Переяслав Перейти на сайт

Інформатор вихідного дня: “Берлін” – це серіал не про пограбування, а про кохання (яке не зовсім і кохання)

Нещодавно на Netflix вийшов “Берлін” – спіноф відомого серіалу “Паперовий будинок”. Що про нього думає редактор Інформатора?

Кілька років тому я разом із великою частиною світу відкрив для себе іспанський серіал “Паперовий будинок”. Сказати, що він мене захопив, – це нічого не сказати. Гостросюжетна історія про пограбування найбільшого банку країни з елементами кохання змушувала вмикати нову й нову серії. Згодом, як і чимало великих серіалів, “Паперовий будинок” “здувся”: зник ефект новизни, а саму історію висмоктували із пальця, було очевидно, що нові сезони Netflix випускає лише для того, щоб заробити грошей. На щастя, на п’ятому зупинилися й не встигли остаточно зіпсувати враження про такий непересічний витвір Алекса Піни.

Але хіба ж можна ось так просто покидати, перепрошую за штамп, корову, з якої ще можна надоїти стільки молока? Так, потрібен був час знайти для неї нове пасовище та дочекатися, коли вона гарно наїсться чи то пак – коли глядачі засумують за “Паперовим будинком”. У оригінальному серіалі було так багато цікавих та глибоких персонажів, що спіноф можна було би зняти про будь-кого. Проте навіть на їхньому тлі виділявся Берлін, якого надзвичайно вдало втілив Педро Алонсо (до речі, він мені дуже нагадує зовні одного переяславського посадовця або, якщо бажаєте, колишнього посадовця).

У “Паперовому будинку” Берлін був багатогранним. Він примудрявся бути найнегативнішим персонажем серед цілої купи негативних персонажів. Він викликав злість та відразу в одних епізодах. А в інших за нього хотілось переживати, він викликав усмішку або ж захоплення. А завершилася його історія та, власне, й життя у тому серіалі просто епічно – можливо, одним із найчуттєвіших моментів “Паперового будинку”.

То хто ж він – цей Берлін: огидний злодій, останній романтик, паскуда, яких ще треба пошукати? Зрозуміло, що все й відразу. І щоб дійти до цього, не потрібно навіть окремого серіалу про нього. Однак наприкінці 2023 року Netflix випустив перший сезон спінофу “Паперового будинку” під назвою “Берлін”. Ця історія не для того, щоб показати щось чи когось глибше, її можна сприймати, навіть попередньо не дивлячись “Паперового будинку”. Цей серіал, як на мене, зробили просто для задоволення, бо такі герої, як Берлін, гідні того, щоб якомога довше пожити на екранах. Ну й для того, щоб підзаробити, – про це не забуваємо. Тож про цей серіал і розповім у рубриці “Інформатор вихідного дня” (нічогенький такий вступ вийшов).

“Берлін” – це приквел до “Паперового будинку”, тобто події в ньому розгортаються за кілька років до того славнозвісного пограбування банку. Звичайно ж, що й тут йдеться про пограбування, масштабне та красиве, але у порівнянні із тим воно дещо програє. І команда для нього знадобилася менша і менш досвідчена. Чи реально було провернути таку аферу, а після неї лишитися чистими, судити не мені. Я у таких штуках не розуміюся, можливо, якісь детективи скажуть, що розкрили б цю справу на раз-два. Але задумано було прикольно, дивитись було цікаво.

Спеціально детально не розповідаю про крадіжку, щоб не забирати у вас чималу частину інтриги цього серіалу. Проте насправді у центрі сюжету “Берліна” аж ніяк не пограбування. Воно лише привід зібрати всіх героїв у одному місці, додати трішки адреналіну та чекати, коли вони почнуть будувати стосунки між собою. Повірте: якщо ви побачите в кадрі двох людей різної статі та приблизно одного віку, то за деякий час між ними виникне симпатія. Ну а далі – все банально: хтось когось любить, хтось не може зізнатися собі, що когось любить, хтось не любить того, хто любить його…

Насправді, любовні лінії, яких я нарахував щонайменше 5, не вирізняються оригінальністю. Тут тобі й любовний трикутник між чоловіком, дружиною та коханцем, тут і розставання після багатьох років щасливого шлюбу, тут і заборонене кохання між двома юними особами зі складними долями, і пристрасні стосунки між зовсім різними хлопцем та дівчиною. Найдивніше, але при цьому й найочевидніше, що зрештою кожна любовна історія завершиться таким собі хеппі-ендом. Це ніби загравання із глядачами: ви ж цього хотіли, ось, нате. Сподіваюсь, що у наступних сезонах (а вони, переконаний, будуть, хоча про другий сезон ще офіційно не оголосили) на ці парочки чекають справжні випробування і ми проллємо літри сліз через їхні стосунки. Інакше навіщо тоді все це?

“Берлін” варто сприймати винятково як художній твір і не шукати серед його персонажів рольових моделей для себе. По-перше, там же всі покидьки, вони свідомо порушують закон, насолоджуються цим і навіть справді серйозної мотивації для пограбувань не мають. По-друге, вони інфантильні, вважають, що живуть життя так, як і мають всі, для втіхи, але насправді це не так. Бо втішатися потрібно так, щоб не робити гірше іншим, і віднаходити це задоволення можна, не порушуючи суспільно-моральних правил.

Я радий, що подивився цей серіал, коли вже сформувався як особистість. Тому що цей харизматичний Берлін так і заохочує його наслідувати. Живе красиво, завжди закоханий, робить лише те, що йому подобається… Це звучить прекрасно, якщо не брати до уваги, що красиво він живе за крадені гроші, закохується у жінок, бо сам бути просто не може, а подобається йому лише грабувати.

І дуже не сподобався мені момент у першій серії, коли Берлін емоційно та натхненно доводив Даміану, що кохання – це саме ось ці перші дні, коли не можеш набутися з людиною, коли хочеш говорити з нею годинами, коли буквально живеш нею. А коли ось ці враження зникають, то тоді вже, мовляв, і кохання немає. Уявіть, це все він проговорює неймовірно пафосними словами під красивий музичний супровід. Так, так! Це ж так все має бути! Але ми ж розуміємо, що це не так, що кохання з’являється вже після всього цього. Яким же я був задоволеним, коли Даміан відразу апелював, що кохання – це довіра, підтримка протягом років, спокій та впевненість.

Хотілось би резюмувати, що серіал просуває правильні тези, але… Врешті Даміан розійшовся з дружиною, деякий час погорював, потім переспав з іншою і захоплено розповідав Берліну, що той, мовляв, мав рацію і кохання буває й таке – на одну ніч. Хм… Словом, дітки не слухайте тих дядьків із телевізора, вони дурненькі та ще й часто п’яненькі. Та й мене також не слухайте, бо кожен може жити так, як хочеться, і називати коханням те, що, на його думку, таким є. А мені б уже личило завершувати із цим моралізаторством.

Я раджу “Берлін” тим, хто дивився “Паперовий будинок” і ще там відзначив цього персонажа Педро Алонсо, тим, хто любить серіали про кохання-зітхання, тим, хто любить щось гостросюжетне. Не раджу, якщо цінуєте у історіях їхню правдивість і сприймаєте критично все, що бачите на екрані. Не забувайте, “Берлін” – це про бездумне задоволення, а не про мораль та глибину.

Нагадаємо, що  минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наш журналіст розповів про “Fullmetal Alchemist”. Матеріал читайте тут.

Віталій Усик

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.