У Переяславі команда швачок виготовляє адаптивну білизну для військових. Про перші тижні війни, волонтерську діяльність та особливості пошиття спеціальних трусів та штанів розповіли Інформатору.
У Переяславі на вулиці Героїв Дніпра на території приватної організації діє волонтерське виробництво адаптивної білизни. Троє швачок – Зінаїда Черепинець, Тетяна Чепура та Людмила Голубенко – влітку 2024 року приєднались до місцевої волонтерської команди “Нескорені”. Спочатку спробували шити звичайні труси для військових, потім надійшли запити на білизну для поранених або людей з ампутаціями. Про волонтерську діяльність у перші тижні повномасштабної війни та техніку пошиття адаптивної білизни Людмила Голубенко розповіла журналістці Інформатора.
Вже 7 років Зіна Черепинець (61 рік), Тетяна Чепура (49 років) та Людмила Голубенко (43 роки) працюють швачками у приватній організації в Переяславі. Через тиждень після початку повномасштабного вторгнення жінки вперше спробували волонтерську діяльність – шили плитоноски.
– У Facebook Мар’яна Волошин запостила оголошення, що шукає швачок для пошиття плитоносок. Фурнітуру та тканину вона закупила за кордоном. Спочатку в нас працювали шестеро жінок. З початком війни автобуси не ходили, тож на таку ініціативу погодились ті, хто живе недалеко. Ми пошили близько 85 плитоносок. Також були балаклави, розгрузки та пов’язки на руки для військових на блокпостах. Ми нічого не продавали, нашивали і віддавали по селах. Бувало, що не вистачало матеріалу, то ми й вдома шукали хоч якісь шматочки, – розповіла Людмила Голубенко.
Із часом така потреба зникла, а до швачок звернулись волонтерки із мікрорайону Трубайлівка за допомогою в нарізанні тканини для маскувальних сіток. У жінок є розкрійний електричний ніж, який значно полегшує роботу.
– Нам привозили спанбонд, щоб ми розрізали на смужки. У Карані все це розрізали вручну ножицями. До речі, так ми познайомились з Олею Дригою із “Нескорених”. Саме вона привозила ці рулони. Пам’ятаю, що наприкінці літа 2024 року в обід ми збирали горіхи, коли нам зателефонувала Оля. Тоді вона попросила пошити звичайні одноразові труси для військових. Відправили їх у госпіталь, хлопці погодили. Згодом прийшов запит на адаптивну білизну, ми вирішили спробувати. Лекал в інтернеті не було, тому я взяла звичайні і переробила їх по-своєму, – зазначила Людмила.
Волонтерки розробили свої лекала, хоч до цього ніколи не чули про таку білизну. Адаптивні труси відрізняються від звичайних тим, що не зшиваються по боках. Вони одягаються на людину в лежачому положенні як памперс.
– По боках – зав’язки, а по всій штанині по шву б’ються кнопки. Підсунули труси під людину, накрили, зав’язали і закрили кнопки. Військові погодили такий варіант. Оскільки зараз холодно, ми вирішили шити ще й штани. Переважно використовуємо теплу байкову тканину. Шиємо все у вільну від основної роботи хвилинку. Якщо велике навантаження, то шиємо вдома, раптом хтось терміново потребуватиме. За день можемо пошити 30 трусів.
За майже пять місяців волонтерської діяльності жінки пошили близько трьох сотень трусів та майже сотню штанів. Тканину для пошиття приносять небайдужі люди, які знають про них. Також цим займається Ольга Дрига.
– Тканину відбираємо за розмірами шматочків, щоб вистачило на труси або штанці. Також це має бути якісний натуральний матеріал – бавовна, ситець або байка. Якщо приносять щось напівпрозоре, синтетику або “рубчик”, то віддаємо на сітки чи інші потреби. Все ж це нижня білизна, тому треба якісна тканина. У нас були свої запаси кнопок, уже закінчилися – Оля замовила нові. Шнурки тут не підійдуть, бо будуть тиснути.
Матеріали для пошиття адаптивної білизни можна принести у “Технобуд маркет” біля супермаркета “Фора” (вул. Богдана Хмельницького, 92) та магазин “ЕЛЕКТА” біля ліцею “Патріот” (вул. Шкільна, 42/10).
Жінки поділилися, що на початку повномасштабного вторгнення, коли шили плитоноски та розгрузки, це не так стосувалось їхнього життя. Але з часом війна торкнулась їхніх знайомих, прийшло розуміння, що така білизна може знадобитись і близьким людям.
– Дай Бог, щоб нікому не знадобились ці штани, але якщо хтось потребує, нехай це допоможе. Є різні сім’ї – не всі можуть витратити від 600 гривень на майже одноразові штани. Хочеться допомомагати, бо розумієш, що колись й тобі може знадобитись. До нас інколи хлопці приходять особисто або звертаються знайомі. Ми безкоштовно ремонтуємо військову форму. В ательє потрібно заплатити гроші, а якщо в нас є запаси, то можемо поставити свої замки – корона не спаде. Наш керівник дозволив допомагати військовим. Він теж це робить, але, звісно, з більшими можливостями.
Син Людмили Голубенко теж задіяний у волонтерській роботі. Швачки все зшивають, а вдома залишається лише вставити резинку у пояс – це місія сина Людмили.
– Якось на роботі вистачило часу, щоб все доробити. Приходжу додому, а малий питає: “А труси де? Треба ж військовим допомагати, вони нас захищають”. Якби не вони, то не відомо, де би ми жили і що робили.
Тетяна Чепура працює над новим виробом
Для адаптивних штанців волонтерки використовують теплу байкову тканину
Тканину для пошиття приносять небайдужі люди
За майже пять місяців волонтерської діяльності жінки пошили близько трьохста трусів
Зіна Черепинець працює над адаптивними трусами
Виробництво на території приватної організації
Для штанців та трусів використовують зав’язки та кнопки
Нагадаємо, що раніше власник “QuadroGarage” Руслан Гвоздик розповів Інформатору про свою волонтерську діяльність. Інтерв’ю читайте тут.
Дарія Сухотенко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишетесь на канали в Telegram або Viber.
