Волонтерське об’єднання клубу мікрорайону Трубайлівка два роки плете маскувальні сітки на фронт: хто допомогає, підтримує та фінансує справу

У Переяславі волонтерське об’єднання клубу мікрорайону Трубайлівка два роки плете маскувальні сітки захисникам на фронт. З чого все починалось, хто допомагає та підтримує ініціативу волонтери розповіли Інформатору.

Із березня 2022 року у Переяславі волонтерське об’єднання у клубі мікрорайону Трубайлівка всебічно забезпечує військових необхідною допомогою. Зокрема сплели вже понад 106 тисяч квадратних метрів маскувальних сіток. До Дня подяки волонтерам, який щорічно відзначається 20 квітня, журналісти Інформатора завітали до їхньої команди в гості та дізнались, як все починалось, хто допомагає та підтримує справу.

У об’єднанні працює 32 волонтери. Серед них значну частину складають люди, які уклали договір із Переяславським управлінням Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості, і таким чином мають роботу. Також над створенням маскувальних сіток працюють пенсіонери, які допомагають ще від початку. А ініціювала цю справу підприємиця, колишня депутатка міської ради Переяслава, почесна жителька міста Ірина Присіч. Вона пригадала з чого все починалося:

– Розпочали плести сітки у клубі Трубайлівки 5 березня 2022 року. Тоді цим вже багато хто займався у місті. Каранці також хотіли залучитися до такої справи, але складно було діставатися до шкіл де цим займалися, адже транспорт тоді не їздив. І от мені прийшла така ідея, я звернулася у школу №7 до Галини Кітаєвої, аби вона розповіла нам з чого починати плетіння. І в цьому нам допоміг вчитель Василь Прохорович, який натягнув нам першу сітку.

Сітки нам приносили місцеві рибалки, але це були не зовсім сітки… брудні, у рослинах, заплутані, порвані. Проте ми тоді дуже ними дорожили, розплутували, зносили різні тряпки, в кого які на горищі роками лежали. Пригадую, як першу сітку військовий забрав, я вийшла на крильце і думаю, що я якийсь герой. Так ми плели до тих пір, допоки ці погані сітки закінчилися, тоді вирішили шукати в інтернеті інші, і познаходили нові риболовні кукли, з яких ріжуть сітки. Пам’ятаю першу ми придбали за 1 тисячу 700 гривень, це 150 погонних метрів. Купувала я їх за власні кошти, але згодом люди, які в’язали сітки почали також складатися грошима, хто скільки міг.

Ірина Присіч розповіла, що на початку у клуб плести сітки ходило дуже багато людей, зокрема й молоді. Всі намагалися допомогти, а з часом почали відсіюватися. Працювали тоді без вихідних. Наразі ж сама жінка не сильно залучена в процес через сімейні обставини, а керує процесом Тетяна Дейнега, яка виконує багато зобов’язань: ведення обліку, табелю та фінансів.

Яку допомогу збирали на початку війни?

– Особисто я доставила нашим хлопцям шість тепловізорів. Два з них отримала безкоштовно, а чотири придбала за пів ціни. Так вдалося, бо у мого чоловіка син в Голландії, там організував людей, казав, що навіть не думав, що голанці будуть так жваво зносити гроші. За три дні зібрав на тепловізор та відправив нам. Тоді через два дні сказав мені, що вже зібрали кошти і на другий.

Збирали і матеріали для “Коктейлів Молотова”, але на щастя, вони нам не знадобилися. Я навіть не знаю скільки матраців із складу магазину “Людмила” винесла…, а ще скільки консервації приносили. Сюди зносили все, що знадобиться військовим: подушки, коврики, продукти та багато іншого. Нам волонтерам прикро, коли ми так стараємося для наших хлопців, а потім дізнаємося про їхню смерть. Це дуже боляче…

Що особисто для вас означає допомога військовим?

– Кожна сітка наближає нас до перемоги. Ми всі усвідомлюємо, що кожен метр сітки захищає. Сюди йдуть люди і відчувають себе учасником бойових дій, адже без нас, волонтерів, взагалі все зупиниться.

Зовсім недавно був один випадок. Хлопці натягнули сітку маскувальну, а самі щось своє робили, летів дрон, зачипився за сітку і не вибухнув. Якби не сітка, то прямо на хлопців полетів би той снаряд.

Тому особисто для мене це вкрай важливо, я по-іншому не змогла б. А взагалі у перші дні, як тільки об’явили початок повномасштабного вторгнення, у магазині “Людмила” було 200 білих мішків, які я відразу віддала Сергію Галицькому на блокпост, двері у магазин були для всіх відкриті.

Як для вас почалося повномасштабне вторгнення?

– Я не знаю… Якось так перелякано, а конкретно нічого не пам’ятаю. З родиною поїхали по мішки оці ж, а потім депутатів зібрали у міській раді. Я сказала Андрію Конону, що піду кудись на фронт їсти варити, біляші хлопцям жарити. Одним словом, з мене лише посміялися.

Тим часом у приміщенні та на подвір’ї клубу робота “кипить”. Волонтери, як павучки старанно виплітають маскувальні сітки, які вже невдовзі заберуть воїни, адже замовлень завжди вистачає. Всі поділилися на секції, жіночки вивішують майбутню основу для сітки, одні нарізають на смужки тканину, а інші виплітають візерунки. Час від часу зупиняються і милуються кожним старанно сплетеним метром. Найстаршій трудівниці, Катерині Ткачук 75 років, вона допомагає військовим на базі клубу у Трубайлівці вже другий рік поспіль.

Очільниця об’єднання Тетяна Дейнега демонструє машину для нарізання стрічок із тканини. Раніше трудівниці нарізали її власноруч, або ж порізаною їм передавали швейні фабрики. Наразі процес значно модернізувався і полегшився, волонтери зазначають, що інших приладів, які б замінили їхню роботу, ще не придумали.

– Це не машина, а золото! Нам її в ручну зробив і подарував Іван Бобир, я його добре знаю, бо ми родом із одного села. У одному із навчальних закладів він зробив такий станок. Я з ним зв’язалася, і він нам не відмовив у допомозі, тепер це дуже полегшує нашу роботу. Більше ніякий процес не можна модернізувати, все інше лише в ручну. Руки наших дівчат щоденно плетуть без зупину”, – розповіла Тетяна Дейнега.

Скільки вже сплетено маскувальних сіток?

– Два роки тому на початку весни 2022-го був великий ажіотаж на маскувальні сітки, то в нас просто не було часу щоб їх рахувати. Тому 2022 рік точно їх не рахували взагалі, а вже у 2023-му році почали хоча б трішечки вести облік, аби побачити наший результат. На сьогоднішній день (станом на 16 квітня – ред.) сплетено 106 тисяч квадратних метрів маскувальних сіток, – зазначила Тетяна Дайнега.

Чим ще команда допомагає війську?

– Ми килимки в’язали, їх нарахували близько 370 штук. Також дівчата шкарпетки в’язали теплі на сезон, подушки шили. Синтепоном для них допомагав депутат Переяслава Євген Глазунов. Великі гарні клаптики тканини на подушки нам передавали із швацького цеху “На хмари” із Києва, також люди із дому приносили тканину. Хлопці їх забирали із задоволенням, адже вони дуже потрібні були у бліндажах. Працюємо над цим і до сьогодні.

Крім цього ми збирали продукти, робили окопні свічки та запальнички з парафіном. Я їх власноруч зробила більше тисячі. Передавали військовим, вони їм дуже-дуже допомагали, бо там не завжди їм є чим розпалити щось. Також зносили дуже багато продуктів хлопцям. Відправляли на 47 бригаду дуже багато, на 464 також чимало. Все необхідне зносили не лише волонтерки, які тут плетуть сітки, а й всі небайдужі. Серед них мер Переяслава Вячеслав Саулко, деякі депутати, маслозавод, садочок “Любавонька” та “Берізка”. Допомагали і наші дачники, каранські всі та інші жителі міста.

Де ви берете всі необхідні матеріали для створення сіток? 

– Сітки для основи та снапбонд замовляємо через інтернет. Багато обрізків нам надає швейна фабрика із Києва. Підтримує також швейне підприємство, яке знаходиться в універмазі. Нарізати тканину допомагає швейне підприємство ПМК-166. Коштами підтримують багато людей, всі вони йдуть на матеріали для маскувальних сіток, які ведуть нас до перемоги.

– Ми тут не підприємство і не фабрика, доходів у нас немає. Ми тільки на власному ентузіазмі та допомозі людей все робимо. Наприклад рулони із тканиною коштують дорого. Один рулон 3 тисячі 700 гривень, а що для нас один рулон? дві-три сітки зв’язали і його немає, на все треба кошти. Сама сітка, її основа, коштує 5 тисяч 900 гривень, колись закупляли і по 6 тисяч 700, але ми вже як оптові замовники, то нам віддають за нижчу ціну. На матеріали дівчата самі складаються.

З якими труднощами зіштовхується організація і якої допомоги найбільше потребуєте?

– Фінансової. Якби були фінанси на матеріали для сіток, у нас би не було проблем. Людей у команді наразі достатньо.

У клубі чимало людей працює від центру зайнятості. Як охочим влаштуватися сюди на роботу?

– Дякуючи нашому центру зайнятості, які зробили подання на дозвіл на суспільно-корисні роботи і уклали договір із нашим ВУКГ, безробітні до нас ходять і в’яжуть сітки щоденно із серпня 2023 року. Завдяки цьому ми можемо сплести велику кількість сіток. В середньому, за один раз, по 7 маскувальних сіток в’яжемо, а це майже 100 кв. м. в день. Саме завдяки їм ми так гарно підтягнули цю роботу.

Охочі в’язати із нами сітки можуть звернутися у центр зайнятості. Якщо у них є місця, то направлять сюди. Якщо людині підвернеться постійне місце роботи, вона у нас розрахується і піде, таких випадків багато, на їхнє ж місце приходять інші. Ця державна програма діє лише під час військового стану. Якщо раніше це були громадські роботи, то на сьогоднішній день вони названі суспільно-корисними.

Договір із центром зайнятості, як і приміщення клубу, не безмежне, тож місць небагато. Наразі кількість людей нас повністю влаштовує, адже чим менше людей, тим більше толку. Всі люди дуже відповідальні, активні і добре працюють. Також у нас працюють і чоловіки, які перебувають на обліку центру зайнятості. Вони не можуть піти у лави ЗСУ, адже мають групу інвалідності. Разом з нами маскувальні сітки в’язали і волонтери із села Мазінки. На сьогоднішній день в’яжуть і в Гланишеві, у них також працюють люди із центру зайнятості на суспільно-корисних роботах.

Чи працюють у вас внутрішньо переміщені особи?

– Так, працюють 8 осіб. Але не лише ті, що стоять на обліку у центрі зайнятості. У нас є переселенці із Маріуполя, з Кремінної дві сестри, які ходять регулярно.

Що кажуть військові, яким ви передаєте допомогу на фронт?

– Вони заходять сюди, бачать оцих жінок, які трудяться, дякують їм за кожен вузличок. Це треба побачити, повні очі сліз, ми плачемо, вони плачуть… Вони як приїжджають сюди, у них очі горять від того, що бачать, як ми для них працюємо, адже у них свій фронт, а у нас свій.

Ми дуже у тісному зв’язку із волонтерами Переяслава Ольою Дригою, Русланом Стародубом та Інною Марченко, вони нам також допомагають фінансово. Ми ніколи не відмовляли тим, хто до нас звертається. Відправляємо все новою поштою, окрім того, що ми закупляємося, ще й сплачуємо за доставку. Мої два сини у ЗСУ, у мене душа болить, не можу вдома сидіти, який би стан здоров’я не був. Кожного дня йдемо сюди і працюємо на своєму фронті”, – зазначила Тетяна Дейнега.

Сітки трудівниць клубу Трубайлівка служать майже на всіх напрямках фронту. Як тільки почалося повномасштабне вторгнення росіян, на кожному блок-посту були сітки саме цих волонтерів. Також волонтерки в’язали маскувальні сітки на малий розвідувальний корабель “Переяслав”. А гордістю волонтерів є подаровані їм прапори від 47-мої окремої механізованої бригади “Маґура”, 1129 зенітного ракетного Білоцерківського полку Сухопутних військ Збройних Сил України і 3 танкової штурмової бригади.

Тетяна Дейнега користуючись нагодою, звернулася до жителів Переяслава: “Не будьте байдужі, приходьте, донатьте і ми будемо допомагати всі разом. Тільки разом до перемоги, по-іншому просто ніяк. Передати будь-яку допомогу можна у клуб мікрорайону Трубайлівка”.

Нагадаємо, що жінки із волонтерського об’єднання “Переяслав” допомагає війську, годує та мотивує захисників. Матеріал читайте за посиланням.

Валерія Бобровська

Фото: Валентин Шеремет

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.