Чому іноді потрібно дивитися теплі атмосферні фільми? У стрічці “Вонка” знайдете відповідь.
Коли кілька років тому я почала дивитися фільм “Вонка” (2023), то відразу налаштувала себе, що це буде щось по-дитячому приємне та безтурботне, а ще по-зимовому атмосферне. Загалом так і вийшло. Цей фільм – передісторія легендарної пригоди про шоколадну фабрику Віллі Вонки, але ця стрічка зовсім не намагається копіювати чи змагатися з попередніми екранізаціями. Навпаки – створює свою власну теплу, фантазійну музичну історію. Враженнями поділюся у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Режисер Пол Кінґ, якого я дуже люблю за “Пригоди Паддінгтона”, зробив щось подібне: узяв казковий сюжет, іронію, трохи наївності, все змішав із щирістю та емоціями – у результаті вийшла чудова історія. Але на мою думку, найбільша заслуга головного героя. Віллі Вонку грає Тімоті Шаламе, і, чесно кажучи, я навіть не очікувала, що він настільки органічно впишеться в цей образ. Він не повторює Джонні Деппа з версії Тіма Бертона й не копіює Гіна Вайлдера, а створює свого Вонку: трохи безпосереднього, трохи мрійливого, дуже доброго і щиро захопленого світом солодощів.
Сюжет розповідає про молодого Віллі Вонку, який приїздить до вигаданого європейського міста з однією мрією – відкрити власний шоколадний магазин. Його мета проста, але водночас велика: подарувати людям радість. Він створює шоколад, який уміє майже неможливе – змушує літати, дарує миттєві фантазії, відкриває спогади, що ховаються десь глибоко. Але одразу зустрічається з жорстокою реальністю: містом править так званий “шоколадний картель” – троє жадібних, пихатих і впливових виробників шоколаду, які роблять усе можливе, щоб Вонка не став їхньою конкуренцією.
Та це не єдина перепона. Віллі потрапляє в пастку шахрайки-орендодавиці місіс Скріббл (у виконанні Олівії Колман), яка змушує його працювати майже як боргового раба у своєму напівпідпільному хостелі. І саме там він знайомиться з дівчинкою на ім’я Нудл – сиротою, яка стала для мене одним із найтепліших персонажів фільму. Її грає Кала Лейн. Вона мила, розумна, жартівлива і десь навіть мудріша за дорослих. Між нею та Вонкою виникає особлива дружба, яка тримає емоційне ядро фільму.
Атмосфера “Вонки” – це те, заради чого я б подивилася цей фільм ще раз. Він виглядає як ретельно продумана мрія дитини, де кожен будиночок щось значить, кожна вуличка має свій аромат, і здається, що навіть повітря наповнене цукром. Мені сподобалося, що сюжет не намагається бути надто серйозним або дорослим.
Це історія про доброту, віру в себе і магію творчості. Та думка у мене ось яка: навіть у жорстокому світі завжди є місце для людей, які мріють. Для мене це фільм, який хочеться дивитися саме взимку, в теплій кімнаті, з какао або чаєм у руках. Він зроблений просто красиво та підкреслює такі важливі повсякденні речі – музику, мрії, людей поруч.
Особливо запам’ятався фінал, де дружба, віра у власну мрію і, звісно ж, шоколад перемагають зло. І навіть з’являється натяк на знайомих Омпа-лумпів, що дуже красиво поєднує фільм із майбутньою історією фабрики.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наш редактор розповів про фільм “Чоловік на ім’я Отто”. Матеріал читайте тут.
Яна Малишко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
