“Не готова підпускати людей дуже близько, хоча мені нічого приховувати”: Анастасія Ковальова – про блогерство, фітнес-курс та материнство

Анастасія Ковальова – відома у Переяславі та за його межами блогерка. Розповіла Інформатору про активний спосіб життя, улюблену роботу та про те, як навчає жінок любити себе.

Поєднувати блог, тренерство, спорт та материнство може бути не так просто, як показують у stories в Instagram. Про те, як молодій, красивій та успішній мамі, спортивній тренерці, нутриціологині та інфлюенсерці Анастасії Ковальовій із Переяслава вдається бути в ресурсі, допомагати іншим робити тіло мрії, любити себе та працювати на багатотисячну аудиторію, вона розповіла у великому інтерв’ю для Інформатора.

ПРО СЕБЕ

“Це були активні чотири місяці пошуку роботи”

Анастасії Ковальовій 26 років, вона народилася та живе у Переяславі. Навчалася у місцевій школі №1. Потім вступила до Києва в Національний університет фізичного виховання і спорту України на спеціальність “педагог з фізичного виховання”. Розповіла, що спортом займалася завжди, ще у десятому класі пішла у спортзал: “Я спробувала позайматися, мені сподобалося вся ця атмосфера, надихнулась саме своїм тренером. Зрозуміла, що також хочу тренувати людей, що це моє. Так воно і вийшло. Коли почала навчатися, десь на третьому курсі зрозуміла, що стає трішки скучно, вже хочеться працювати та реалізовуватись. Вирішила, що буду менше ходити в університет і більше приділяти увагу роботі. Тож почала працювати тренеркою у Переяславі в спортивному залі “Магніт”. Майже два роки була там, це моя перша робота, тоді мені було 18 років.

Згодом зрозуміла, що хочеться чогось більшого, а у нашому місті це отримати складно. Стало очевидно, що потрібно їхати у столицю, так ми з чоловіком переїхали до Києва. Я дуже довго шукала роботу, не могла нічого знайти, бо це не так легко, як мені здавалось. Думала, що якщо вже маю якийсь досвід, то приїду в Київ і мене відразу ж заберуть, а на ділі все було не зовсім так. Я ходила на одну співбесіду, на іншу: або мені щось не підходило, або я не підходила. Можливо, на той момент не було достатньо певних знань для хороших клубів, у які я хотіла. Це були 4 активні місяці пошуку роботи. Я стажувалась у чотирьох клубах, десь 10 днів, десь місяць – і все було не те. Згодом все ж знайшла роботу, і майже чотири роки пропрацювала тренером”.

КУРС “BEZ.FANATIZMA”

“Жінка може бути різною, і не обов’язково 90/60/90”

– Коли я створювала цей проєкт мені здавалося, що це щось маленьке. У клубі, в якому я працювала, за правилами не можна було мати щось своє, на кшталт марафонів та курсів. Навіть було таке правило, що я не могла мати дружніх стосунків з клієнтами і після занять зустрічатися з ними, навіть якщо хтось на каву запрошує, хоча в основному там займалися жінки. Але я трішки порушила критерії і створила свій курс “bez.fanatizma”, працюючи ще в клубі. Цього не можна було робити, але я зробила, бо розуміла: поки у мене є клієнти, з якими можу розмовляти і доносити інформацію про курс, можу набрати групу людей.

Я просто все розписала, як бачу, бо те, що було в клубі мені не подобалось, наприклад, харчування або підхід до клієнтів. Я мала свої певні бачення до жіночого тіла, здоров’я та харчування. Навіть працюючи в клубі, в якому рахують калорії, я завжди була проти таких підрахунків, розуміла, що таким чином можна здобути розлади харчової поведінки. У мене ж було бажання, щоб у людей був здоровий стиль життя, на той час я пропагувала, що це має бути частиною тебе, а не щось тимчасове.

Розуміла, що всі думки, які у мене є, – з приводу харчування, підходу до тренувань, які мали бути не виснажливі. Бо там, де я працювала, люди худнули за місяць на 10-15 кілограмів. Це були жорсткі дієти, інтенсивні кардіотренування. Курс створила з принципу того, як я не хочу, в нього вклала всі свої бачення та знання. На той час ще закінчила школу здоров’я лікаря Катерини Толстікової з нутриціології, в цьому отримала підвищення своєї кваліфікації та стала нутриціологом. І після цих знань взагалі змінила своє бачення і зрозуміла, що хочу “давати” людям здоров’я.

Мій курс – про любов до себе, здоров’я, спосіб життя. Я завжди на курсі старалась давати знання, у мене люди навчаються, отримують результат, класні тіла, худнуть, починають любити себе, звільняються від підрахунків калорій, зважування їжі, від певних критеріїв щодо вигляду тіла. У моєму баченні – жінка може бути різною, не обов’язково 90/60/90. Курс змінює дівчат не тільки фізично, це більше про любов до себе та звички.

Участь в курсі беруть зазвичай мої підписники, які за мною слідкують і бачать мій підхід та приклад. Всі з різних міст та навіть країн. На одному потоці курсу беруть участь 500-700 дівчат. Оскільки зараз війна, багато хто перебуває за кордоном, це й дівчата з Америки, Канади та Європи.

“Це не тільки про зовнішній вигляд, а й про внутрішній стан. Бо зовні ти можеш виглядати супер, але всередині відбувається щось не дуже ок”

Курс триває 21 день, у нього входить 15 тренувань, тобто по 5 на тиждень та зарядки, вони акцентують увагу на різні частини тіла та цілі. Є тренування коротші, довші, високоінтенсивні, низькоінтенсивні, зарядки теж різні. Акцентують на поставу, м’язи тазового дна, мобільність суглобів. Не скажу, що тренування легкі, але в домашніх умовах з власною вагою, без інвентарю. Також є меню без підрахунку калорій. Воно не чітке, є лише прикладом: у ньому ми використовуємо метод тарілки, тобто люди не зважують їжу, а більш схиляються на порції візуально.

Учасниці разом зі мною розбирають етикетки: як обирати продукти, як читати їхній склад. Також є продуктовий кошик, розбір меню та раціону. Тобто це не просто готове меню, а пояснення, що таке білки, жири, вуглеводи, чому ми маємо не відмовлятися від жирів, бо дуже часто люди цього бояться, наприклад, картоплі, бананів, демонізують певні продукти, які насправді є здоровими. З цим меню і основами раціону я пояснюю, що людина набирає вагу не від конкретного продукту, а від переїдань та міри. Тобто меню на курсі дуже гнучке, є заміни продуктів, різні варіації сніданків, обідів, перекусів та вечері, якщо, наприклад, людина щось певне не вживає.

Також на курсі проводжу ефіри на різні теми: чи то про любов до себе, чи про розлади харчової поведінки, як справлятися із стресом під час війни, загальний емоційний стан, говоримо про життєві моменти, які можуть впливати на здоров’я. Бо курс, який я даю, це не тільки про зовнішній вигляд, а й про внутрішній стан. Зовні ти можеш виглядати супер, але всередині відбувається щось не дуже ок. Відповідаю на запитання у цих ефірах, бо різні дівчата, різні запитання.

Особисто в мене вже є вибудувана основа раціону, дуже себе відчуваю, у мене немає ніяких розладів харчової поведінки, інтуїтивно харчуюсь, немає певних критеріїв. Як і мої дівчата, не притримуюсь жодних дієт, дозволяю собі піцу, суші – все, що хочу, але в міру, так, як і навчаю цього. Я їм збалансовано, нутритивно, але час від часу дозволяючи собі смаколики. У дівчат на курсі смачне збалансоване меню. Дуже часто хто бере участь вперше дивується, що може таке їсти, скажімо, сосиску.

Зазвичай людей дивує результат у кілограмах. У мене є дівчата, які скидали 7-10 кілограмів за ці три тижні, але це залежить від початкової ваги. На курсі у дівчат підтягується тіло, з’являється рельєф, нерівності тіла та целюліт зникають в комплексній роботі з тренуваннями, зарядками та харчуванням, але без жорстких дієт та занять, це все проходить комфортно.

ФІТНЕС-ТУРИ

“Там, де страх, – там ріст, і потрібно йти туди, де страшно”

– У мене мав бути тур в Об’єднані Арабські Емірати 5 березня 2022 року. Вже 10 дівчат зібралося, але через повномасштабне вторгнення цей тур не відбувся. До війни у мене було два фітнес-тури, перший – у Буковелі. Коли створювала це все, то дуже хвилювалася, бо одна справа, коли по той бік екрану, онлайн віддалено від дівчат, а тут береш таку відповідальність за всіх, розуміючи, що в турі ти не просто тренер, а й подруга, психолог, організатор, аніматор. Туроператор виконує лише маленьку частину, а все інша сама, через це і були труднощі. Я боялась відповідальності, але розуміла, що там, де страх, – там ріст, і потрібно йти туди, де страшно.

Написала про набір в Instagram, зробила маленьку ціну, адже хотіла не заробити, а отримати досвід. Це взагалі для мене було щось інше, трохи не про гроші. Хобі я перетворила на роботу, і все, що роблю, це не для грошей, а для свого задоволення та допомоги людям. Тому цей тур робила для того, щоб зібрати дівчат і відчути цей вайб та атмосферу відпочинку, спорту, мотивації.

Відкрила набір і через 20 хвилин вже видалила пост, бо всього було 16 місць, які відразу ж розібрали. Наприкінці літа ми поїхали на три дні в Буковель. Я придумала певну програму, яка включала два тренування на день на свіжому повітрі – ранкове та вечірнє, до цього ж ми піднімалися на Говерлу всі разом, каталися на квадроциклах, ходили в чан, ресторани, на підйомнику катались.

Коли цей тур пройшов успішно, дівчата залишились дуже задоволені. Вони були готові через тиждень в такий самий ще поїхати. І я зрозуміла, що потрібно швиденько робити наступний тур кудись подалі. Зв’язалась із туроператором і обрала Туреччину, оскільки там вже була, то мені не так страшно там. Також обрала готель, зорієнтувалась, скільки може бути дівчат, зробила бронь на 16 осіб, але їх набралось лише 10, адже це і за кордоном, і ціна інша. Поїхали тоді на 6 днів, там навіть була сім’я – мама, бабуся та дитина. Це теж цікавий досвід був, і все пройшло добре.

БЛОГ

“Людям, які до мене приходять, цікаво не тільки те, що я транслюю, але й яка я зсередини”

– Дуже довго вела блог для себе, зараз багато хто хоче бути блогером, я ж про це не думала. Мене ображало, коли говорили, що я блогер навіть 3-4 роки тому, хоча й розуміла, що показую та транслюю себе. Але блогером може бути будь-хто, хто веде сторінку і показує частину свого життя. Я завжди показувала щось корисне: тренування, харчування – ще у 2012 році у мене був цей блог. Але тільки років зо три тому відчула, що працюю на нього. До цього вела його не задумуючись, від душі, а зараз це справді трансформувалося у роботу. Якщо раніше могла “вигружати” абсолютно все, не фільтруючи, не думаючи, хто подивиться і хто що скаже, то зараз маю велику аудиторію. Вона з часом набиралася за рахунок того, що я була корисною, мене почали скидати у різні пабліки. Потім створила TikTok-акаунт на карантині, зараз у мене там 200+ тисяч підписників, звідти в Instagram перейшло 50 тисяч людей приблизно (зараз в Instagram Анастасії Ковальової 73,5 тисячі підписників – ред.).

Спочатку це був просто lifestyle, потім поступово, працюючи тренером, я транслювала свою роботу і це перетворилося більше в спортивний блог. Коли звільнилась з роботи, то це вже був lifestyle робочий, до цього ж додала сім’ю, бо людям це почало бути цікавим. Зараз, коли я стала мамою, це став мамсько-спортивний блог. Людям, які до мене приходять, цікаво не тільки, що я транслюю, але й яка я зсередини, тому, може, через це багато і долучаються, бо імпоную просто як особистість. Зараз транслюю свої думки, абсолютно все, що, відчуваю, людям буде потрібно: чи це якась мотивація, чи якийсь досвід хороший або поганий. Тому зараз це справді моя робота, звертаються рекламодавці, є достатньо серйозні компанії, з якими співпрацюю.

“Хейт не від щасливих людей”

Дуже мало відсотків свого життя я транслюю в блозі, хотілось би більше. Але розумію, що не знаю, хто по той бік екрану. А коли люди бачать частину твого життя, вони з цієї частини вже формують тебе, певний образ. І коли ти показуєш те, чого не показувала раніше, вони такі: “А як це так? Такого ж не було”, а ти розумієш, що в тебе це було завжди. Тому я обрала певні теми, показую харчування, тренування, трішки материнства, подорожі, мотивацію, але багато чого залишається за кадром. У відсотковому співвідношенні своє життя транслюю на 15%. Зі свого дня показую дуже мало: мало хто знає, які у мене хобі, куди їжджу, чим займаюся, які мої друзі та сім’я. Підписники бачать дуже мало: одну чи дві кімнати, мене, іноді різні фони, але так, щоб я показувала все, то ні. Мабуть, не готова підпускати людей дуже близько до себе, хоча мені нічого приховувати. Я абсолютно чесна зі своєю аудиторією, показую все, як є, але просто загалом не все показую.

У блозі в мене мало хейту, але він є. Я б сказала, що це у якійсь мірі заздрість. Наприклад, я ніколи не транслювала, скільки заробляю, бо розумію, що це когось може ранити або хтось не зрозуміє. Але що поганого, якщо людина гарно заробляє? Що поганого, коли я почала працювати, коли малюку було три місяці? Я залишала дитину з чоловіком або з бабусею, здавалось, нічого такого, але через це на мене лився хейт. І зазвичай хейтять те, що для мене вважається нормальним. Навіть коли мені пишуть, що я не транслюю свою допомогу, а я це роблю, і людям, які мені це пишуть, можу навіть скріни надіслати щодо цього. У мене є певний бюджет – 30 тисяч гривень, – які я кожен місяць виділяю на донати. Це різні організації – для дітей, тварин, армії.

Навіть коли малюку було два місяці, ми поїхали в Одесу, мене захейтили за те, що типу “куди ти під обстріли везеш дитину до моря?”, але чи безпечніше в тому ж Києві? Зараз в усій Україні війна, будь-де може бути небезпечно. Я живу чесно, по-доброму і тому не знаю, за що мене можна захейтити. Іноді я, знаючи себе, не розумію, як можна до мене докопатись, я взагалі нічого поганого не роблю в цьому житті, я достатньо добра людина. Думаю, хейт не від щасливих людей.

Коли люди спостерігають за твоїм блогом, вони відчувають, що ти їхній друг, та іноді заходять далі, чим можна. Можуть запитувати те, що їх взагалі не стосується, наприклад, ставити інтимні запитання, про релігію, політику, дохід, щеплення, батьків, особисте життя. Ці теми я ніколи не виношу на аудиторію, вважаю це особистим. Все одно все не покажеш, а те, що покажеш, люди або додумають, або перекрутять.

“Пропонують великі гроші, це тисячі доларів та довгострокові співпраці”

Рекламу я почала брати лиш три місяці тому, до цього в моєму блозі взагалі не було її. Хоча більше року мені і в Instagram, і в TikTok пропонують рекламувати щось. Та оскільки я веду свій курс, не розуміла, навіщо мені рекламувати. Потім зрозуміла, що треба спробувати, бо пропозиції просто ллються і достатньо гарні. Особливо коли я завагітніла, був якийсь бум, мені писали всі: дитячі ліжечка, відома компанія Anex, з якою я співпрацювала, майже все, що є у моєї дитини, це з реклами. На той час почала погоджуватись на рекламні інтеграції, бо розуміла, що буду це купувати, а якщо я це купую, то воно вже класне. Але зараз у мене все серйозніше: є те, що рекламую, а що ні.

Не рекламую казино, несертифіковану косметику, магазини без відгуків та візуалу, товари з AliExpress та Китаю, також дитяче харчування компаній, які пропонують великі гроші, тисячі доларів, та довгострокові співпраці, бо не хочу брати на себе таку відповідальність. Якщо це іграшки, візок, то супер, а на харчування у мене стоїть блок. Також збори, Telegram-канали, військову тематику не беру взагалі, хоча я розумію, що ніби треба. Але навіть коли у мене просять виставляти якісь збори, я сама скидаю достатньо великі суми на них, якщо впевнена у їхній достовірності, але не роблю репост, бо це для мене також відповідальність.

Просто не рекламую те, чого сама б не носила або не користувалася б цим. Стараюсь все підбирати під аудиторію, оскільки знаю своїх читачів, те, що буде подобатись мені, подобатиметься і їм. Якщо я рекламую, то не за гроші працюю, мені достатньо коштів з мого основного доходу-курсу, а все, що по рекламі, це просто мої щирі рекомендації, щоб люди це справді купували.

“Якщо взяти блогера з такою аудиторією та активністю, як у мене, то на місяць це може бути від 70 до 200 тисяч гривень”

На блогерстві можна заробляти досить гарні гроші, все залежить від того, на скільки ти будеш погоджуватись, скільки брати реклам на день, тиждень, місяць, з наскільки великими компаніями співпрацюватимеш. Компанія “Сільпо” в мене брала рекламу, кешбек-сервіси або дуже великі виробництва магазинів одягу, великі компанії – більші гроші. Якщо взяти блогера з такою аудиторією та активністю, як у мене, то на місяць це може бути від 70 до 200 тисяч гривень суто на рекламі. Я на тиждень беру лише дві реклами, бо не хочу перетворювати свою сторінку на просто магазин, який постійно щось продає.

Багато товарів, які отримую, відправляю назад. Це буває косметика, яка мені сподобалася і я чула про неї відгуки, але починаю користуватись і вона просто не підходить. Перевіряю, тестую, а вже потім рекламую. Є навіть нечесні магазини, які кажуть, що це власне виробництво, скидають і сертифікати, і адреси своїх фабрик, але по факту це Туреччина або Китай. Стає образливо, бо вже погодилась, прийняла гроші, а потім ця співпраця не відбувається, повертаю і товар, і гроші.

У мене аудиторія переважно з інших міст, найбільше читачів з Києва, Львова та Дніпра. У Переяславі впізнають. Хтось підходить, хтось ні, я думаю, що люди просто соромляться. Я часто з дитиною або з чоловіком, мені здається, що хтось боїться порушити мої особисті кордони, про які завжди кажу в Instagram. Я ніби і відкрита людина, але до знайомств не сильно, тому дехто розуміє, що хоч буду спілкуватися, але таке не сильно-то і люблю. Проте мені завжди приємно, незручностей це ніколи не приносило.

Я взагалі не відчуваю своєї популярності. Розумію, що у мене велика аудиторія, наприклад, можу стояти у кав’ярні і помічати, що мене багато хто знає, але у мене не крутиться це в голові. Буває пишуть: “Я вас бачила, ви гуляли з візочком, і посоромилась підійти”, кажуть про свої відчуття, коли мене побачать, чи така ж в житті, як і в Instagram.

МАТЕРИНСТВО

“Наше бажання було сильніше за наші страхи”

– З чоловіком ми почали зустрічатися, коли мені було 13, а йому 16. Одружились також досить рано, мені було 18, а Владу 21. Ми однолюби, перше знайомство, перша любов – так воно й залишилось. Вагітність була запланованою та очікуваною, готувались до малюка ще до повномасштабного вторгнення, але не вірили у війну і думали, що цього всього не станеться. Гадали, що приблизно в цей час і заплануємо. Я знала, що коли жінки вагітніють, потрібно десь рік почекати, але все сталось дуже швидко, очікувати не довелося. Минуло три місяці війни, а наше бажання було сильніше за наші страхи. Я розумію, що життя має продовжуватись, ми не знаємо, коли війна закінчиться. Вирішили, що нічого не будемо відкладати, тож, коли ми спланували малюка, він у нас дуже швиденько вийшов.

У нас з чоловіком були партнерські пологи, він був на дні народження сина, сам став ініціатором того, що хоче бути зі мною та бути моєю підтримкою. Я трохи переживала, бо все ж суспільство щодо цього трохи тисне, типу чоловік не має бачити цього. У мене такого в голові не було, але знайомі дівчата говорили, що не потрібно брати із собою чоловіка. Та якби його в той момент зі мною не було поруч, не знаю, як би впоралася. Він виконував дуже багато роботи, допомагав, підтримував, викликав лікарів, відкривав та закривав вікно, подавав, приносив, підтримував. І ці емоції, коли малюк тільки народився, чоловік перерізає пуповину, дивиться на малюка, на мене, дякує… Ми разом там трішки заплакали, бо справді переповнювали емоції. Це такий напружений момент в хорошому сенсі, ніколи такого не відчувала. І які би пологи не були, ти забуваєш все, а пам’ятаєш лише цей яскравий момент народження дитини.

Народження дитини змінило не тільки мене та чоловіка, а й всю нашу родину – бабусі, дідусі, всі розквітли. Коли малюк вже народився, життя не змінилося на “до” і “після”. Воно змінюється, але в кращий бік в усіх планах. У стосунках з чоловіком сім’я стає міцнішою, переходить на інший рівень, це продовження любові та логічний розвиток сім’ї. Малюк тільки прикрасив нашу родину, додав нових емоцій, вражень, відчуттів. Звісно, є труднощі, але за рахунок того, що ми були готові, з цим легше впоратися. Наприклад, на грудному вигодовуванні, пам’ятаю, три місяці не відходиш від малюка, комусь психологічно це було б тяжко, а мені було комфортно, не було таких моментів, щоб це якось повпливало негативно, тільки позитивно. І це не тільки мої думки, а й мого чоловіка, тому що радість, яку приносить дитина, не зрівняється абсолютно ні з чим. До того ж з’явилася нова мотивація більше працювати.

У подорожі ми відразу із малюком почали їздити. Розумію, що зараз йому все одно до цього, але хочеться з ним завжди активно проводити час. Тому яка я була активна до вагітності, під час вагітності, бо працювала до 36 тижня вагітності, тренувала і перші два місяці вела свій курс, така й залишилася після пологів.

“Як якась жінка може приходити у мій дім і робити щось із моєю дитиною?”

Про те, що ми будемо брати для малюка няню, обговорювали ще під час вагітності. Думала, що няня буде у нас раніше, але сталось це тільки коли Кирилу було 7 місяців, тому що я і чоловік багато працюємо, а дитина – це весь наш вільний час. Хочеться проводити його якісно, а не просто сидячи в телефоні, відповідаючи на робочі чати, тренуючи або нервуючи, що потрібно підлаштуватись під графік чоловіка або дзвонити бабусі. Багато зусиль потрібно прикласти, щоб хтось побув із дитиною, поки ти працюєш або займаєшся справами.

Чому це рішення далося легко, швидко і як ми знайшли няню? Бо це моя молодша двоюрідна сестра, якій 19 років. Вона завжди бачилася з Кирилом до цього і гарно проводила з ним час, вони відчували одне одного. Я вже тоді думала: якщо брати няню, то, мабуть, звернуся до неї. Коли зрозуміла, що час настав, спочатку не звернулася до неї, а до знайомої, яка має дитячий розвиваючий центр і знає всіх педагогів міста. Поспілкувавшись по телефону з двома, зрозуміла, що не можу віддати свою дитину чужій людині. Тобто як якась жінка може приходити у мій дім і робити щось із моєю дитиною? Це у мене викликало тривожні відчуття та недовіру. Ще мені не сподобалось, що вони дуже акцентували увагу на зарплатні, а не вихованні і так далі, хоча я знала, що не буду платити маленькі гроші за няню для свого сина, бо це відповідальна робота, а щоб людина була змотивована і якісно проводила час з дитиною, платитиму гарно.

Після тестового тижня, зрозуміла, що у сестри, як у няні, все добре виходить і вона може виходити на повноцінний робочий день. У її обов’язки входять елементарні речі: годую дитину я, іноді вона, вони гуляють, вона не вкладає його спати, не купає, не лягає з ним вночі спати, поки я працюю, вона займається активним відпочинком сина. Няня потрібна не тільки працюючій мамі, але й будь-якій, навіть просто домогосподарці, бо дуже важливо переключатися від малюка. Всім же хочеться вийти на каву з подругою, сходити на шопінг. Няня потрібна, щоб звільнити трохи часу для жінки, аби вона перезавантажилась. Тоді вона повернеться до дитини зовсім іншою, наповненою. Здавалося б 2-3 вільних години, але для жінки це такий кайф, потім і час з дитиною проводиться ефективніше. Як би ти не любила свою дитину, від неї також потрібно відпочивати і переключатись, бо материнство це робота 24/7.

“Я не готова поки що впускати в свою сім’ю та будинок знімальну групу телеканалу СТБ”

Мені вже двічі писали із пропозицією взяти участь у проєкті “Супермама”. Останній раз минулого тижня, до речі. Зрозуміло, що це шоу і їм потрібно, щоб у тебе було за що зачепитися, наприклад, за те, що ти блогер. Це приємно, що пропонують, але це шоу, і я не готова поки що впускати в свою сім’ю та будинок знімальну групу телеканалу СТБ. Не знаю, що вони намотують, які там будуть персонажі, як це відбувається. Я б це розглядала тільки як для своєї роботи та хайпу. Вони можуть виставити мене будь-ким, певний образ все ж створюють. Спілкувалася з редакторами, і знаю, що в кожної мами є образ. Яким ти його собі придумаєш, таким вони його і будуть дотримуватись всю сюжетну лінію. Там немає сценарію, але можуть сказати типу: “Запитай у неї зараз ось це”. Наприклад: “А як у вас секс з чоловіком після пологів?” Їм потрібні різкі та незручні запитання. Я не хочу, щоб мого сина зараз знімали на камеру, може, він пізніше захоче. Підросте трішки і стане говорити, я запитаю, чи не хоче він, щоб його по телевізору показали.

Нагадаємо, що Діана Павлик із Переяслава навчає дівчат танців High Heels. Інтерв’ю із нею читайте за посиланням.

Яна Малишко

Фото: Instagram-сторінка Анастасії Ковальової

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.