У Переяславі попрощалися із Віталієм Євтушенком. Він загинув на війні.
11 вересня у Переяславі попрощалися із солдатом Збройних сил України Віталієм Євтушенком 1967 р.н. Воїн загинув 1 вересня при виконанні бойового завдання поблизу села Желанне Друге Покровського району, що на Донеччині. Служив командиром другого єгерського відділення третього єгерського батальйону військової частини А4948. Поховали захисника на Заальтицькому кладовищі. Про це повідомляє Інформатор.
Вкотре за останні роки храм Вознесіння Христового заполонили біль та смуток, вкотре за воїном, який віддав своє життя за Україну. Пам’ять загиблого переяславця вшанували близько двохсот людей: знайомі, друзі, велика родина та просто небайдужі, які знали Віталія як добру та хорошу людину. Рідні сиділи біля домовини захисника, схиливши голови, тихо оплакували його.
У храмі один зі священнослужителів сказав: “Скільки вже цей храм побачив сліз, скількох воїнів провів у останній земний шлях? На жаль, поки триває війна, це не останній захисник. Гірко та тяжко шукати слова втіхи для родини, адже час розлуки – це завжди відчай. Сьогодні у наших силах допомогти воїнам дати ворогу відсіч. Ми на землі клянемося, що його жертва не буде марною, ми допрацюємо все те, що починав Віталій”.
Після літургії процесія рушила на цвинтар центральною вулицею міста.
Вже там Олександр Молоткін із Добровольчого формування Переяславської територіальної громади сказав: “Віталій народився у нашому місті, прожив тут все життя, закохався, побачив усмішку своєї дитини. Зараз я дивлюся на обличчя людей, які росли разом з ним та любили його за душевну щедрість, доброту, трохи іронічну посмішку, за те, що кількома словами він міг розвіяти смуток. Ніхто не міг уявити, що за цією усмішкою – справжній воїн. Він загинув 1 вересня, коли діти йдуть до школи. Стояв там на смерть для того, щоб наші діти завжди ходили в українську школу на Богом даній землі”.
Однокласниця Віталія Тетяна додала: “Він був не просто душею класу, у нього була совість та справедливість, якої нам так не вистачає у житті. Він ніколи не сердився, можливо, трішки побурчить, а потім зробить так, як треба. У нас із ним ніколи не було конфліктів чи суперечок”.
Потім всі присутні однокласники підійшли до закритої домовини, взялися за руки та поклялися, що віднині сім’я Віталія – це їхня сім’я і вони завжди будуть поруч.
Переяславська волонтерка Інна Марченко розповіла Інформатору, що Віталій Євтушенко був чоловіком її старшої сестри. Зазначила, що він отримав повістку в травні цього року, пройшов медкомісію і буквально через кілька днів його забрали на службу: “Перший вихід у них був на Сумському напрямку, їх туди перекинули, виходили на три доби. Але, коли я їхала до нього та хлопців на Сумщину, так вийшло, що їх терміново перекинули з тієї точки, де вони були, на Покровськ. Я йому навіть не встигла нічого передати…
Потім ми дізнались місце, де він перебував у Покровську. Він зателефонував сестрі, вона мені, сказала, що їх вже на ніч на вихід відправляють на п’ять діб, як тільки вони туди приїхали. І ми чекали ті п’ять діб, я очікувала, поки він віддзвониться, адже у мене все було готове, тільки машину загрузити і летіти до нього. Але він на зв’язок не вийшов. Передзвонили до його побратимів, а вони сказали: “Вибачте, але Віталія вже, на жаль, немає…” Побратими його витягували, він був поранений, вони тягнули його на руках три кілометри по дорозі до евака, і поки вони його тягли, він помер. Навіть не встиг повоювати…”
Також волонтерка поділилася спогадами, яким знали та пам’ятають Віталія його знайомі: “До служби він працював на “Косталі”. Я його знала 36 років, і це людина, яка ніколи ні разу ні з ким не посварилася. Я ніколи від нього не чула, щоб він навіть лаявся. Просто настільки був добрий, що його окрім як дядя Віталічка, інакше не можна було називати. Був душею компанії, і де б не був, це постійні веселі розмови, анекдоти, і ворогів у нього ніколи не було”.
Інна також розповіла, що з рідних у нього залишилася мати, дружина та син: “У нього був ще один син, але у 2012 році він помер через халатність лікарів. Можливо, він і вирішив піти на війну, щоб якщо загине, то син не піде воювати. А я все те, що збирала Віталію, то сестра попросила, аби передала його побратимам. Після похорону буду їхати до його побратимів, які його рятували. Просто хочу віддячити їм”.
Вже на кладовищі Інна Марченко додала: “Я розмовляла з його командиром, вони разом із хлопцями втримали ворога якраз у той момент, коли таке трапилося з ним. Я не встигла довезти йому допомогу, яку ми зібрали, для мене це дуже болюче, це найважчий тягар на моєму серці… Прошу, не проходьте повз, допомагайте сім’ям, у яких гинуть чоловіки, та не забувайте їх, бо у них є тільки ми”.
Після промов військові зробили три постріли в небо, а Олександр Молоткін передав рідним український прапор. Присутні заспівали Гімн України.
Нагадаємо, що 6 вересня на війні загинув Андрій Погодін із Переяслава. Деталі – тут.
Яна Малишко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
