День Незалежності у хмарах, історичні замки та дегустація равликів: як журналістка Інформатора провела відпустку на Закарпатті

Атмосферна відпустка у Закарпатті. Що цікавого можна побачити у одному з наймальовничих куточків України за чотири дні?

Відпочинок в українських горах – саме там, на Закарпатті, з 21 до 24 серпня провела свою відпустку журналістка Інформатора. Побувала у найрізноманітніших місцях: замках, музеях, комплексах відпочинку, сироварні, равликовій фермі та інших. А також побачила багато красивих краєвидів. У скільки обійшовся тур західною Україною за чотири дні та враження від поїздки читайте у публікації.

ТУР ПО ЗАКАРПАТТЮ НА 4 ДНІ

Для початку розповім, як планувалася ця подорож. Ще на початку літа ми з подругами планували наприкінці серпня поїхати кудись на відпочинок на кілька днів. Оскільки нам всім подобається захід України, то і вирішили, що відправимось кудись туди. Коли настав час все ж обирати, як і куди саме, вирішили взяти тур по Закарпаттю із програмою на чотири дні. Знайшли його за першим же посиланням в Google (так, ми жертви маркетингу). Подумали, що самим буде складніше організувати цікавий та активний відпочинок на різних локаціях, особливо не маючи власного транспорту. Заселимось в якийсь готель, а далі що? Тож забронювали тур, який коштував 4 тисячі 790 гривень. Відразу зробили передоплату 500 гривень з людини, а за кілька днів до від’їзду оплатили всю суму.

Зустріч із гідом у нас була на залізничному вокзалі у Львові 21 серпня о дев’ятій ранку, нам потрібно було туди ще дістатись. За два тижні до подорожі ми купили квитки на потяг в купе (рекомендую це робити якнайшвидше). Туди й назад квитки обійшлись у 1500 гривень з одного, тобто 750 гривень в один бік.

Перший ДЕНЬ – музейний

У Львів ми мали прибути о 6:30, проте наш потяг запізнився на півтори години. На вокзалі нас зустріла гід Надія. У групі було 44 людини, всі різного віку. Всі чотири дні ми подорожували на великому комфортному автобусі з кондиціонерами та панорамними вікнами.

О 9:30 ми виїхали зі Львова до колоритного села Колочава Закарпатської області та закарпатських музеїв. Дорога туди була довгою – 5 годин, – проте цікавою, адже гід розповідала різні факти про місця, які ми проїжджали. Час минув непомітно, адже я була зачарована краєвидами та горами Закарпаття. Дорогою у нас було дві зупинки: у кафе, аби пообідати, та на заправці.

Близько 15:30 ми прибули в село Колочава, у якому розміщений музей “Старе село”, там нам провели екскурсію. “Старе село” – перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті, розташований біля річки Колочавки та зеленого масиву. Крім цього, це один із найкращих скансенів (музей просто неба) в регіоні, де переплелися культури бойків, гуцулів, німців, лемків, словаків, румунів. Тут ми оглянули споруди кузні, угорської жандармерії, хатини ткаля, школи та єврейського житла.

Також на території музею ми побачили Колочавську вузькоколійку, яка відтворює колорит місцевого залізничного транспортування у кінці ХІХ-ХХ століття та складається з паровозу та ешелону вагонів, які стоять на рельсах просто неба. Паровоз виготовили у Німеччині в середині ХХ століття, до 1973 року був діючим, потім стояв у одному із депо в Закарпатській області.

Найцікавішим був бункер Штаєра. Заглиблюючись в історію, національно-визвольний рух на Закарпатті не був настільки організований, проте чимало документів та фактів є доказом того, що й тут боролися за незалежність України. У Колочаві яскравим прикладом цього є діяльність групи Михайла Штаєра, яка діяла у 1949-1957 рр. Внаслідок вдалого маскування майже 10 років група проводила різноманітні рейди. Цей музей створили для демонстрації умов проживання колочавських дисидентів. Серед експонатів – обмундирування, зброя, фотографії, листочки з віршами. Бункер з димоходом, струмком, що служив каналізацією, невеликою криницею з чистою водою. Для приготування їжі служила буржуйка. Це все – під землею.

Наслухавшись, надивившись та нафотографувавшись, ми вирушили в село Пилипець, яке славиться своїми краєвидами та як гірськолижний курорт. Там нас із вечерею чекали господарі садиб, у яких ми жили наступні чотири доби. (Сніданок, вечеря, проживання, страхування та всі екскурсії входять у вартість туру, окремо ми оплачували лише вхід на деякі локації та замовляли обід). Нас розділили у чотири різні садиби, тобто приблизно по 10 людей у кожну. Садибою там називають дво- або триповерховий будинок з великою територією. У кожної пари, сім’ї була окрема простора кімната з власною ванною кімнатою (у нас була з видом на гори). Також на подвір’ї була альтанка, гойдалки, батут, місце для приготування шашлику та барбекю, окрема їдальня для гостей, загалом все для комфортного відпочинку. Нас нагодували домашньою їжею, а після цього ми з подругою вирушили досліджувати місцевість: походили, погуляли та й повернулись у кімнату, аби відпочити після насиченого дня.

Другий ДЕНЬ – дегустаційний

Наступного дня ми прокинулись о 7:00, сніданок був о 8:00. Відразу після нього ми вирушили в екопарк “Ранчо Хайленд”, який розташовується в дуже мальовничій долині річки Ріка та оточене зусібіч Карпатами. На великій парковій території ми побачили кенгуру, шотландських поні, овець, страусів, лемурів та сурикатів, яких можна було погодувати та поторкати. Ціна квитків – 50 гривень з дорослого, 30 гривень для дітей до 16 років, безкоштовно для дітей до 6 років. На території побудували найвищу гойдалку в Україні висотою 12,5 метра (фото звісно є).

Також в екопарку є маленька равликова ферма. Подегустувати равликів також була можливість. Я вперше куштувала такий делікатес, і на диво, це виявилось досить смачно, адже равликів готують за спеціальним процесом та з надзвичайно смачними соусами (6 штук + вино – 160 гривень).

Згодом ми мали вирушити на оленячу ферму, яка розташована поряд. Проте потрапити туди не вдалося, адже там, як нам пояснили, саме в ці дні проводили перевірку тварин (так і не зрозуміла, яку саме). Але нам все ж трішки пощастило – одного оленя ми побачили випадково.

Наступна локація – сироварня “Бараново”. Один із фахівців провів нам екскурсію та познайомив із процедурою виготовлення сирів, провів огляд старовинних експонатів, пов’язаних з історією сироваріння. Наприкінці була дегустація 10 видів овечого сиру, вина та ковбаси, які на сироварні також виготовляють. Із сирів мені сподобались лише три, моїй подрузі – 5 видів, але найбільше посмакувало персиково-яблучне біле вино, пляшечку якого я потім придбала і додому. Вартість вхідних квитків – 170 гривень з дорослого, 100 – з дитини 6-16 років, безкоштовно – дітям до 6 років.

Потім ми вирушили до центру лозоплетіння у село Іза. Його історія налічує майже сімсот років, перша письмова згадка датується 1387 роком. Згідно з легендою, назву село отримало від першого поселенця, якого звали Ізай. Недалеко від Ізи також свого часу були знайдені кургани III-IV століття. Родоначальником лозоплетіння в Ізі вважається Іван Кашко. Він спочатку навчав цьому ремеслу своїх синів. Потім воно стало основним для більшості жителів села, а ці традиції збереглися і до наших днів. Там у місцевої майстрині можна було придбати різні вироби із лози. Я нічого не купила, чесно кажучи, ця частина не дуже сподобалась.

І ось нарешті після спекотного дня (було близько 30-34 градусів) ми вирушили у SPA-центр. Там ми класно розслабились та відпочили. На території були два басейни, той, що більший, – з мінеральною водою та видом на гори, а також соляні ванни, чани, баня, спа, хамам. Ціна – 250 гривень для дорослих, 150 гривень – для дітей.

Після двох годин релаксу ми поїхали до садиб. Повечеряли. Та нам з подругою, звісно ж, не хотілося кінець дня просто провести, сидячи в кімнаті, тож ми вирушили на пошук водоспаду Шипіт, який, як нам доповіли, був десь поруч. Знайти його було не складно, адже всюди були вказівники, як до нього дістатись. Йшли ми близько 20 хвилин, роздивляючись місцевий побут. Вхід до водоспаду – 20 гривень, але нам вдалося пройти безкоштовно, адже на місці нікого не було, щоб заплатити. Ну а що робити? Подивитись хочеться, ми й пройшли собі. До водоспаду було два шляхи: простий, короткий та довший через ліс, річку, місток та хащі. Звісно ж, ми обрали другий варіант, щоб цікавіше.

Третій ДЕНЬ – історичний

День, який мене зачарував найбільше своєю історією, адже побували ми у надзвичайно красивих замках. Хоча з погодою не дуже пощастило: прокинулись від сильного дощу, грому та блискавки, проте до обіду це припинилося.

Перший – замок Паланок у Мукачевому. Екскурсовод провела нам цікаву екскурсію, розповіла про історію замку, тяжку долю його господарів, містичні явища та легенди, які з ним пов’язані. Ще за часів Середньовіччя він здобув славу непідступної твердині, про яку в ХVII столітті з повагою говорили у різних столицях європейських держав. За право володіти ним сперечались королі та князі. Здобув цей замок і сумну славу, адже колись був в’язницею Австрійської імперії. А ще кілька десятків років тому просто в замку розміщувалось звичайне училище, в якому навчались студенти. А нині він перетворений на архітектурно-історичну пам’ятку.

Після екскурсії у нас був вільний час. Нам запропонували, як його можна провести. Можна було просто прогулятися Мукачевом або ж відвідати аквапарк “Карпатія”, який відкрили у 2021 році. Ми обрали аквапарк, квиток до якого коштував 400 гривень на весь день, проте ми побули там три години. Потім автобус всіх зібрав, і ми вирушили до наступного замку.

Замок Шенборнів – колишня резиденція та мисливський будинок графів Шенборнів, а з 1946 року став санаторієм “Карпати”, пам’ятка архітектури національного значення. Як нам розповіли, замок звели за нумерологічними або навіть й астрономічними принципами. Чотири пори року символізують чотири вежі, 12 місяців – це 12 входів. Кількість кімнат разом із димарем – 52, що дорівнює кількості тижнів у році, вікон – 365, як днів, а також є одна “обманка”, що символізує 29 лютого. Екскурсія там була досить короткою, адже для відвідування було доступне лише одне приміщення. Проте можна було погуляти великою парковою територією з озером та сходити до джерела з омолоджуючою водою.

Четвертий ДЕНЬ – найяскравіший

День, який закохав мене у нашу країну ще більше. День, який подарував незабутні емоції, відчуття свободи та натхнення. Найяскравіший з усіх попередніх. Те, заради чого варто їхати в Карпати. Вийшло досить символічно, адже 24 серпня, у День Незалежності України, ми вирушили підкорювати українські гори та схили.

Із самого ранку біля садиб на нас чекали джипи, на яких ми з музикою відправились за пригодами. Шлях наш був до гори Гемби, висота якої 1400 метрів. Дорогою ми долали стрімкі схили з камінням, що додавало неабиякого адреналіну. Особливість дороги полягала не тільки в дивовижних краєвидах, що відкриваються з вершин, а й у шляху, що вів через високогірні поля чорниць. Та найдивовижніше було побувати в хмарах, просто в хмарі, уявляєте? Спочатку підіймаючись ми були під хмарою, потім опинились в ній, і це було щось неймовірне. А вже піднявшись на гору, ми побачили хмари над горами, здавалось, що до них можна було просто дотягнутись рукою. На Гембі я просто розчинилась у моменті, адже вперше в житті бачила красу карпатських гір ось так близько. Подумки подякувала нашим захисникам та захисницям, адже лише завдяки ним мала можливість відкрити для себе щось нове та подивитись на нашу прекрасну країну в іншому куточку від дому.

О 12:00 ми виселились із садиб і поїхали на вокзал до Львова. Близько 15:00 були вже там. Потяг відправлявся о 23:00, тому ми ще погуляли містом: повечеряли, випили по стаканчику п’яної вишні і пішки пішли на потяг. Вже о шостій ранку 25 серпня були в Києві.

Чи варто їхати в подібний тур? Однозначно! Ви не тільки відпочинете, а й побачите багато нового, цікавого та більше дізнаєтесь про нашу країну. Та й це не так і дорого – за 4 дні відпочинку на Закарпатті я витратила близько 10 тисяч гривень.

Нагадаємо, що минулого року наша журналістка побувала у Львові. Скільки це коштувало та які враження, читайте тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.