“Коли в мене запитують, як почати свій YouTube-канал, відповідаю: “Просто зняти перше відео”. Віталій Гордієнко побував у Переяславі та розповів секрети YouTube.
7 квітня до Університету Григорія Сковороди в Переяславі приїздив Віталій Гордієнко, автор YouTube-каналу “Загін кіноманів” з аудиторією понад пів мільйона людей. Його відео не лише на кінотематику, а й на тему української культури та, власне, блогерства інколи набирають по кілька мільйонів переглядів. Про те, як стати популярним на YouTube, та про кінематограф він послікувався зі студентами та гостями університету. Зустріч відбулася у рамках проєкту “Платформа можливостей”. Інформатор переповідає найцікавіше з неї.
Якщо ви не любите читати довгих текстів, ми опублікували півторагодинний аудіозапис на Patreon. Ставайте нашими підписниками і слухайте надзвичайно цікаву розмову прямо зараз.
– Відкрив канал “Загін кіноманів” 6 років тому. Перше відео опублікували 12 березня 2017 року, – Віталій Гордієнко розпочав із того, як він розвивався в YouTube. – У той час я навчався на факультеті культури та мистецтв у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Навчався на актора і, звісно, треба було шукати варіанти розвитку для себе як для креативної одиниці, тому що акторам в Україні достатньо важко знайти роботу. Актори завжди залежні від когось: чи хтось тебе найме на роботу, чи комусь сподобаєшся? Якщо ви можете створити особистий бренд, який буде допомагати вам розвиватись та заробляти гроші, – це взагалі ідеально. Для мене це став YouTube.
Як я познайомився з YouTube? Ну спочатку я там просто завантажував різні презентації у школу та дивився всякі відосики. А у 2016 році усвідомив, що там можна заснувати свій канал, де будеш викладати відео нібито власний серіал. Ця ідея мене захопила – свій серіал! Потім я ще й зрозумів, що на YouTube можна заробляти гроші. Подумав, що це буде дуже легко: зареєструюсь, мене дивитимуться, зароблятиму. В принципі так і є, але обов’язково повинен бути такий маленький гвинтик у цій системі – вас мають дивитися.
Тому я почав шукати способи, як заробляти на цьому. Наосліп ішов, шукав публікації “Як заробити на YouTube?” і в результаті створив свій YouTube-канал, який називався “Ukraine football”. Як ви можете зрозуміти, знання з англійської у мене такі собі були, бо правильно “Ukrainian football”. Там я публікував футбольні вайни (короткі відео, які привертають увагу), міг монтувати таких два-три на день. Почались проблеми з авторським правом, бо відео футбольних моментів тобі не належать і ти не можеш їх монетизувати. У таких випадках відео або закривають, або дають червоний значок монетизації (це означає, що відео монетизується правовласником), або дають жовтий (відео просто не монетизується, бо не відповідає вимогам рекламодавців). Якщо у тебе зелений значок, ти отримуєш за своє відео кошти. Коли почались перманентні блокування відео, зрозумів, що далеко на цьому не заїду.
Після цього була пауза. Але я вже розробляв ідею каналу про кінематограф, бо мені здавалось, що в Україні мало людей, які працюють у цій ніші. Найбільшою помилкою було, що я приблизно пів року думав про те, як зроблю YouTube-канал. Мовляв, тепер підійду до справи серйозно: куплю камеру, звук, світло, побудую студію в центрі Львова, бажано на 60 “квадратів”, і тільки тоді я зможу робити кіноконтент. Але насправді все не так – просто потрібно взяти й зробити. Коли розповів своєму товаришу, що хочу зробити такий YouTube-канал, він сказав: “А давай знімемо тобі перше відео у понеділок”. Я відповів: “Камон, чувак, це не можна робити у понеділок. Це так не працює”. Він же наполіг, що треба зробити це відразу, знайшов камеру та звук, поставив мене на білому тлі – все! Коли я спробував, то зрозумів, як усе працює і куди треба рухатись. Тому, коли в мене запитують, як почати свій YouTube-канал, відповідаю: “Просто зняти перше відео”. Не так важливо, яка у вас картинка та звук. Найголовніше – ваша ідея. Якщо ви цим горите, якщо знаєте, як це розказати круто, це може мати свою аудиторію. А коли вас дивитимуться, будете далі розвиватись, то зможете докупити і камеру, і звук тощо.
Ще однією моєю помилкою було те, що я забув свою головну мету. Передусім хотів заробляти із цього. Але коли створив канал “Загін кіноманів”, то деякі цілі відійшли на другий план, бо вирішив, що хочу розвивати український YouTube. І зрештою, настав момент, що я перестав розуміти, навіщо цим займаюся. У YouTube, як і в будь-якій соцмережі, потрібно розуміти кінцеву точку: чи ви хочете заробляти із цього гроші, чи ви хочете стати популярним, чи хочете розвивати свій інший бізнес або бренд. Але якщо хочете заробляти, то треба на цьому й фокусуватись.
На YouTube є три види заробітку: монетизація з переглядів, донати глядачів або продавати рекламу у своїх відео. Для тих, хто тільки починає, мені здається, найкращим варіантом є донати. Ви можете так попрацювати зі своєю, скажімо, сотнею підписників, донести свою цінність, що кожен із них задонатить, і ви отримаєте певну суму, щоб мати змогу працювати далі. Це в принципі те, на чому зараз тримається український YouTube. Бо у нас люди хочуть мати свій контент, вони відкриті для того, щоб донатити на класні ініціативи.
Три роки я не заробляв на YouTube нічого. Ключий момент настав, коли постало питання: чи займаюсь цим серйозно, чи не займаюсь і шукаю якусь “нормальну роботу”. І вирішив щотижня викладати відео, допоки це не вистрелить, – рік, два, байдуже, буду викладати. Мені вистачило 5 місяців стабільної роботи над контентом, щоб отримати свої перші 20-30 тисяч переглядів. Після цього відразу було 100-200 тисяч і ось так воно й понеслося. Тобто до перших 10 тисяч підписників я йшов три роки та один місяць, а до першої сотні тисяч – вісім місяців після того. Як і в будь-якій іншій роботі, стабільна праця та ціль завжди дають результат.
Потім всі охочі могли поставити Віталію Гордієнку запитання.
– Як справлятися з хейтом?
– Коли ти починаєш, це дуже складно. Наприклад, ти зробив відео, яке подивилося сто людей. Під ним написали десять коментарів, з яких три – “Дякую за українську мову”, ще три – “Прикольно” і чотири – “Треба трішки попрацювати, дещо нудно, затягнуто”. І можливо, ще один – “Що ти взагалі робиш? Навіщо ти почав цей канал?”. Тобто у таких випадках приблизно 40% коментарів у тебе хейту. Ти читаєш і відразу думаєш: “Мене всі не люблять, кар’єра провалена”. Твій мозок сприймає тільки хейтерські коментарі і забуває, що більшість людей подякували тобі за українську мову й сказали, що вийшло прикольно. У такі моменти важливо зберігати фокус на тому, що треба продовжувати. Так, ти неідеальний, але якщо будеш постійно повторювати, пробувати нові штуки, то якість неодмінно виросте.
Ось у мене зараз 2 мільйони переглядів на відео про політичні меми. Всі ці люди подивились і мають думку про мене, про те, як я говорю, про мою камеру, звук, картинку. Кожен може про це сказати. Але чи важлива кожна думка для мене? Мабуть, ні. Ти можеш легко зламатися, якщо слухатимеш реально всіх. Важливо – обрати для себе лідерів думки. Якщо хтось із твоїх знайомих більш-менш розбирається у відеоконтенті і ти цій людині довіряєш, то можна просити поради у неї. Якщо ж немає морального авторитета, можна просто прислуховуватись до себе. Але потрібно бути самокритичним, постійно шукати, що робиш не так, бо розвиватися завжди є куди.
– Чого вам бракує в українському YouTube? Які теми не розкриті?
– Всі. Український YouTube дуже круто розвивається, але в ньому багато вільних ніш. Навіть у тематиці кінематографу ніша повноцінно відкрита. Є 10-15 YouTube-каналів, які класно займаються цим, та це насправді дуже мало. А якщо візьмемо інші ніші, то взагалі сумна ситуація. Тому якщо обрати для себе роботу й постійно працювати над нею, то рано чи пізно точно станеш популярним.
– Якось ви розповідали, що плануєте розширювати проєкт “Загін кіноманів” за межі YouTube-каналу. Тобто такими собі автономними проєктиками на подкаст-платформах, у Telegram та Instagram. Чи рухаєтесь у цьому напрямку?
– Буквально три дні тому в Києві записав інтерв’ю із режисером фільму “Памфір” Дмитром Сухолитким-Собчуком. Це буде перший випуст подкасту “Загін кіноманів”. Хотілось би запустити його на повноцінній основі. Для мене це буде більше як віддушина, де я зможу без жодних нарізань спілкуватись з цікавими людьми з кінематографу. Бо на YouTube в мене є багато самоцензури: що цікаво, як це зробити динамічно. А тут я просто буду спілкуватись для тих, хто реально хоче послухати і просмакувати деякі деталі. Можливо, додам туди кіноогляди на менш мейнстрімні стрічки, але, скоріш за все, сценарії писатиму не я. Вже є Telegram-канал та Instagram-сторінка. У моїх вологих мріях – якісний сайт “Загону кіноманів”, та це план на кілька років вперед. Наразі ж це запуск подкасту та розширення команди на YouTube, бо щоб робити більше, треба мати більше людей.
– Розкажіть про свою роботу над документальним фільмом про Володимира Івасюка.
– Звісно, відео про найкращі українські меми – це топово. Це людям підіймає настрій і мені в кайф робити, бо відкриваю для себе абсолютно нові речі. Скажімо, недавно в Івано-Франківську я їхав у таксі й побачив, що із супермаркету виходить якийсь дуже знайомий мужик. Думаю: “Він суперпопулярний, але не зірка. Це я його чомусь знаю”. І зрештою мені доходить, що це той же чувак, що кинув яйцем у Януковича. Я відчув себе особливим (сміється), розповів таксисту, той у шоці був.
Але все одно з такою аудиторією та таким впливом хочеться робити важливіші речі. Перше, що я хотів втілити, – розповісти про “Тіні забутих предків”, бо це найкраще, що зробила українська кінематографія, і про фільм зовсім мало знали люди. Я зробив це і людям сподобалось. Тому вирішив спробувати зробити про Володимира Івасюка, бо це неймовірно цікава особистість. Він трагічно загинув у 30 років. Він ніколи не був старшим композитором. “Червону руту” він вигадав у 21 рік, став всесоюзною зіркою в цьому віці. Він був молодим хлопцем, якого всі зазвичай називали просто Володею. А зараз для нас він став якоюсь іконою, його образ став забронзовілим. Хотілось би показати його простою людиною, яка писала круті твори. Не знаю, чи вийде все так, як я хочу. Не скажу, що це прямо документальна робота, бо така передбачає документальні кадри, яких поки що особливо у мене немає.
– Наскільки важко і довго доводиться працювати над такими темами як “Україна в російських фільмах”?
– Коли підходиш до такої ідеї, то відразу: “Я, мабуть, нічого не знайду”. Але насправді є багато корисних статей. Придумав тему, забиваєш у Google і вже маєш від чого відштовхуватися. Знаходих якісь деталі, дивишся ролики в YouTube. А YouTube же як працює? Якщо ти щось подивився, то він тобі підтягує ще цікаві відео про це. Таким чином дізнаєшся все більше й більше. Тебе самого починає притягувати до цієї теми. Щоправда, треба дати собі тривалий час на це. Бо за вечір такий сценарій написати не вийде.
Якщо говорити про російські фільми, то я реально їх передивлювався. Дізнавався, у яких є згадки про Україну й дивився їх повністю. Це було дуже дивним досвідом: повномасштабне вторгнення, а я такий сиджу: “Так, сьогодні подивимось “Брат” чи “Брат 2″?” Я як той чувак, який курить і всім каже: “Куриш? Не кури”.
– Як кожен із нас може долучитись до того, щоб контент українських блогерів ставав популярнішим і приносив їм більшу монетизацію?
– На YouTube є дві ключові штуки, які вирішують, чи стане відео популярним. Перша – це CTR, відсоткове співвідношення кількості показів відео до натискань на нього. Класний CTR для ютубера-початківця – від 10 відсотків. Коли ви бачите відео блогера, який вам подобається, бажано натискати й дивитись. Я іноді вмикаю відео своїх друзів, навіть якщо не хочу його дивитися, і воно собі йде. Бо другий фактор, який вирішує, чи стане відео популярним, – це тривалість перегляду. Кожна платформа хоче, щоб ви подовше на ній залишалися.
– Чи доводилось вам використовувати у своїй роботі штучний інтелект?
– Недавно писав випуск про політичні меми, саме ChatGPT запрацював в Україні. Я попросив його написати сценарій. Він створив прикольну структуру: зробіть вступ про те, яка роль мемів в Україні, розкажіть про один мем, потім про другий мем, поверніться до такого-то аспекту, далі ось це і висновок. Ну окей, це я і так знав. Але ChatGPT почав писати мені про меми, яких насправді не існує. Також я вирішив запитати про феноменальність “Тіней забутих предків”, і він написав кращий сценарій, аніж я. Про старі фільми він може розповісти, бо є багато матеріалу, який він здатен переформатувати. А якби я про новий фільм попросив розповісти, то він стає наче людина, яка нічого не знає, проте намагається показати, що знає все.
– Які ваші враження від нового фільму Антоніо Лукіча “Люксембург, Люксембург”?
– Мені трішки важко відповісти, тому що дивився цей фільм в смт Близнюки у будинку культури. І ми були в найостаннішому ряду, який самі створили, бо принесли туди крісла. Звук був трохи гіршим, ніж хотілось би, зображення було задалеко, люди постійно ходили. Тому враження трішки змішані. Це був більше івент. Але як івент це було феноменально, найкраща кіноподія в Україні, на якій я бував.
А в принципі класне кіно. Мені подобається, що в нашій країні з’являються кінорежисери зі своїм стилем, які люблять та розуміють кіно. Антоніо Лукіч – фантастично цікава людина. Його улюблений режисер – Іштван Сабо. Хтось чув про такого? Це вже щось говорить про нього. У кіно він хоче розкривати саме теми, які йому цікаві. Перший фільм був про стосунки мами і сина (“Мої думки тихі”), цей – про стосунки батька і синів. Цим фільмом він для мене утвердився як один із найкращих українських режисерів. Бо перший – це завжди так: “Ну класно, подивимось, що ти далі зробиш”. Тепер скажено чекаю, як буде з прокатом “Люксембург, Люксембург”, і вже чекаю третього його фільму, робота над яким ведеться.
– Чи цікавитесь ви зараз футболом? Що можете сказати про український футбольний YouTube?
– Зараз дивлюсь багато матчів англійської Прем’єр-ліги, зокрема, “Арсенала”, “Челсі”. Коли там грають Зінченко, Мудрик, стало дуже цікаво. У мене вимальовується співпраця з футбольним клубом “Верес” (Рівне). Запропонував Дмитро Поворознюк. Це моє рідне місто, було б цікаво. Відвідуватиму матчі, які зможу, зніматиму сторіз, щось писатиму, словом, це буде така собі медійна підтримка одне одного.
Серед YouTube-каналів однозначно можна відзначити “Трендець”, “Бомбардир” (зараз менше про футбол, більше про інтерв’ю), FootballHub, Вацко on Air. Коротше, всі канали про футбол, які є на українському YouTube, я намагаюсь перманентно переглядати.
– Який мем переслідує протягом цього року?
– Петро Щур. Бо кожен раз, коли хтось каже: “А я скільки себе пам’ятаю”… “Завжди світили мені” (наспівує).
Нагадаємо, що до університету Переяслава нещодавно також приїздив письменник Юрій Андрухович. Про що він розповідав, дізнавайтесь за посиланням.
Віталій Усик
Фото: Валентин Шеремет
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
