Аліна Римар – депутатка, зоозахисниця, юристка. Про роботу депутатського корпусу, труднощі опіки над безпритульними тваринами, власну юридичну діяльність, а також особистісний розвиток і пошук себе розповіла у відвертому інтерв’ю Інформатору.
Майже три роки тому на Інформаторі виходило велике інтерв’ю з депутаткою Переяславської міськради, співзасновницею ГО “У добрі руки”, волонтеркою, активісткою Аліною Римар. За ці роки життя кожного українця так чи інакше змінилося. Не виняток і Аліна. Якщо раніше вона казала, що ввійшла до депутатського корпусу, щоби змінити місто на краще, то зараз: “Якби знала всі нюанси, то навряд чи взагалі балотувалася б”. Не лише в цьому змінилися її думки. Про депутатство, зоозахисну діяльність, основну роботу, а також про особисте життя – у новому інтерв’ю для Інформатора.
– Перед тим, як розпочати інтерв’ю, хочу запитати: чим зараз живе переяславка Аліна Римар?
– (пауза) Підзависла я (сміється). Аліна Римар живе зоозахисною діяльністю, депутатською діяльністю, своєю роботою. Все. Три сфери.
– А як щодо особистого життя?
– Аліна Римар зараз не має особистого життя. На нього немає часу і, якщо чесно, то й бажання.
– Хто така Аліна Римар? Перше, що тобі спадає на думку.
– Людина.
ДЕПУТАТСТВО
“Якщо ми команда, то ми повинні цією командою працювати, а не так, що хтось один вирішує. Має бути діалог у посадовців міської ради з депутатським корпусом”
– Ти вже п’ятий рік депутатка. Три роки тому Інформатор писав з тобою інтерв’ю, де ця тема також обговорювалася. Ми проведем деякі паралелі і порівняємо, чи змінилася твоя думка за ці роки про депутатський корпус, роботу місцевого самоврядування, різні процеси життєдіяльності міста. Проаналізуй свої п’ять років депутатства. До яких висновків ти дійшла? Що можеш сказати про роботу депутатського корпусу і його ефективність?
– Працювати в умовах воєнного стану дуже важко. Особливо, коли необхідно активно допомагати ЗСУ і паралельно розвивати місто, його інфраструктуру. Та все ж пріоритетом має лишатися допомога нашим захисникам. І от завжди важко балансувати, щоб і для розвитку громади було нормально, і для підтримки наших військовослужбовців. Оце, мабуть, найважче насправді. Які висновки я можу зробити? Мабуть, те, що це моє перше і останнє депутатське скликання.
– Дозволь процитувати шматок із твого інтерв’ю трирічної давності. Чи змінилася твоя думка? “Я ж не була раніше депутатом. Але кілька разів мала можливість бути на сесіях депутатського корпусу минулого скликання. Те, що я бачила тоді, і те, що бачу зараз, – це кардинально різні депутатські корпуси. Зараз робота більш конструктивна, із таким складом депутатів реально можна втілювати якісь класні проєкти в життя. Ніхто не буде вставляти тобі палки в колеса, коли розумітимуть, що це можливо реалізувати. Вважаю наше скликання максимально адекватним та продуктивним”.
– Якщо порівнювати з тими сесіями, на яких я була при минулих депутатських скликаннях, то це справді максимально конструктивний депутатський корпус. Я вважаю, що з усіма депутатами можна говорити, можна домовлятися. Вони вміють чути. А це дуже важливо.
– Які, на твою думку, “непопулярні” рішення приймалися останнім часом? Як то кажуть, “не на часі”.
– Те, що відразу можу згадати, – це майданчик за музичною школою. Я була однією з тих, хто висловився проти, адже вважаю, що ми маємо низку проєктів, які недоведені до кінця: набережна Альти, парк імені Мазепи, парк імені Шевченка, який ми в минулому році почали, і логічно було б оце все спершу закінчити.
– Чи володієш ти інформацією, на якій стадії перебуває облаштування набережної Альти? Які роботи планують там проводити цього року?
– Знаєш, у чому проблема? У тому, що відбувається або буде відбуватися, я дізнаюсь від кого завгодно, але не від працівників міської ради, що було б загалом логічно. Тому я не знаю. Знаю, що питання облаштування набережної рухається, але що саме там планується, вже буду уточняти на сесії. Бо на сьогодні деталі ніхто не озвучує депутатському корпусу.
– Якщо вже почали тему нереалізованих проєктів, то яка ситуація зі спортивним комплексом, який хотіли побудувати за центральним стадіоном?
– Ми всі чудово розуміємо, що спортивного комплексу не буде. Це необхідно просто вже визнати. Ну принаймні в найближчій якійсь перспективі. А що стосується того, що чути, знову ж таки з депутатами, на жаль, ці питання не обговорюються. Принаймні я буду говорити за себе, не знаю, може, з іншими моїми колегами і радяться.
– Тобто інформацію про те, що відбувається в місті, ти дізнаєшся на сесіях?
– Скажу навіть більше: я дізнаюсь про багато речей із соціальних мереж, від людей, які мене зустрічають на вулицях і питають, мовляв, а що взагалі ось там відбувається, а що там відбувається. А я навіть не знаю, що людям сказати. Тоді телефоную головному архітектору Петру Пурденку або начальнику відділу житлово-комунального господарства Олександру Вітківському і у них питаю. Якось так.
– Зараз на думку спадає питання використання екоподатку на озеленення. Сакури і цьогоріч наробили неабиякого резонансу серед містян. Цього разу з вами радилися, як і обіцяли?
– Коли ми останнього разу виділяли кошти з екологічного податку на закупівлю дерев для озеленення, то я попросила, щоб до моменту планування закупівлі порадилися з цього приводу з депутатським корпусом, хоча би з головами фракцій. Бо ми, депутати, у певному розумінні є заручниками ситуації. Коли люди висловлюють своє невдоволення, то це, зокрема, стосується і депутатів. Тож треба, щоб ми принаймні знали, що відбувається і брали в цьому участь: що закуповують, за яку суму, де.
– То чи з вами радилися? Вас поставили до відома?
– Ні. Наша функція закінчилася тоді, коли ми проголосували за виділення коштів. Це неправильно. Якщо ми команда, то ми повинні цією командою працювати, а не так, що хтось один вирішує. Має бути діалог у посадовців міської ради з депутатським корпусом.
– З приводу діалогу депутатів з посадовцями ради. Процитую твою фразу з минулого інтерв’ю: “Якщо у мене є якісь питання до міської влади, намагаюся їх вирішувати напряму. Наприклад, можу зателефонувати міському голові й сказати, що два роки просила провести висипку вулиці: “Чи можна якось зараз, коли є щебінь та пальне, це зробити?”. Все, питання вирішене”. Яка ситуація нині? Чи чують тебе?
– Не можу сказати, що мене не чують. Загалом ситуація у цьому плані не змінилася. Якщо є якесь нагальне питання, то я можу зателефонувати міському голові й з ним це принаймні обговорити. Що стосується задоволення моїх депутатських звернень, то від мене, здається, є чотири звернення щодо грейдерування і висипки вулиць, які наразі не виконані. Але на останній сесії мене запевнили, що з травня роботи розпочнуться. Чекаємо.
– Як щодо реконструкції на перехресті вулиць Грушевського, Покровської і Хмельницького? Про це депутати знали?
– Я про це рішення дізналася із Facebook. З депутатами це питання не обговорювали.
– Що можеш сказати про цей проєкт?
– На мою думку, є ділянки дороги, яким необхідно присвятити більше уваги. Там ситуація, як на мене, не критична ні для пішоходів, ні для водіїв. Але все ж таке рішення було прийняте, значить, хтось його узгодив і роботи вже тривають.
– Які ти, як депутатка, бачиш першочергові завдання для розвитку Переяславської громади в цілому?
– Дороги і підземні комунікації – це першочергове. Але знову ж таки в умовах війни доволі важко говорити про розвиток. Бо я розумію, що під час війни важко насправді реалізовувати якісь проєкти. Тільки щось почнуть робити багато жителів будуть невдоволені, бо вважають, що всі кошти потрібно акумулювати на ЗСУ. Та все ж є ще діти і молодь, а вони не обирали, в який час народжуватися, у який час їм жити. Потрібно вчитися збалансовувати це все.
– Як ти думаєш, чи належну увагу приділяють селам громади?
– Ні, зовсім недостатню. Я б сказала, що майже ніякої. Але ми, депутати, не можемо фізично об’їхати всі села, поспілкуватися із жителями, побачити проблеми кожного населеного пункту. Для цього є старости і відповідні відділи міської ради, які повинні виконувати свої обов’язки, бо вони за це отримують зарплатню. Наприклад, про Велику Каратуль я постійно чую від депутата Григорія Порала. І так само логічно було би ці проблеми чути від старост сіл.
– Проєкти, які хочуть реалізовувати, наче й потрібні місту, але є великий спротив у жителів. Судячи з твоїх слів, депутати теж не завжди в курсі того, що відбувається. Чи можна це пояснити тим, що немає комунікації влади та громади?
– Я не хочу нікого порівнювати, але, наприклад, спостерігаю за Олександром Слюсарем у Дівичківській громаді і бачу, що він дослухається до думки людей. Перед тим, як проводити якісь роботи, він публікує про це допис, і я розумію, що просто аналізує, як люди на це реагують. Якщо він бачить, що переважна більшість “за”, тоді починає реалізацію цього проєкту. Так само, я думаю, треба було би робити і у нас.
– То яким чином міський голова Переяслава робить аналіз соціальної думки?
– Думаю, спілкуючись зі своїм близьким оточенням. Таким чином прогнозують настрої соціуму, але ця інформація не завжди об’єктивна. Зараз в умовах розвитку соціальних мереж провести опитування – це ж найпростіше. Просто написати: “Шановні жителі громади, є от декілька варіантів покращення, ну, наприклад, дорожньої інфраструктури. От у мене є ідея така, є ще такий варіант і такий. Будь ласка, проголосуйте”. І все. І люди бачать, що ти справді цікавишся їхньою думкою, розуміють, що вони теж якимось чином беруть участь у розвитку громади.
– Якщо будуть вибори міського голови, на твою думку, чи є шанси у Вячеслава Саулка переобратися на другий термін?
– Все залежить від того, яка буде явка і коли, власне, будуть вибори. Якщо говорити про зараз, то по ідеї в жовтні вже мають відбутися вибори. Тобто через п’ять місяців. Якщо за цей час максимально встигнути реалізувати проєкти, які він розпочав, то абсолютно реально.
– А це реально встигнути?
– Ні.
– Фінансовий аудит міської ради. Рішення про його проведення прийняли вже досить давно. Чи є якісь результати?
– Фінансовий аудит зараз триває. У липні вже мають бути висновки.
– Якби повернути час назад, знаючи, як все тут відбувається, ти пішла б знову в депутати?
– Ні. І перша причина – це велика кількість негативу, який постійно заслужено і незаслужено виливається на голову абсолютно всіх депутатів. Коли я читаю, що всі депутати запроданці, всі під Саулком… Себе запроданкою я не вважаю. Я, радше, абсолютно незручний депутат і це, думаю, ні для кого не таємницею. Друга причина – це відсутність нормальної комунікації з посадовими особами міської ради. Як ось на прикладі реконструкції дороги біля універмагу. У мене всі питають, що там буде, що там робиться, а я тільки приблизно розумію, що планують зробити. А потім на сесії просто поставлять депутатів перед фактом і скажуть: “Голосуйте, бо роботи вже йдуть”.
– Ти будеш подавати свою кандидатуру на посаду міського голови?
– Мені часто ставлять це запитання, а особливо активно після моїх публічних дискусій з мером із тих чи інших питань. Але якщо чесно, то я навіть і в депутати балотуватися знову не планую – що вже говорити за мерство? Реально не уявляю, що в цьому світі має відбутися, щоби я передумала. Якщо ж припустити таку можливість, то я би балотувалася на цю посаду, коли мала команду не лише своїх однодумців, а й професіоналів, яким спокійно можна довірити той чи інший напрямок роботи без необхідності постійного контролю. Плюс потрібно не лише чітке, логічне, послідовне бачення розвитку громади, а й розуміння джерел фінансування, за рахунок яких ти зможеш це все реалізувати. А в умовах війни, як ми бачимо, це вкрай складно. Ну і я би точно була непопулярним мером, бо, скажімо так, “фасадом” громади займалась би в останню чергу.
ЗООЗАХИСНИЦЯ
“…невакциновані цуцики просто помирають. Ми зранку відкриваємо вольєр, а там вони вже мертві. А хто їх ховає? Ми!”
– Коли я запитала, чим живе Аліна Римар, ти відповіла, що, зокрема, зоозахисною діяльністю. Розкажи, чим живе зараз притулок і які його перспективи?
– Є покращення в плані того, що завдяки зусиллям Тані Чеботарь зараз у нас є стабільні поставки корму, і собаки, які живуть у притулку, не голодні. Чомусь люди гадають, що на собак із міського бюджету виділяють мільйони. Насправді, на стерилізацію собак виділяють, здається, 80 тисяч гривень, а на закупівлю корму, якщо не помиляюсь, 300 чи 350 тисяч. Цих грошей вистачає на плюс-мінус 4-5 місяців. А далі потрібно нам думати, чим годувати собак. Це був “головний біль” мій, Тані Чеботарь та інших членів громадської організації “У добрі руки”. Зараз Таня налагодила комунікацію з однією благодійною організацією, яка щомісяця поставляє нам півтори тонни корму. Таким чином у нас це питання закрите.
– А як щодо стерилізації?
– Одна стерилізація коштує десь 2 тисячі гривень, а виділяють на це з бюджету 80 тисяч. Зрозуміло, що ці кошти вже закінчилися. Зараз ми теж ведемо перемовини з благодійними організаціями, які можуть нам допомагати зі стерилізацією. Два тижні ми стерилізували собак завдяки донатам, які люди скидають нам на рахунок громадської організації. Дякуємо тим небайдужим, які стабільно скидають на рахунок ГО гроші, але їх не вистачить, щоби простерилізувати всіх собак у місті.
– Наскільки зараз критична ситуація із безпритульними собаками в громаді?
– На вулицях міста ситуація із собаками не така критична, як була вісім років тому, коли ми тільки розпочинали. Це моє особисте переконання. А от в притулку ситуація критична. Будувався він на одну кількість собак, а сидить у нас там у два з половиною рази більше, ніж планувалося. І цих собак знову ж таки треба чимось годувати, вакцинувати, стерилізувати. Тому кожен раз, коли мені хтось телефонує і каже, що десь там знайшли чергову коробку із цуценятами, у мене просто починає око сіпатися. Бо розумію, що через пів року це п’ять-шість дорослих собак, яких знову ж треба стерилізувати.
– Чи знає про цю ситуацію міська влада і чи можна щось поліпшити?
– Ми обговорюємо це питання і на рівні депутатського корпусу, і міський голова в курсі. Більше того, він приїжджав у притулок, тобто він бачив ситуацію, яка є. Розширяти притулок, на мою думку, це шлях в нікуди. Ти його розшириш, а через три місяці він уже буде забитий новими собаками. Що далі? Нічого. От просто вісім років з кожної “праски” ми розповідаємо про те, що потрібно стерилізувати своїх собак. Просто вже як мантру повторюємо щодня через усі можливі соцмережі.
- Читайте також: “Притулок у Переяславі має ставати меншим, а не більшим”: Тетяна Чеботарь – про собак і людей, міську раду, інсульт та війну
– Кілька тижнів тому ти опублікувала у Facebook відео, де дуже емоційно розповідала про ситуацію із покинутими цуциками і навіть обмовилася про те, що ви подумували закритий притулок і взагалі більше не вести зоозахисну діяльність.
– Ситуація із цуциками – взагалі патова. Коли люди десь залишають приплоди від своїх домашніх тварин і думають, що зараз їх розберуть, то ця історія так не працює. Немає охочих забирати собі безпородних собак, ще й таких, що виростуть не маленькими, миленькими, а такими телятками. Це – майбутні мешканці притулку. Але до моменту, коли вони переїдуть в притулок, їх десь треба перетримувати, вакцинувати, бо невакциновані цуцики просто помирають. Ми зранку відкриваємо вольєр, а там вони вже мертві. А хто їх ховає? Ми!
– Те відео – то твій крик душі?
– У той період маленьких цуциків знайшли у трьох різних місцях, тільки в одних була собака, яка їх годувала. Інших же треба було годувати нам кожні 2 години, а також знайти їм тимчасове місце для перетримки, бо з великими собаками вони не виживуть. На Леваді було два виводки біля смітників і один біля Дніпра. Що з ними робити? Поїхала, забрала їх, відвезла в “Мухтар”. Їх там лікували, а потім відвезли на перетримку в приміщення, яке надав Олександр Пасічник (депутат міськради, підприємець – ред.). Собачата, які були новонароджені з пуповинами, не вижили. І тому так, це відео, воно… Я потім наступне відео записувала і казала, що в мене була думка видалити його, бо то навіть для мене занадто емоційно. Хоча я людина досить урівноважена, та ситуація мене вибила з колії просто максимально.
– І як довго ти ще зможеш зберігати спокій і емоційну стабільність, знаючи, що знову і знову люди викидатимуть цуциків?
– Я не знаю. Якщо менталітет наших людей не зміниться, якщо вони продовжуватимуть ставитися до своїх домашніх тварин безвідповідально, думаю, що недовго.
– А зможеш тоді спостерігати збоку і нічого не робити?
– Мені взагалі важко зі сторони спостерігати за будь-якою несправедливістю стосовно будь-кого, бо я емпатійна людина. Для мене страждання іншої людини, тварини – це тригер. У мені відразу прокидається рятівник.
ЮРИСТКА
“… через рік фірму свою закрила, бо мені запропонували гарну посаду і гідну заробітну плату в іншому місці”
– Ти займаєшся юридичною практикою? Коли вирішила займатися власною справою?
– Я відкрила ФОП, здається, ще у 2015 році, коли звільнилася з райдержадміністрації, бо зрозуміла, що державної служби для мене достатньо. Працювати на мінімальну зарплату, яка на той момент була трішки більше 1000 гривень, – це знущання. Вирішила, що у мене вже є той багаж знань, той багаж досвіду, те коло знайомств, яке в принципі дозволить займатися власною справою. Але через рік я фірму свою закрила, бо мені запропонували гарну посаду і гідну заробітну плату в іншому місці.
– Чим тобі запропонували займатися?
– Дрібним оптом нафтопродуктів. Але ринок нафтопродуктів в Україні доволі нестабільний, і тому десь у 2019 чи 2020 роках я знову відновила свій ФОП.
– Що це за підприємство, який напрям його роботи?
– “Прометей-А” і “Прометей-Ойл”. Одне підприємство спеціалізувалося на оренді комерційної нерухомості. Воно припинило фактично свою діяльність, мабуть, в 2017-му чи 2018-му. А “Прометей-Ойл” – це підприємство, яке займалося оптовою торгівлею скрапленим газом, пропан-бутан автомобільний.
– Як ти туди потрапила? Що саме там робила?
– Ну мене запросили. Людина, з якою я працювала в Переяслав-Хмельницькій районній державній адміністрації, запросила мене працювати в компанії, яку він фактично створив. Ми там з ним були співзасновниками.
– Йдеться про колишнього очільника РДА Михайла Макарова?
– Так.
– Після виходу зі співзасновників підприємства ти повернулася до юриспруденції?
– Так. І продовжую надавати юридичні консультації.
– А з чим найбільше зараз звертаються люди до тебе як до юриста?
– Я не працюю з податковим законодавством, митним і кримінальним. У всьому іншому плюс-мінус можу проконсультувати, і якщо не потрібна допомога адвоката, саме юридично, то я допомагаю людині. Останнім часом багато звертаються з питань розлучення і поділу майна, отримання відстрочки від мобілізації, встановлення опікунства або недієздатності.
ОСОБИСТЕ
“… він має бути сильніший характером за мене. Ну принаймні не слабшим”
– Три роки тому в інтерв’ю Інформатору на запитання про те, чи зайняте твоє серце, ти відповіла: “Так, зайняте”. Яка ситуація зараз?
– Ні, не зайняте.
– Тобто ти завидна холостячка?
– Не знаю, як стосовно завидна, але холостячка (сміється).
– Окей, допоможемо тобі знайти кандидата в чоловіки. Яким він повинен бути, щоби ти на нього звернула увагу?
– Дивись, щоби це не була реклама, хочу зразу сказати, що на сьогоднішній день я дуже зайнята своїм саморозвитком, своєю роботою, своєю громадською діяльністю, і мені зараз немає часу на особисте життя. От прямо немає, взагалі.
– До саморозвитку ми з тобою повернемося. Та все ж якими якостями повинен бути наділений той єдиний, щоби ти на нього звернула увагу?
– Це має бути сильна духовно (не фізично), самодостатня, самореалізована людина. Це має бути чоловік, який вміє відстоювати свою точку зору, який загалом має свою точку зору. Це має бути людина, яка буде зі мною поряд щодня.
– Критерії зовнішності. В тебе є якийсь певний типаж?
– Для мене зовнішність ніколи не відігравала якусь ключову роль. Важливим завжди був характер людини. А зараз я розумію, що людина, з якою я би могла побудувати свої стосунки, здорові стосунки, це от саме така людина. Тобто він має бути сильніший характером за мене. Ну принаймні не слабшим.
– Як же почуття гумору? Для тебе це важливо?
– Так, звісно, я люблю сміятися. І турботливий. Він має бути турботливий.
– І щоб любив собак?
– Моєї любові до собак вистачить на двох.
– Ти казала, що зараз активно займаєшся саморозвитком. Чим саме?
– 2024 рік по мені проїхався, знаєш, таким катком туди, а потім, вирішивши, що мало мені, то ще й назад. Показав певні грані моєї особистості, з якими я до цього не була знайома. Це, можна сказати, темні сторони моєї сутності. І ця зустріч “зі мною” мене так налякала, що останні десь пів року я поглиблено намагаюсь зрозуміти, що взагалі зі мною трапилося в 24-му. І як мені ці свої сторони прийняти. Тому зараз вивчаю детально себе.
– Що потрібно тобі для щастя?
– Питання, яке останні пів року заганяє мене в екзистенційну кризу. Я не знаю. Якщо мислити раціонально, зараз у мене є абсолютно все для того, щоби відчувати себе щасливою. У мене є чудова сім’я, батьки, робота, яка мені приносить плюс-мінус стабільний дохід. Є квартира, машина, друзі, на яких я можу покластися у складних ситуаціях. Є діяльність, яка з одного боку останнім часом ранить моє серце, а з іншого – коли ти дивишся на ці врятовані очі, то вони лікують душу. Ну типу от є все. Але чи відчуваю я себе щасливою? Не знаю.
– Тобто ти не відчуваєш щастя?
– І так сказати не можу. Я зараз взагалі ловлю кайф від того, що належу сама собі. Роблю те, що хочу. У розумних межах, звісно. Хочу – читаю книжки, хочу – медитую, хочу – йогою займаюсь, пілатесом. Захотіла – сіла в машину, поїхала, побігала на стадіоні. І мені з собою цікаво. От раніше мені з собою було нецікаво, відчувала себе самотньою. А потім зрозуміла, що я не самотня – я вільна.
Нагадаємо, що раніше командир ДФТГ №2 Олег Ворошиловський розповідав Інформатору про оборону Переяслава та боротьбу із “шахедами”. Інтерв’ю читайте тут.
Ольга Коломієць
Фото: Віталій Усик, надані Аліною Римар, сайт Переяславської міськради
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
