Варто бути обережним, коли знімаєш темряву. В цей момент щось може дивитись прямо на тебе.
Фільми жахів – доволі специфічний спосіб провести вечір. Для когось це адреналін і задоволення, а для когось – суцільний дискомфорт і бажання вимкнути все вже на перших хвилинах. Саме з таким настроєм мені довелося сідати за перегляд цієї стрічки, яка від початку не викликала особливого ентузіазму. Є кіно, яке дивишся, щоб відпочити. А є таке, після якого хочеться поставити собі питання: навіщо я це ввімкнув? Цей фільм балансує десь посередині – між спробою налякати та дивним відчуттям, що очікування і реальність трохи не співпали. Складно оцінювати фільм об’єктивно, коли сам жанр тобі не близький.
Але іноді доводиться виходити із зони комфорту – і цей випадок саме такий. Інколи варто дати шанс навіть тому, що апріорі не викликає довіри. Сам же фільм у Кореї на екрани вийшов ще у 2018 році, однак “до нас” він дійшов лише у 2025, тож його можна назвати відносною новинкою у нашому кінопросторі. Детальніше про змішані враження у рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Чесно кажучи, цей перегляд із самого початку був приречений на скепсис. Почати, напевно, варто з того, що пояснити моє ставлення до жахів. Так буде простіше зрозуміти причини моєї оцінки. Взагалі я майже ніколи не дивлюсь жахи і трилери. За дуже рідким виключенням. Там список жахів, які я дивився у своєму житті, можна, напевно, на пальцях однієї руки перерахувати. Причина такої неприязні до цього жанру доволі проста: для мене фільм – це спосіб розслабитись та отримати задоволення. Більше того, на такий спосіб відпочинку має ще й бути натхнення, як то кажуть. А як можна розслабитись під час перегляду фільму, якщо ти протягом всього фільму сидиш у напрузі в очікуванні сердечного приступу, а кіно дивишся одним оком. Як на мене, то це дуже сумнівний спосіб отримати задоволення. З цим розібрались.
Варто зазначити ще один момент, який прояснить моє, певною мірою, упереджене відношення до цього фільму ще на етапі його вибору. Я не люблю корейські дорами. Взагалі не переношу. Ні корейців, ні японців, ні китайців. Ні в ролях, ні в кінематографі загалом. Для мене воно все з однієї опери і між ними я не бачу різниці. Тут же ми маємо корейський кінематограф, з корейцями у ролях і у корейському стилі. Фільм обирали разом з дівчиною, тож я вирішив зробити виняток і ознайомитись з цим “мистецтвом” поближче. Спойлер: розчарування та лише підтвердження того, що не любив я це не дарма.
Дія фільму відбувається в колишній, давно покинутій, психіатричній лікарні Конджіам у Кванджу, провінції Кенгідо. Це одне із найвідоміших місць із привидами у Південній Кореї. Відкрилася вона у 1969 році, однак вже через 10 років, у жовтні 1979, в стінах клініки сталася моторошна трагедія: сорок дві людини одночасно наклали на себе руки, а головний лікар зник за невідомих обставин. Масова смерть пацієнтів спричинила закриття установи. Те, що сталося, породило безліч міфів про душі пацієнтів, які блукають приміщенням покинутої лікарні та дуже не люблять непроханих гостей. Кажуть, що одну із палат, номер якої “402”, досі ніхто не може відкрити. А у 2012 році телеканал CNN Travel вніс “Конджіам” до списку семи найстрашніших місць на планеті.
Ведучий-відеоблогер, власник каналу шоу жахів “Horror Times” на YouTube, набирає команду ентузіастів та вирушає до знаменитої психлікарні. Своїм передплатникам він пообіцяв провести пряму трансляцію прямо з клініки, причому саме двадцять шостого жовтня – у день, коли багато років тому сталося групове самогубство. Більше того, сміливці хочуть у прямому ефірі відчинити двері “402”, щоб довести, що за ними немає нічого страшного. Звісно, планується це як шоу, з метою набрати один мільйон глядачів. Але було б все так просто, то не було б про що знімати.
Спойлерити те, як відбуватимуться події далі не буду, бо тоді ніхто не захоче сам глянути фільм. Однак поділюсь тим, що мені не сподобалось та через що “кіно на вечір” не виправдало очікувань. З корейцями в ролях уже розібрались, в ставленні до жахів також. Якщо говорити конкретно про цю стрічку, то особисто для мене занадто награною була гра акторів. Моментами я буквально ловив напади іспанського сорому і трилер перетворювався у якусь коменію, бо стримати сміх з таких “не вимушених” діалогів бувало правда складно. Допускаю, що ця проблема могла бути через якість дубляжу, хоча і сумніваюсь у цьому. Можливо тим, хто любить дорами і подібний контент це не здасться чимось таким, що ріже слух, але мені дивитись було, як мінімум некомфортно, особливо на початку.
Також в очі кидається ніби “любительська зйомка” фільму. У машині сидять 3 оператори на різних місцях і просто знімають один одного з різних сторін. Я, скажу чесно, диву давався, що це взагалі за приколи. У моєму дитинстві такі моменти у фільмах називали кіноляпами. Пізніше я дізнався, що це такий піджанр – загублена стрічка. Можливо, для цього піджанру це норма і його фішка, але не всі про це знатимуть і сприйматимуть як належне.
Цей трилер має в собі і прикольні моменти, звісно. Не негативом єдиним. Моментами дійсно страшно, інколи сидиш у напрузі, і іноді з переляку рот сам по собі голосно видає якісь нецензурні слова. Зовсім без емоцій не обійдеться, проте початок може відчуватись нудним через “аматорський”, як я вже зазначив, стиль зйомки. Але якщо дочекаєтесь “штурму” лікарні, то далі буде краще. Особливо хочу відзначити, що тут є цікавий сюжетний поворот, чого я щиро не очікував. Класний прийом використав режисер, змусив трохи зацікавленіше дивитись що буде далі. Але знову ж, без спойлерів, бо не відчуєте того ж.
Загалом фільм можу радити тим, кому подобається аніме, корейський та йому подібний кінематограф. Вам, ймовірно, стрічка сподобається. Інші ж кінолюбителі можуть ознайомитись, але вже із знанням того, що прочитали тут, можливо це трохи покращить враження, порівняно з моїми. Тим же, хто як і я, є не просто “не любитилем такого”, а відвертим хейтером – до перегляду не раджу. Це не те кіно, яке змінить вашу думку, краще гляньте щось із знайомого вам жанру та стилю.
Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповідала про мультфільм “Я – панда”. Матеріал читайте тут.
Єгор Данильчев
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
