В Україні та світі відзначають День пам’яті жертв Голокосту. Про трагедію переяславського єврейства розповіла Ірина Кучеренко.
27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима. В Україні вперше на державному рівні відзначили день пам’яті жертв Голокосту 27 січня 2012 року. Лише у Переяславі німці розстріляли за офіційними даними півтори тисячі євреїв. Більше про Голокост на Переяславщині та роботу міського товариства єврейської культури Інформатору розповіла його очільниця Ірина Кучеренко.
“Виховувалась в українських традиціях, але мені дуже подобаються єврейські”
– Народилася я тут, у Переяславі, у 1960 році. У мене завжди є слово “ми”, бо народилася я разом із сестрою, тому що близнята. Не чула “я”, завжди були “ми”, – розповіла Ірина Кучеренко. – Мама моя – Заслужений вчитель України, вже покійна Гаврилюк Ніна Степанівна. Батько – вчитель музики. Закінчила наше педучилище (зараз Університет Григорія Сковороди в Переяславі – ред.), хоча дуже хотіла бути лікарем. Але батьки не пустили. Вивчилася на вихователя у дитячому садку. Працювала, але мені не подобалося вихователем бути. Тоді я ще раз вступила у наш інститут, вивчилася на вчителя української та російської літератури. І викладала у школі в Помоклях. Потім, у 1994 році, пішла працювати у музей науковим співробітником. Спочатку була науковим співробітником у музеї релігії, потім у музеї звичаїв та обрядів, а під кінець – завідувачкою музею Шолом-Алейхема.
А у 2018-му мене поставили головою єврейського товариства у Переяславі. У мене є дуже багато архівних матеріалів, була сторіночка своя у “Діловому Переяславі”, називалася “Шолом Переяслав”. Там було краєзнавство і про людей, які жили в місті. Їх більше ніде немає, лише у мене. У мене залишився архів покійної голови єврейського товариства Цілі Гехтман. Тому у мене вдома є ще дуже багато неопрацьованого матеріалу.
Коли почалася війна, я зв’язалася із київською організацією “Есра”. Вона займається генеологічним деревом. Там мені сказали, що у нас із сестрою є єврейське коріння. Може, у когось із рідних і було, але на той час воно приховувалося і прізвище змінювали. Виховувалась я в українських традиціях, але мені дуже подобаються єврейські. Як заходжу до своєї громади, то наче якісь такі флюїди йдуть, що мені так спокійно на душі. Кожної середи по зуму ми вивчаємо іврит, у нас із Єрусалиму є вчителька. Так вже 35 уроків пройшли, вже вмію писати, трішки розмовляти вчимося.
“Товариство займається популяризацією єврейської культури”
У Переяславі в 1919 році 50 відсотків населення займали євреї. Переяслав вважався єврейським містечком. Сюдою проходив центр осілості євреїв. Зараз наше товариство нараховує 29 осіб. Організація займається популяризацією культури і не дає забути те, що у Переяславі народилося багато видатних євреїв. До прикладу – Шолом-Алейхем. Здебільшого євреями були лікарі, міщани, ті, хто мали власну торгівлю. А вже у 1921-х роках навіть єврейські артілі засновані були. Оце в нас тут Травневий, хуторок такий, як їхати до Виповзок, там була перша єврейська артіль, зроблена у 1920 році.
Є діти євреїв, які чомусь не хочуть входити у наше товариство. Можливо, у них є якісь перестороги, можливо, вони не знають, а що далі буде у політиці та іншому. Бо євреїв ганяли все життя, хоча це Богом призваний народ, як рахується в Торі. Тора – це перша свята книга, а вже з неї пішла Біблія. Багато хто повиїжджав під час війни за кордон. Можливо, ще повернуться.
“У нас навіть на статутні потреби немає грошей”
У мої обов’язки багато чого входить. По-перше, посада на громадських засадах, яка не оплачується зовсім. Я згуртовую колектив нашої єврейської громади, проводжу різні свята: релігійні та не релігійні. Два роки тому ми налагодили зв’язки із синагогою Борисполя. І туди їздять євреї по мамі (згідно із законами юдаїзму, релігія передається по лінії матері. Тож євреєм вважається та людина, яка народилася від матері єврейки або ж та, яка пройшла гіюр за всіма правилами алахи – ред.). Я їх туди вожу на різні свята, навіть на Шабат. Ми Шабат провели вперше в Переяславській громаді, але оскільки у нас забрали приміщення на фабриці художніх виробів, хоча це будівля єврейської синагоги, то ми проводили перший шабат у будівлі НЦК (Центр культури та мистецтв – ред.).
Хотілося б на екскурсії повозити товариство, до прикладу, в Ніжин. Там дуже велика єврейська громада, їх навіть три там. Але у нас не вистачає коштів, бо ж живемо за рахунок спонсорів. Хотілося, щоб наша єврейська громада стала зразковою, буду старатися. Прохання пишу і листи пишу до головного рабина. Бо у нас навіть на статутні потреби немає грошей. А це ми офіс орендували в “жеку”.
Голокост у Переяславі
– Німці цілеспрямовано йшли на знищення євреїв як нації. Так само, як зараз росіяни українців. Хоча німці розстрілювали і циганів, але не так циганів, як євреїв. Я читала історичні книги і наче там щось було у коренях в Гітлера самого з єврейством пов’язано. Він “поїхав” на цій темі й хотів знищити все єврейство. У книзі “Майн кампф” описано, що потрібно знищити всю єврейську націю, насадити іншу релігію, тому що ця релігія, мовляв, знущається над усім світом.
Німці захопили Київ у 1941 році, а потім 16 вересня зайшли у Переяслав. Заходили з боку Підварок. Переяслав охороняла тільки одна рота військових. Німці розбили її і сюди заходили СС, СД, оці всі військові німецького гестапо, які у Києві розстріляли євреїв. Вони мали списки євреїв, і не лише самих сімей євреїв, а навіть і тих сімей, які були змішаними – українці із євреями. Через два тижні на всіх будинках, парканах висіли оголошення, щоб 16 жовтня зібралися євреї, взяли із собою одяг та цінні речі, начебто їх будуть евакуювати. Зібрання відбувалося біля швейної фабрики. Люди посходилися і німці їх там закрили.
З ними було двоє людей Бася Гольдштейн і Льова Борштейн. Останній був вчителем малювання у нашій єврейській школі. Вона була там, де зараз “жек”. До ХІХ століття там був хедер (кімната у перекладі з івриту – ред.). Там вчилися діти, хлопчики здебільшого маленькі – із 6 до 16-17 років, вони вивчали Тору. А пізніше, після революції, там була єврейська школа. І от оця Бася Гольдштейн взяла із собою скрипку. Їй було 18 років, воно дуже любила грати. У нас тоді було дуже багато євреїв, які займалися музикою і навчали грати. А Льова Борштейн завжди у кишені із собою носив маленький олівець і шматочок паперу.
Льова відразу зрозумів, що його ведуть на розстріл, бо вранці всіх підняли і повели. Бачили це місцеві жителі, дехто підходив до поліцаїв і давав їм горілку, їжу з проханням відпустити маленьких дітей, що начебто це їхні діти потрапили туди помилково. І таким чином деяких дітей врятували. Дехто зміг втекти, хоча по них і стріляли. Переховувалися на єврейському кладовищі, де зараз музей просто неба. Воно там було із XVII по ХІХ століття. Там навіть зараз стоїть пам’ятник від Єврейського фонду України. Ховалися за надгробними єврейськими плитами – мацевами.
Людей вели там, де зараз лісгосп, бо ж там було кладовище, а далі там яр викопали. Кулемет закрили тканиною, аби його не було видно. І лунала музика, на патефоні грала платівка. День був такий похмурий, холодний, дощ йшов, мряка. Заставили всіх роздягнутися до спідньої білизни. Ну і почався розстріл. А Бася скрипку не поклала, де всі речі кидали, а взяла із собою. І вона у самій сорочці взяла цю скрипку і, стоячи на краю яру, почала грати “Хава нагілу”. Ця пісня у перекладі називається “Радуйся”. Німці заціпеніли. Ніхто цього не чекав, змовк кулемет. На долю секунди все затихло. Але потім німці прийшли у лють і знову запрацював цей кулемет. Басю розстріляли.
Спочатку на розстріл йшли чоловіки, потім жінки, а тоді діти. І от Льову, який йшов у другій колоні, штовхнули і він упав у яр. На нього падали вже вбиті трупи, а він залишався живим. Був у великому шоці. Чув, як люди кричали. Такий крик стояв, наче небо плакало. А після цього ходили німці і добивали поранених. Коли підійшли до Льови, той затамував подих. Німці наступили йому на груди, але він витерпів цей біль. Коли вже сутеніло, він виліз із ями, втік на єврейське кладовище і там, сидячи за мацевою, намалював оцей розстріл. Потім він пішов у партизанський загін, який був Германському лісі імені Чапаєва. Зараз його малюнок зберігається в Америці у бібліотеці.
Історію Басі Гольдштейн і Льови Борштейна знайшла в архівах, а історію про розстріл – у книзі Цілі Гехтман “Євреї Переяславщини”. У неї всю сім’ю розстріляли. У Переяславі оцей пласт єврейської культури було знищено. У 1941 році було розстріляно 800 людей. На Заальтицькому кладовищі стоїть знак братської могили розстріляних євреїв, а вище – тих євреїв, які були розстріляні у червні 1942-го і у жовтні 1943 року за доносом українських поліцаїв.
За доносами були розстріляні і змішані шлюби. Тому вони поховані вище. Загалом вбили 1 тисячу 500 євреїв. Хоча ніхто не скаже, скільки насправді було розстріляно. Взагалі та кількість, яка оприлюднюється по всій Україні, – це, може, половина того, скільки було винищено. Дуже багатьох не ідентифікували.
Почали вшановувати жертв Голокосту десь у 1995 році. У 1994 році у нас з’явилося Товариство єврейської культури Переяслава. Його організувала Ціля Гехтман. 1994 року також почали робити мітинги на Бабиному Яру.
Нагадаємо, що 24 січня у Переяславі відкрили мандрівну виставку “На Зламі”. Про що вона, дізнавайтесь тут.
Валерія Бобровська
Фото: Валентин Шеремет та надані Іриною Кучеренко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
