У Переяславі попрощалися із захисником Олександром Гришко. Він загинув на війні.
10 вересня у Переяславі попрощалися із солдатом ЗСУ Олександром Гришко. Він загинув 21 травня 2024 року в районі населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області внаслідок штурмових дій. Йому було 42 роки. Поховали військового на Ярмарковому кладовищі. Про це повідомляє Інформатор.
Після прощання у батьківській хаті на вулиці Ярмарковій, Олександра відспівували у Вознесенському соборі. У храмі зібралося близько пів сотні людей – рідні, друзі, колеги, містяни та представники влади.
Траурний кортеж супроводжували поліцейські. Коли лунали їхні сигнальні звуки, люди, які прийшли вшанувати пам’ять полеглого воїна, підходили ближче до дороги. А коли катафалк із труною під’їхав до церкви й з машини вийшла заплакана мати, люди низько схилили голови, багато хто не стримав сліз.
У соборі відбулася молитовна літургія за упокій Героя. Мати весь час притулялася до брата Олександра. Знайомі родини кажуть: “Вони двоє з братом були дружніми. Матір любили й оберігали, адже залишилися без батька. Обоє пішли на фронт. Та, на жаль, один не повернувся…”
Священник звернувся до присутніх зі словами скорботи: “Сьогодні в нашому древньому козацькому храмі знову схилилися голови. У цей нелегкий час, коли поруч стає брат із братом, кожен величний українець бере на себе обов’язок проводжати Героїв. Олександр віддав своє життя понад рік тому. Родина чекала і вірила в диво, та воно не сталося”.
Пам’ять воїна вшанували стоячи на колінах під пісню “Плине кача”.
Після відспівування траурна процесія рушила пішою ходою через центральну площу міста. Люди виходили з магазинів, кафе, аптек і ресторанів, аби провести Героя в останню путь. Хтось ставав на коліна, хтось просто схиляв голову. Дійшовши до дзвіниці, присутні сіли в автобуси та машини, щоб разом вирушити на кладовище.
Олександра Гришка поховали на Ярмарковому кладовищі поруч із могилою його батька. Тут зібралося ще більше людей, ніж у храмі: рідні, друзі, знайомі, сусіди, колеги та небайдужі містяни. Атмосфера була скорботною – люди стояли мовчки, стискаючи у руках квіти, багато хто не міг стримати сліз.
Священники ще раз піднесли молитви за упокій душі воїна. Мати стояла в обіймах старшого сина Сергія, і обоє плакали, не в змозі приховати свій біль. Це було останнє земне прощання з Олександром. Слово мав голова міської ради Вячеслав Саулко. У своїй промові він наголосив, що на Переяславщині нині майже 200 осіб вважаються зниклими безвісти, і серед них був і Олександр. Він служив навідником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4007.
До присутніх звернувся також очільник групи Добровольчого формування №2 Переяславської громади Олександр Молоткін. Він сказав: “З травня минулого року ми всі сподівались, що наш Герой Олександр живий. Та чуда не сталось. Він загинув у той самий день, коли став вважатися зниклим безвісти. Ми не будемо шукати слів втіхи для рідних, бо їх просто немає. Лише завдяки таким, як він, ми сьогодні можемо жити і зустрічати світанки під відносно мирним небом. Олександр – наш із вами щит. І сьогодні він теж на щиті – за нас”.
Сусіди та знайомі згадували Олександра з теплом і вдячністю. Вони розповіли, що він працював у фермерському господарстві, любив механіку, умів лагодити техніку з дитинства. “Сашка завжди до техніки був прихильним. Його тільки підтримували у цьому, бо він усе робив із душею. Коли отримав повістку – без вагань пішов до військомату, пройшов навчання і відразу на фронт”, – ділилися сусіди.
Інші знайомі говорили про його доброту: “Ніколи не було такого, щоб він комусь відмовив у допомозі. Дуже любив свого брата, вони мали особливо теплі стосунки. Воювати він пішов саме по його прикладу”. Брат Сергій воював ще з перших днів АТО, а з початком повномасштабного вторгнення очолював територіальну оборону в Переяславі.
Найбільш пронизливими були слова матері Ніни. Вона не відходила від труни, притулялася до сина, плакала і шепотіла: “Прости, синочку… Прости, моя зірочка”. Коли тіло опускали в поховальну яму, вона голосила: “Як малим був, постійно бігав по цьому кладовищі, а тепер лежатимеш тут…”
Під час поховання пролунали три військові залпи, що розрізали повітря над кладовищем. Матері Олександра вручили державний прапор, як символ честі та вдячності за подвиг.
Разом із матір’ю та братом у скорботі залишилася донька Олександра – Вікторія.
Нагадаємо, що 3 вересня у Переяславі попрощалися із солдатом ЗСУ Олександром Стріхою. Деталі – тут.
Вікторія Ляшенко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
