Прихильники серіалів “Тед Лассо” та “Правдива терапія” не могли пропустити новинку “Король гольфу”. Чому вона класна, розповів наш редактор.
Сервіс Apple TV+ знайшов одну зі своїх сильних сторін – легкі психологічні драматичні комедії. Тож після успішних серіалів “Тед Лассо” та “Правдива терапія” у червні цього року вийшов “Король гольфу”. Зрозуміло, що як і “Тед Лассо” не про футбол, а “Правдива терапія” не про психологів, так і “Король гольфу” зовсім не про гольф. Він – про травмованих людей, які заліковують свої рани одне об одного. Чому ви не маєте оминути увагою цей серіал, розповідаю у рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Як і будь-який серіал чи фільм, що мають спортивну складову, тут є постійна інтрига – чи здобуде головний герой перемогу? За сюжетом, колишній відомий гольфіст Прайс Кеггіл, який через нервовий зрив занапастив свою кар’єру, одного разу зустрів талановитого юнака Санті Віллера. У ньому він побачив майбутню зірку гольфу й запропонував його тренувати. І власне, далі ми з персонажами йдемо (або ж їдемо в будинку на колесах) до того, чи потрапить Санті до аматорської ліги – це мав би бути перший етап його кар’єри. Щоправда, згодом мета дещо скоригувалася на підвищення, але все одно постійно протягом серіалу існує цей інтерес – чи переможе спортсмен?
Якби я розумівся у гольфі принаймні в загальних рисах, то міг би проаналізувати, наскільки добре його висвітлюють у серіалі. Після перегляду дізнався, що є різні види ключок для різних ударів, що гравці можуть підбирати різноманітну тактику на одних і тих же полях. Сподіваюсь, це були правдиві факти. А ось те, що Санті так просто потрапив до когорти найсильніших гольфістів світу лише завдяки своєму таланту, мене насторожило. В інших видах спорту таке неможливо, як, думаю, і в гольфі, втім, тут задля історії все це спростили. Також у серіалі, як виявляється, епізодично знялися відомі гольфісти та коментатори цього виду спорту. Ясно, що я нікого не впізнав, та фанатам це мало би сподобатися.
Як би там не було, спорт у “Королі гольфу” був лише тлом для основної історії. Якщо писати максимально просто та щиро, то це розповідь про чоловіка, який втратив, по суті, все. Прайс розлучився з дружиною, вони продають спільний будинок, у якому минули найкращі роки їхнього життя, а до цього їхній 5-річний син помер від раку, потім у чоловіка стався нервовий зрив прямо під час матчу і він втратив навіть гольф. І ось він знаходить хлопчака віком, як зараз міг би бути в його сина, і який має неймовірний талант до гольфу. Таким чином Прайс начебто повертає дві свої найбільші любові – сина та гольф, – хоч, будьмо чесними, частково просто обманює себе.
У Санті ж теж болюча історія. Він росте з мамою, бо батько їх покинув. Той тривалий час тренував хлопчика, але, коли у малого щось не виходило, то надто його критикував. Тож не дивно, що Санті виріс із відчуттям, що любов потрібно заслужити. Заслужити тим, що він вміє, – гольфом. Та при цьому він хоче, щоби його любили просто так, тож спершу боїться прив’язуватися до Прайса, болюче сприймає критику, а тим паче брехню. Ось так ці дві поранені душі поєднуються і поступово зцілюються, стають друзями, хоча по факту замінюють одне одному батька та сина.
На такому драматичному фундаменті звелася доволі міцна легка комедія. Бо самі герої вийшли легкими. Вони говорять про те, що їх турбує, не приховують емоцій, саморефлексують, готові змінювати своє життя, тому в них закохуєшся із перших хвилин серіалу. Історія типу атмосферного роуд-муві з елементами психологічної драми та легкого гумору не може залишати байдужим. Майже всі актори не дуже популярні, та саме тут дуже доречні та природні.
Втім, є тут і головна зірка – Оуен Вілсон, який зіграв Прайса. По-перше, він мав привести на цей серіал чимало глядачів. А по-друге, хто б міг зіграти краще доброго, щирого та дещо кумедного чоловіка середніх років? У “Королі гольфу” був той же Вілсон, що, скажімо, і в “Марлі та я”, моєму улюбленому фільмі, – і це було прекрасно. Нехай буде ще тисячі фільмів та серіалів із таким же головним героєм, якого зіграє Вілсон, і я залишатимусь все таким же захопленим.
Я наполегливо рекомендую виділити 5 годин свого життя на 10 епізодів першого сезону “Короля гольфу” (другий буде, вже анонсували). Скоріше за все, ви розслабитесь, інколи посмієтесь, часом захочеться поплакати, та постійно буде відчуття тепла. Якщо вам сподобались “Тед Лассо” і “Правдива терапія”, то й цим серіалом ви не можете знехтувати.
Однак тут є певні недоліки. Як на мене, він все ж слабший за “Теда Лассо” та “Правдиву терапію”. У “Лассо” більше героїв, відповідно більше історій та й головна сюжетна лінія насиченіша. “Терапія” ж сама по собі здається глибшою, головний герой значно більше розвивається та цікавіше спостерігати за самоаналізом персонажів. Також мені дещо не сподобалося, що багато проблем у “Королі гольфу” банально виникали через те, що хтось комусь щось недоговорив або збрехав. При цьому відразу зрозуміло, що ситуація вирішиться, коли правда стане явною, і тому просто чекаєш цього моменту. Це вже аж надто передбачувано, навіть як для таких легких та по-доброму наївних історій.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповіла про фільм “Недоторкані”. Матеріал читайте тут.
Віталій Усик
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
