся. Мама працює на державному підприємстві. Після обстрілів вона вирішила звідти поїхати за кордон. Тато був у Харкові, дуже довго не хотів звідти їхати, але нещодавно все ж таки зважився на це.

У перший день мені зателефонував друг із Криму, підтримав. Це було справді дуже приємно. У мене є чат, який допомагає знати, що зараз відбувається в Криму. Для мене це важливо, бо я там народився. Хочеться в український Крим повернутися.

– Коли саме ти почав творити під час війни?

– Перші пів місяці не міг робити нічого. До Переяслава взяв планшет, тому роботи виконував у електронному вигляді. Лише три ескізи зробив у матеріалі. Різноманіттям засобів у цей час похизуватися не можу. Під час повітряної тривоги малював у погребі чи у коридорі.

– Чи стала війна джерелом натхнення для нових робіт?

– Різні коливання зачіпають чи не кожну людину, не тільки митців. З точки зору мистецтва, предметом дослідження може бути й руйнівна ситуація, й почуття несвободи. Це так само враження. Роботи, які я створюю під час війни, — це уривки від побаченого, внутрішнього перетирання дійсності, деякі з них навіть приходять уві сні. Якщо від початку війни сирени, і гуркіт зброї наводив на тебе страх, то згодом вже стаєш частиною цієї реальності, змінюється бачення.

– У тебе є роботи, на яких змальовано Маріуполь і “Азовсталь”. Як та коли їх створював?

– Колеги й друзі запросили мене й мого товариша на пленер до Маріуполя. Це був 2017 рік. Багато митців тоді ще боялися туди їхати, бо це близько до лінії зіткнення з окупованою частиною Донеччини. Я поїхав. Цей час минув класно. Там багато яхт-клубів з пірсами, і от, власне, вид на “Азовсталь” я писав саме з одного з цих яхт-клубів. Точно не знаю долю цих робіт, бо ми їх так і не забрали. Вони були сирі, тому ми їх залишили. Зараз невідомо, чи вцілили вони.

Микола розповів нам детальніше про декілька своїх творчих напрацювань, які побачили світ під час війни. Що вкладено в ці твори та які речі намагався передати митець – дізнавайтеся далі.

“Тиша на узліссі”

– Ця робота про тишу в нашому українському лісі. Коли ми виходимо на прогулянку, ми знаємо, що таке тиша в розумінні спокою й гармонії, певної краси. Але ж яка та тиша коли вона страшна! З такими жахливими картинами ми знайомі, можливо, за спогадами наших дідусів або за фільмами про війну. А зараз це реальність. Уявивши цю ситуацію, я постарався в цю тишу зануритися й подивитися на це своїми очами. На картині є речі, які ще догорають. У середині, якщо придивитися, можна побачити розбиту російську техніку та рештки тіл.

“Евакуація”

– В мене є серія робіт, з якої я хочу зробити проєкт під назвою “Вокзал”. Мені подобається досліджувати вокзал як сучасний храм XXI століття. У ХХ столітті почався промисловий переворот і машини заполонили наше життя, виробництво пришвидшувалося, з’являлося більше вільного часу. Якщо дуже швидко провести перед собой тисячу людей на вокзалі, ти навряд чи їх запам’ятаєш — може викарбуватися хіба що декілька облич.

І от через близькість цієї теми я уявив собі евакуацію. Я не був під час війни на вокзалах, тільки бачив відомі фотографії з евакуації на вокзалі Харкова, Києва, Краматорська (коли прилетіла ракета).

“Останній атракціон від Javelin”

– Ця робота – про силу зброї. Існують кадри, коли від танку башта відлітає після влучання Javelin. Таку силу важко уявити. Звісно є тут і елемент кепкування з агресора – як така велика країна відносно нашої напала на таку порівняно маленьку Україну, а отримує “по самі вуха”?

Нагадаємо, що в Переяславі заборонили діяльність УПЦ МП. Депутати проголосували за це, однак були обговорення.

Юлія Кравченко