Інна Рубан із Переяслава створює унікальні іграшки з плюшевої пряжі. Її роботи не лише стають улюбленцями дітей, а й допомагають війську.
Інна Рубан із Переяслава з дитинства захоплюється в’язанням. Вже шість років поспіль майстриня створює унікальні іграшки з плюшевої пряжі, які обожнюють не лише діти, а й дорослі. Власною справою допомагає війську, розігрує вироби ручної роботи у благодійних лотереях. Загалом створила вже близько тисячі робіт. Своїм досягненням завдячує рідному Університету Григорія Сковороди в Переяславі в якому працює старшим викладачем на факультеті Мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології. Детальніше про своє захоплення та волонтерство розповіла в інтерв’ю Інформатору.
“СТВОРЮЮЧИ ІГРАШКУ ЗАВЖДИ ВКЛАДАЮ ЧАСТИНКУ СВОЄЇ ЛЮБОВІ”
– Розкажіть про себе
– Я народилася у Переяславі. Закінчила тут школу №4, згодом вступила до Університету Григорія Сковороди у Переяславі. Також ходила у музичну школу, вчилася грати на акордеоні, за це завдячую своєму вчителю Юрію Дебеляку. Ходила трішки на гурток по в’язанню, тобто творча із самого дитинства. Починала із в’язання спицями, потім займалася вишивкою і в’язанням крючком у різних техніках. Мистецтво дуже близьке мені, тому у цьому напрямку я і розвиваюся.
Почала в’язати, мабуть, із восьми років. Знайшла у мами в шафі спиці і невеличкий моточок ниток. На той час було складно знайти ниточки і розвиватися у цьому напрямку. Це зараз все можна скрізь знайти, є інтернет і можливість за хвилинку замовити. В мене мама не в’яже, просто колись спробувала, так ці спиці та нитки в неї і залишилися. Я ходила на них дивилася, а потім пішла на гурток по в’язанню, мене там навчили як набирати петлі, далі я вже сама почала в’язати. У мами є три сестри, дві із них в’яжуть. І от на родинні свята, як ми всі збиралися у бабусі, то вони мене навчали читати схеми і допомагали. Мені це було дуже цікаво, я із захватом кожну вільну хвилинку в’язала.
Захоплення в’язанням спицями було у мене до підліткового віку, мабуть, до 20 років. Я в’язала різні речі. У нас на вулиці було п’ять дівчаток, на рік менші та старші від мене, з ними я в’язала одяг. Із цими дівчатами ми були одного розміру, тож обмінювалися одягом. У той період, як такого одягу не було, ми не мали змогу купувати, і щоб наші шафи були забиті, тож в’язала різні светрики і сукні. Згодом вироби розпускали, бо нитки також знайти було важко. Пізніше вийшла заміж, народився син, і я продовжувала в’язати, але трішечки менше. Також зацікавила мене тоді вишивка, в’язала багато вишитих картин. Ну і паралельно зі мною завжди були спиці і нитки.
В’яжу іграшки крючком вже десь 5-6 років. До того лише спостерігала за майстринями, які цим займаються. А потім вирішила спробувати із звичайних ниточок зв’язати іграшку. І от як захопилася цим, то шостий рік вони мене не відпускають.
– Чи були у вас особливі мотиви для починання справи?
– Я завжди шукаю щось цікаве, що подобалося би не лише мені, а й діткам. Створюючи іграшку завжди вкладаю частинку своєї любові, аби погляд в іграшці був прекрасний, щоб вона була ніби жива. Кожну створюю так, аби мені хотілося нею гратися. Дітки це дуже оцінюють, можуть ними гратися впродовж багатьох років. Нещодавно мені написали люди, які дитинці із Києва подарували мою іграшку у три роки, їй вже вісім, вона ще досі є її улюбленою, таких випадків багато дуже. От в університеті у мене чимало хто їх купує, є постійні клієнти, які мають в домі усю серію виробів. Від таких моментів на душі радісно, коли ти приносиш задоволення не лише собі.
Дуже підтримує мене і мою роботу університетська родина. Вона дає такий позитив і подих на створення, що хочеться й далі працювати. Буває таке, що заходять до нас у деканат, де є декілька іграшок, щоб просто порелаксувати трішечки, переключитися від того, що відбувається у країні.
“В’ЯЗАННЯ ІГРАШОК ЦЕ НЕ ПРОСТО МОЯ ЗАБАВА, А СПРАВА, ЯКА ПРИНОСИТЬ КОРИСТЬ НАШІЙ КРАЇНІ”
– В країні війна, тож ми всі волонтеримо, я також неодноразово робила лотереї із плюшевих іграшок для того, аби підтримати військових та різні збори для них. Зокрема збираємо кошти для людей із університету, що зараз на війні. У мене син також служить, зараз поранений лежить у госпіталі, допомагали і його хлопцям. Я порахувала, що за місяць ось такими лотрейками, до яких підключається родина університету, різні волонтери, переяславці та не місцеві люди, ми разом назбирали 29 тисяч для підрозділів.
З волонтеркою Ольгою Дригою, очільницею команди “Нескорених” підтримуємо дуже тісні стосунки. Бувають різні ситуації, наприклад треба швидко закупити продукти для страв швидкого приготування, оперативно робимо розіграш, Оля закупляє і надсилає воїнам посилки. Дякуємо одна-одній, що змогли таким чином підтримати. І я так собі думаю, що в’язання іграшок це не просто моя забава, а справа, яка приносить користь нашій країні.
Перша лотерея на яку я налаштувалася самостійно, це потрібні були кошти сину на збір для ремонту автомобіля. І я так собі подумала, ну хоча б тридцять квиточків для участі по 200 гривень зроблю. Виставила лотерею, і буквально за годин п’ять закрила всі квиточки. Потім активно долучився університет і я збільшила кількість квитків до 45, продовживши лотерею.
Загалом лотереї проводимо на 50 квитків по 200 гривень, і під кінець розіграшу виходить 10 тисяч гривень. Бувають випадки, коли по чотири дні збираємо, а буває і за два закриваємо. Ось до Дня закоханих зробила одну лотерейку, а потім прийшли ідеї для композиції із цукерками та іграшками і також їх виставила на розіграш. Вилучені кошти пішли волонтерській команді “Нескорені” на страви швидкого приготування.
Загалом я допомагаю багато кому. Часто друзі сина на щось збирають, але я цього просто не рахую тому, що це все йде від мене, типу те, що кожен може задонатить. А от благодійними лотереями можна охопити набагато більше допомоги, 29 тисяч за півтора місяця, ти просто так нізвідки не візьмеш. Окрім волонтерської команди “Нескорені”, допомагаю університетським зборам та співпрацюю із волонтерською організацією “Синергія духовності і добра”. Ми допомагаємо військовим, які знаходяться у госпіталі, їздимо з майстер-класами і подарунками до них.
“ОДНАКОВИХ ІГРАШОК НЕ БУВАЄ, КОЖНА ІЗ НИХ УНІКАЛЬНА “
– Які матеріали використовуєте для в’язання іграшок?
– Я люблю в’язати із велюрових ниток, як на мене вироби із них дуже гарні. А головне, діткам вони дуже подобаються, коли вони беруть їх до ручок, то вони такі м’якенькі і дуже приємні на дотик, саме тому моя нитка – велюрова. Дуже важливо, аби вона була якісна, бо є багато різних китайських. В’яжу і тоншими, але вони вже більш не для дітей, а інтер’єрного типу, аби просто дивитися на них і любуватися. Холлофайбер для наповнення іграшки обираю дуже якісний, гіпоалергенний, аби у малечі не почалася якась на нього реакція. Оченята купую в різних інтернет-магазинах, аби були якісні і симпатичні, важливо, щоб у них була в середині заглушка, аби діти їх не могли відірвати.
– Є якісь спеціальні рекомендації по догляду за такими іграшками?
– Їх можна прати у машинці, можна і в ручну. Сохнуть звичайно, розміру не втрачають. Оченята кріпляться на кріплення, а носик так, аби там нічого не відлетіло. Якщо я роблю брелочок і оченята приклею на клей, то попереджаю людей, що краще прати їх в ручну, аби в пралці клей не відстав.
– У яких техніках працюєте?
– У в’язанні іграшки, техніка зовсім проста. Там йде просто стовпчик без накиду, або є стовпчик з накидом у деяких варіантах, де в’яжеш мордочку і треба, аби вона була більшенька. Технік, як таких, у іграшках немає складних. Складніше, коли в’яжуться, наприклад, сумки. Також хочу сказати, що можу зв’язати декілька іграшок за однією схемою, але всі будуть різні, в кожного буде своя міміка, свій погляд. Тобто однакових іграшок не буває, кожна із них унікальна. Коли я починаю працювати по схемі іграшки і бачу, що щось мені у ній не подобається, то змінюю на ходу справи, роблю її так, як бачу сама.
– Як ви обираєте дизайн для своїх іграшок? Чи є у вас особливі джерела натхнення?
– Під час війни дуже важко знайти джерела натхнення, але я багато передивляюся різних майстринь. В першу чергу, беру ідеї із соцмереж, шукаю там доти, доки чимось не надихнуся. Буває, що просто є замовлення, яке треба виконати. Я дуже не люблю ставити їх на конвеєр, тобто коли потрібні однакові іграшки. Буває створюю іграшки до якихось свят, тому шукаю цікаві тематичні матеріали. Зараз тема березень, весна прокидається, я вже починаю шукати якісь квіточки, аби їх гарно зв’язати у форми. Я думаю, що придумати на 8 березня, аби провести благодійну лотерею, і щоб це було цікаво не лише для дитини, а й для дорослого.
Окремо завдячую родині університету, бо працюю там із 17 років, тобто більшість життя провела там. Мені дуже рідний мій факультет, люди з якими там спілкуюся й працюю, це і є моє натхнення. Буває, що у них запитую якісь ідеї, чи просто підказки для створення робіт. Рада, що у нас є такий університет і, мабуть, всім, що зараз маю завдячую саме їм. Вони моя опора, підтримка і часткове натхнення.
“ЦЕ ЗАХОПЛЕННЯ, ЯКЕ ТРІШЕЧКИ ЗАСПОКОЮЄ НЕРВИ”
– Це ваше захоплення чи один із основних заробітків?
– Загалом це моє захоплення, яке приносить заробіток, але точно не такий великий. Якщо просто зайнятися, то на цьому не виживеш, бо матеріали дуже дорогі, а нитки повинні бути якісні. Оченята , війки, носики, холлофайбер, тобто наповнювач для іграшки – це все має бути якісним і коштує немалих грошей. Коли надходить замовлення, то треба мати матеріали вже в наявності. Сказати, що є якийсь прибуток, то я його просто не помічаю.
– Бачите якесь майбутнє у розвитку цього захоплення?
– Тільки якщо були б якісь запаси фінансові, тим паче відкрити магазин, це туди треба вкласти кошти і це ручна робота. Ти можеш робити одну іграшку три дні, а можеш і три години, залежно від розміру та складності. І я ж не продам цю іграшку, яку в’яжу за три дні за три тисячі гривень. Якщо цим займатися, то в цьому магазині мають бути не лише в’язані іграшки, а й багато всякого різного, що цікавить наших людей, можливо, майстер-класи там проводити. Це потрібно буде підключати команду, хто бажає цим займатися, а поки це як захоплення.
– Чи є у вас цілі або мрії, які ви хотіли б досягти?
– Не зможу так масштабно розвиватися, адже працюю в університеті і паралельно ось це захоплення в’язанням після роботи, яке трішечки заспокоює нерви. І розмірковую постійно, що можна ще б такого цікавого придумати, аби допомогти хлопцям, кого підключити, аби воно було ширше.
– Як замовити виріб?
– У мене є сторінка у Facebook на якій я викладаю свої роботи. Ті, кому вони подобаються можуть через повідомлення замовити, або подають спеціальне замовлення, аби зв’язати іграшку за їхнім дизайном, буває і в університет приходять замовляти. За кордоном у мене такого немає, аби був вихід я б і туди продавала, але у якості подарунків поїхала туди і не одна. Мої іграшки є по всій Україні у різних містах.
Нагадаємо, що у Переяславі триває виставка на шевченківську тематику “Впізнай в обличчя книгу”. Детальніше – тут.
Валерія Бобровська
Фото: Яна Малишко та надані Інною Рубан
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
