“До нашого роду входять письменники, лікарі, військові, хлібороби, академіки”: до Переяслава приїхав праправнук Тараса Шевченка, який створив його генеалогічне дерево

У Переяславі провели зустріч із праправнуком Тараса Шевченка та генеалогом Миколою Лисенком. Про що говорили?

5 березня у переяславському музеї “Заповіту” Тараса Шевченка у рамках науково-просвітницького проєкту “Десяте літо” провели зустріч із генеалогом Миколою Лисенком. Він – праправнук Тараса Шевченка по лінії його брата Йосипа. Обговорили тему “Коріння Шевченкового роду”. Дослідник презентував своє видання та розповів про те, як склав генеалогічне дерево свого видатного роду. Про це повідомляє Інформатор.

Микола Лисенко – один із засновників Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду імені Т.Г. Шевченка. Він є дипломантом всеукраїнського пошукового конкурсу “У нас одне коріння”, загальноукраїнського конкурсу “Українська мова – мова єднання”, літературно-мистецької премії імені Володимира Малика. Також дослідник має медаль “Ділова людина України”. Миколу Лисенка нагородили дипломом “Книги рекордів україни” за найбільше генеалогічне дерево роду Тараса Григоровича Шевченка. Він зібрав понад 1300 осіб.

У перший свій приїзд із Петербурга до Керелівки (нині – Шевченкове на Черкащині) Тарас Шевченко хрестив сина свого брата Йосипа – Трохима. Це був прадід Миколи Лисенка. Бабуся Миколи – Леся Трохимівна – внучка видатного поета.

– Коли я навчався у менших класах, бабуся водила мене до музею та розповідала про Тараса. Саме від неї я вперше дізнався про цей рід, – зазначив Микола Лисенко. – Біля музею внизу пагорба росло два кущі калини. Бабуся дала настанову, щоб я зберіг цю калину, бо її торкалась рука Шевченка. Під кущами він ховався від мачухи. Подорослішавши, я вирішив її узаконити та залишити для нащадків. Моя переписка із чиновниками обласного та столичного рангу не дала результатів. Науковці дендрологічного парку “Софіїївка” сказали, що калина росте всього 50-60 років. Хоча цій вже 200 років і вона й досі залишилась. Так я звернувся до інших науковців, які підтвердили мої думки.

Микола Лисенко 30 років працював над дослідженням Шевченкового роду. Дослідник почав цю справу, бо не бачив жодної організації чи установи, яка б займалась такою роботою. Наполегливо шукав інформацію у архівах та музеях, зустрічався із нащадками цього роду та вів із ними листування:

– Тоді ще не було електронних листів, тому доводилось писати від руки. Я був дуже радий, якщо із 10 листів міг отримати хоча би дві відповіді. Так мені вдалося зібрати частину біографії цих людей, а також їхні родинні світлини – деяким понад 100 років. За роки праці був складений макет книги та генеалогічне дерево. У своєму первинному вигляді дерево за розмірами сягало 6 метрів ширини і 3 метрів висоти. Так я почав шукати художників та дизайнерів, які зможуть це оцифрувати. За три роки знайшов Володимира Коцюбенка та Валерія Слинька. Все переписали на компакт-диск та вмістили до книги.

Книга “Коріння Шевченкового роду” вийшла друком у 2012 році, але з обмеженим накладом до 1000 примірників через брак коштів. Микола Лисенко звертався до органів влади, проте з друком йому допоміг народний депутат Юрій Кармазін. Видання знайшло своїх читачів в Америці, Канаді, Австралії та інших країнах Європи. Представники української діаспори в Канаді перевидали її у 2015 році у Львові.

– Шевченковий рід непростий не тільки через те, що там присутній Тарас. До нього входять представники різноманітних професій – письменники, лікарі, військові, хлібороби. Нещодавно я дізнався й про двох академіків – Георгія Ангелова та Людвіга Боярського.

Загалом видання складається із 16 розділів, де коротко описана генеалогія нащадків, історична довідка про село Керелівка та військового писаря Війська Запорозького часів Нової Січі Андрія Товстика, від якого пішов весь рід. Також є автобіографія Шевченка та інформація про рід його сестер і братів, тіток і дядьків та інших родичів. Наступні розділи – про вміння пишатися своїм родом, біографії людей, які ще потребують досліджень, та важливість пам’яті предків.

Щорічно Микола Лисенко та інші нащадки Шнвченка збираються у селі Шевченкове біля пам’ятника Тараса Григоровича, кладуть квіти та виголошують промови:

– 22 травня ми обов’язково зустрічаємось у Каневі на Тарасовій горі, де похований Шевченко. Там звітуємо про свою роботу. Для вшанування пам’яті у 2013 році насадили дубочки у Шевченковому на алеї, яка веде до музею. Зараз із них залишились рости тільки три дерева. На колишній садибі Йосипа Григоровича родичі хотіли посадити дубочок, але тоді царський жандарм всіх розігнав. Вони висадили дерево вночі. Той дуб ріс 108 років, поки у 1960-х його не вразило блискавкою.

Наприкінці зустрічі Микола Лисенко подарував книгу “Коріння Шевченкового роду” музею, а провідна наукова співробітниця музею “Заповіту” Марина Навальна натомість подарувала досліднику кілька книг про Тараса Григоровича та видання про Михайла Сікорського.

Нагадаємо, що у Переяславі з нагоди 166-річчя від народження вшанували пам’ять Шолом-Алейхема. Деталі – тут.

Дарія Сухотенко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.