У Переяславі помер Микола Корпанюк. Яким ми його пам’ятаємо?
Ввечері 25 липня помер професор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Микола Корпанюк. Йому було 72 роки. Завтра, 27 липня, у холі першого корпусу університету відбудеться прощання з ним. А поховають Миколу Павловича о 12:30 на Підварському кладовищі. Підтримати родину покійного можна фінансово (карта ПриватБанку 5168 7554 5011 9330). Редактор Інформатора (Переяслав) Віталій Усик, який був студентом видатного вченого-сковородинознавця, пригадав дещо про свого Вчителя.
Те, що ранки тепер починаються з поганих новин, стало звичним, як би це страшно не звучало. Однак сьогоднішній ранок був для мене особливо важким. Помер Микола Павлович Корпанюк. Вчитель, дипломний керівник, старший товариш, цікава особистість, справжній патріот.
Він був другом мого діда. Тож про Корпанюка я чув ще до вступу до переяславського університету. Але уявляв його інакшим. Не думав, що такі сила, авторитет, глибина мислення вміщаються у досить низенькому милому чоловікові. Втім, це був саме той випадок, коли зовнішність оманлива. Микола Павлович не прагнув бути епатажним, надто яскравим, гучним. Йому вистачало лише слів… Він говорив чітко, повільно і впевнено, наче вводив кожне слово у голову співбесідника. Тому його чули, до нього прислухалися.
“Раптом що, Корпанюк допоможе”, – говорили мені вдома, коли вступив до університету. І він допомагав. Але не так, як ви могли б уявити. Він не був із тих, хто може “порішати”. Він допомагав ставати розумнішим та мудрішим. Він готовий був приділити студентові максимум часу. Він проводив повноцінні лекції навіть для однієї людини. Якщо вона прийшла на пару, то має право отримати нові знання, – певно, так він вважав. А передати своїм студентам йому було що – енциклопедичні знання з історії української літератури та відчуття патріотизму. Кажуть, патріотизму не навчиш, це або є, або немає. Я ж переконаний, що Микола Корпанюк міг навчити навіть цьому.
Я точно не був його найкращим студентом. У мене постійно були інші пріоритети. Однак навіть у таких умовах, коли в університеті я з’являвся щонайбільше раз на місяць, ми змогли написати дипломну роботу бакалавра на тему творчості Сковороди (на яку ж іще, якщо дипломний керівник – один із найкращих сковородинознавців України?). Микола Павлович брав мене на різні заходи вшанування Григорія Сковороди. Загалом класні були часи. А от магістерську я вже не осилив – повністю зосередився на розвитку Інформатора й диплом не написав. Можливо, через це керівник трохи й образився на мене. Втім, повторюсь – я далеко не ідеальний студент.
Я сприймав Миколу Павловича не як викладача, до якого слід підлизатися, щоб раптом не поставив поганої оцінки, а як глибоку людину, із якою можна цікаво поспілкуватися. Мій досвід не дозволяв дискутувати з ним на рівних, але все ж намагався. Не з усіма його думками погоджувався, не завжди ми приходили до чогось спільного, проте завжди завершували розмову з повагою один до одного.
З неймовірною повагою згадуватиму Миколу Павловича Корпанюка. Людину, яка мала вплив на формування моєї особистості. Вчителя. Дипломного керівника. Старшого товариша. Патріота. Друга мого діда.
Віталій Усик
