Інформатор вихідного дня: “ми робимо “ля-ля-ля-ля, нічого не чую”, а мали б панічно носитись колами”

Перша книга у рубриці “Інформатор вихідного дня”. Вона принесе емоції і дозволить трохи розслабитись.

Фільми, мультфільми, серіали… Таке враження, що ми у вільний час не відриваємо поглядів від моніторів. Можливо, певною мірою це й правда, бо коли я вирішив написати у рубрику “Інформатор вихідного дня” про книгу, то не відразу придумав, за що взятися. Про останню прочитану “Золотий дім” Салмана Рушді розповідати особливо нічого, а до цього я щось завершував аж у квітні. Але книга Тома Філліпса “Людство. Стисло про те, як ми все про**али” (2018) справді прикольна. Про неї в мене вже є готовий текст, який публікував у своєму Telegram-каналі. Продублюю й тут для ширшої аудиторії.

Про автора. Том Філліпс – британський журналіст. Як написав про себе в книзі, “був шеф-редактором BuzzFeed UK, де поділяв свій час між дуже серйозними доповідями на важливі теми і жартуванням”. Вивчав археологію та антропологію, а також історію та філософію науки в Кембриджському університеті. Досить популярною в Україні (судячи із запитів у Google) є його книга “Правда. Стисло про те, як ми навчились п**діти”.

Про книгу. Гумористичний переказ історії людства. Акцент зроблений на головних невдачах, які, можливо, змінили хід нашого життя. Написана живою мовою, без цензури та штампів.

Короткі враження. У вас є відчуття, що ми стоїмо на порозі кінця світу? У мені воно живе кілька останніх років. Після виходу цієї книги Філліпс спокійно може написати ще одну на ту ж тему. Бо з 2018-го ми ще завзятіше взялися все пройобувати. Чого лише вартий коронавірус, який на деякий час паралізував світ? І це тільки через те, що ми ліземо, куди не варто, на територію, де мають господарювати тварини.

Щойно ми адаптувалися до нових реалій, як на росії один бункерний дід почав погрожувати світу ядерною війною. Хто, як не ми, українці, розуміємо, що він погрозами може не обмежитися?

І це при тому, що кілька останніх років екологи буквально кричать, що Земля вже не витримує нас. А суспільство дивиться на них, як на трішки дивних. (Гляньте на цю тему фільм “Не дивись вгору”). Ну хоч щось із цього всього має ж нарешті покінчити з людством.

Ця книга – те, що треба, коли закопуєшся в особистих проблемах. Вони насправді такі дрібні! Боїшся війни? Та їх вже стільки було в історії, що навіть дивно, як так довго світ жив у якому-не-якому мирі в останні роки. Загарбники майже завжди дорого платили, але історія нікого не вчить. І прочитавши цю книгу, я розумію, що й не навчить. Як би сумно це не було, людство не змінюється.

Ця книга – для емоції, а не для знань. Все-таки зрозуміло, що автор спеціально акцентує увагу на невдачах і показує все максимально однобоко. Але ж він цього й не приховує, ясно навіть з назви книги. Із подібних, але грунтовніших (при цьому попсовіших), можу порадити книгу “Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього” Ювал Ной Харарі.

Цитати

• Еволюція отримує результати не внаслідок планування; вона просто жбурляє сміховинно велику кількість голодних і хтивих організмів у небезпечний та безжальний світ і дивиться, хто з них найменше облажається.
• Якщо ви думаєте, що суспільство, яке зіткнулося з потенційною екологічною катастрофою, але ігнорує проблему і коїть ще більше тієї фігні, що до неї призвела, – це звучить тупо, тоді, гм, привітульки. Мооооже, тоді роззирніться на хвильку довкола?
• Гітлер ненавидів, коли над ним сміялися, але полюбляв, коли об’єктами посміху були інші (він глузливо пародіював людей, що йому не подобалися). Але він також потребував схвалення від тих, кого зневажав, і його настрій швидко поліпшувався, якщо в газеті про нього писали щось втішне.
• Якщо глянути на все достатньо широко, то майже вся людська історія – це просто історія того, як імперії розвиваються, занепадають і духопелять одна одну.
• Дипломатія – це мистецтво не бути падлюками у відносинах між великою кількістю людей чи принаймні зуміти погодитися, що авжеж, всі ми інколи буваємо падлюками, але чому б нам усім не спробувати заспокоїтися?
• Коли нас бомбардує ще більше інформації, геть не дивно, що її стає забагато для переварювання, і ми повертаємося до відбору крихт, які підтверджуватимуть наші упередження.
• Ми всі колективно робимо “ля-ля-ля-ля, нічого не чую”, а мусили би, напевно, панічно носитися колами так, ніби наш дім горить… бо десь так і є. Сімнадцять із вісімнадцяти найспекотніших років зафіксовані після 2000-го.

Попередній матеріал цієї рубрики, ви можете знайти за посиланням. Там наша журналістка розповідала про добрий мультфільм “Удача”.

Віталій Усик

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.