У Переяславі попрощалися із захисником Олександром Стріхою. Він загинув на війні.
3 вересня у Переяславі попрощалися із солдатом ЗСУ Олександром Стріхою. Він загинув 17 квітня 2024 року біля населеного пункту Роздолівка Донецької області внаслідок ворожого обстрілу. Йому було 39 років. Поховали військового на Підварському кладовищі. Про це повідомляє Інформатор.
Дорога на вулиці Ярослава Потапенка була встелена квітами: троянди, айстри, майорки і навіть гілочки хвої. Все це організували жінки з об’єднання зниклих безвісти та полонених військових із Переяславщини. Близько пів сотні людей зібралися біля рідного дому Олександра Стріхи. Були друзі, однокласники, рідні й побратими. Коли залунали поліцейські сирени, що супроводжували катафалк, люди почали ставати на коліна, низько схиляючи голови. З двору почувся плач матері загиблого.
Коли катафалк із труною під’їхав до воріт подвір’я, люди не стримали сліз. У дворі облаштували місце для прощання: невеликий столик із фотокартками воїна та прапор, на якому розмістили портрет Олександра. На закриту домовину поклали хліб. Прощалися на подвір’ї, де він прожив усе життя. Священник підніс молитву за упокій душі загиблого.
Із квітня минулого року Олександр Стріха вважався зниклим безвісти. Служив в окремій президентській бригаді. Попри відстрочку, все одно пішов на фронт. Сусіди розповідають: “Сашка був дуже хорошим. Ото потрібно буде якась допомога – він прийде. Завжди світлим був. Матір свою поважав дуже. Дружина його любила та й завжди любитиме, він її теж. У нього двоє синів залишилось. Дуже гарні дітки. Старший був дуже до батька прив’язаний. Саша дуже любив свою сім’ю, але якщо пішов сам, то значить Україну любив більше”.
Також усі присутні зауважили, що труну підіймати та нести було легко. “Мабуть, там нічого вже не залишилось – лише кістки”, – чулося поміж людей.
Після прощання біля дому процесія рушила ходою до першого перехрестя. Далі люди розсілися по автомобілях, а ще для присутніх був автобус. Колона вирушила дорогою з квітів до церкви. Траурний кортеж проїжджав повз університет і четверту гімназію. Викладачі та учні виходили, щоби вшанувати пам’ять загиблого воїна. Люди зупинялися обабіч дороги, схиляючи голови перед воїном.
У Храмі Святого рівноапостольного князя Володимира Великого провели молитовну літургію. У церкві не стихало ні на мить: молитви священників перепліталися з плачем рідних та важкими зітханнями знайомих Олександра. Його пам’ять вшанували, стаючи на коліна під супровід пісні “Плине кача”.
Під час богослужіння священник звернувся до присутніх зі словами: “Пройшло вже майже півтора року від дня, коли стало відомо про зникнення Олександра. Але рани не загоюються і біль не вщухає, не так швидко. Це велика втрата, особливо для рідних. Наш герой Олександр пожертвував своїм життям заради нас. Ми розуміємо, що ті жертви, які за нас і за наших рідних віддають військові – це на користь. І ми маємо цінувати це і пам’ятати про них завжди”.
На Підварському кладовищі поховальна яма була поруч з іншими загиблими військовими. Священники ще раз піднесли молитви. Матір Олександра прихилялася до закритої труни. Вона постійно промовляла: “Синочку, вибач, що не вберегла. Вибач, що відпустила”.
“Останні слова, які мати Саші почула від сина, були “Мам, не переживай, все буде добре”. Наступного дня він не вийшов на зв’язок”, – поділися одна зі знайомих сім’ї.
“Це дорога в пекло – вона в один кінець”, – каже його дружина Наталія. Дружина військового від моменту зникнення Олександра брала активну участь у його пошуках, і лише зараз, після ДНК-експертизи, рідні отримали можливість попрощатися з ним.
Начальник відділення цивільно-військового співробітництва першого відділу Бориспільського РТЦК та СП, капітан Андрій Шаповал сказав: “Олександр Стріха був військовообмеженим, він не мав іти на війну. Але вирішив піти сам. Усі сподівалися, що він хоча б у полоні, хоча б живий. Та дива не сталося – він загинув того ж дня, коли й зник безвісти. Завдяки таким, як він, ми зараз живемо у відносному спокої”.
Потім у небі пролунали три традиційні залпи на честь воїна. Державний прапор передали старшому сину Олександра. Кладовищем рознісся плач рідних, до труни почали підходити люди, щоби попрощатися із загиблим. У цей момент усі присутні разом виконали Гімн України, схиливши голови у скорботі.
Нагадаємо, що 1 вересня у Переяславі попрощалися із солдатом ЗСУ Олегом Марченком. Деталі – тут.
Вікторія Ляшенко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
