У Переяславі відкрили “Дерево надії” присвячене безвісти зниклим та полоненим захисникам. Що це за проєкт?
4 квітня на Борисоглібській площі в Переяславі відкрили символічну інсталяцію “Дерево надії”. Воно присвячене захисникам, які вважаються зниклими безвісти або перебувають у полоні. Відтепер це дерево стане місцем пам’яті, підтримки та віри для родин, які чекають на повернення своїх героїв. Про це повідомляє Інформатор.
На площі знову замайоріли прапори з іменами та портретами захисників громади, на яких чекають. Перед облаштуванням “Дерева надії” їх тимчасово прибрали, щоб встановити спеціальні тримачі. Створили п’ять рядів із секціями. Відтепер для кожного прапора є відповідне місце, а всі охочі можуть принести та встановити свій.
Металеву конструкцію “Дерева надії” встановили на площі ще 28 березня, а урочисте відкриття запланували на цей день. До цього провели плідну підготовку – наводили лад навколо, чистили доріжки від трави та бур’янів. У цьому й допомагали учні Переяславського професійного коледжу. З обох боків облаштували охайні клумби, комунальники їх підремонтували та зробили охайний вигляд, а жінки висадили квіти та декоративні кущі.
Інсталяцію створив майстер Едуард Саркисян за ескізом і на замовлення міської ради. Дерево виготовлене з труб, має кований стовбур і “листочки”, що тягнуться вгору, та пофарбоване в мідний колір. Виготовлення також профінансувала міськрада. За словами організаторів, ідею проєкта обговорювали ще з літа, а на реалізацію задуму знадобилося близько пів року.
На відкриття зібралося близько 400 людей. У заході взяли участь родини захисників, представники місцевої влади та самоврядування, громадськість, волонтери та ветерани. У руках – синьо-жовті прапори, банери з фотографіями військових, написи “Поверніть мені сина”, “Зник безвісти”, “Віримо, чекаємо”, безліч імен, позивних і дат… Хтось тримав ламіновані портрети, хтось просто фото, притиснуте до грудей.
Перед початком громада завмерла у хвилині мовчання. Люди схилили голови, і навіть рух на дорозі поруч стих. Потому пролунав гімн України.
Міський голова Вячеслав Саулко звернувся до присутніх:
– Ми вперше зібралися сьогодні з великою вірою і надією, що наші воїни повернуться. Сьогодні ми відкриваємо це символічне дерево – дерево надії та життя, дерево вічної пам’яті про всіх, хто нині перебуває в полоні, на кого ми чекаємо. Ми хочемо сказати на весь світ, що ми не забули, ми пам’ятаємо, ми чекаємо і віримо, що вони повернуться.
Начальник відділу управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, секретаріату уповноваженого Міністерства Внутрішніх справ Дмитро Богатюк, який також долучився до заходу, розповів про роботу держави у цьому напрямку та підкреслив важливість єдності:
– Ми ведемо облік зниклих безвісти, надаємо відповідний статус, а також облік неідентифікованих тіл наших загиблих героїв, які повертають або в порядку репатріації, або евакуюють із поля бою. Основне завдання — повернути всім імена та повернути кожного додому для гідного вшанування. Є багато країн, які хочуть нам допомогти, однак законодавство ще потребує вдосконалення. Також очікуємо змін щодо використання біометричних даних. Працюємо над впровадженням швидкісного ДНК-тестування. У перспективі – ідентифікація за одонтологією. Але це все державні процеси. Ваша єдність і підтримка один одного – це те, що відрізняє нас від ворога. І саме тому він приречений на поразку. Хотілося б, щоб під цим деревом ви зустріли всіх своїх рідних із полону живими.
Фахівчині із супроводу ветеранів у Переяславській громаді Юлія Мурзаєва та Людмила Шинкар розповіли, що минуло майже три роки тому виникла ідея об’єднати людей, чиї рідні зникли безвісти. Тоді таких родин було всього 35.
– Відтоді, з гордістю можу сказати, багато хлопців повернулися з полону, і ми їх дочекалися. У нас сформувалася велика родина — ми стали рідними. Від моменту появи ідеї “Дерева надії” минуло майже пів року. Це був час кропіткої спільної роботи, нових ідей і нової надії. Нам було важливо створити місце, де ми можемо зібратися й просто бути поряд, разом. Адже багато людей у нашому об’єднанні – самотні. Я пишаюся кожним із нас за те, що ми змогли втілити цей проєкт, – поділилася Юлія Мурзаєва.
Підтримати реалізацію проєкту прийшли й захисники. Ветеран Сергій Павлюківський зазначив, що “Дерево надії” – важливий символ, однак не менш важливою є підтримка та єдність у громаді:
– Дуже хотілося б, щоб і вся громада стала таким деревом надії. Щоб не звучали якісь дивні речі, яких люди не розуміють. Якщо не підтримка – то хоча б просто мовчання і не лізти в душу”, – сказав захисник.
Виступали й жінки з об’єднання родин зниклих безвісти та полонених захисників Переяславщини. Вони поділилися власними історіями, болем і пережитими емоціями втрати. Їхні слова були найважчими. Анастасія Швиденко – одна з доньок зниклого військового Миколи Швиденка з Переяслава – прочитала власний вірш про батька, який написала через рік після звістки про його зникнення:
“25 листопада 2024 року останній раз я почула твій голос.
З того дня в мені живе пустота, яку ніхто не заповнить.
Не знаю, коли відчую твоє тепло.
Ти для мене сила, опора і спокій, навіть коли тебе немає поруч.
Ми тримаємося, бо знаємо, ти хочеш бачити нас сильними.
Я відчуваю тебе в кожній дрібниці, у кожній думці.
Я завжди нестиму твій голос, твоє тепло і твою любов в собі.
Папа, я дуже скучила.
Інколи мені здається, що ти дуже поруч.
У подиху вітру, у тиші ночі, у думках, де ти мене завжди підтримуєш.
Але в душі я все одно твоя маленька доцінька.
Твоя любов не пропаде, вона вестиме мене далі.
Твоя душа житиме вічно. Мій “Тайфун”.
Представниця об’єднання Марина Хандошко висловила вдячність всім, хто долучився до втілення проєкту. Зокрема подякувала міській владі, очільнику громади Вячеславу Саулку, працівникам відділу культури, фахівцям із супроводу ветеранів, працівникам ВКГ, учням і викладачам Переяславського професійного коледжу, директору інтернет-компанії “ХатаНет” Олександру Петруні, майстру, який виготовив дерево Едуарду Саркисяну та Платформі громадської підтримки.
– Сьогодні для родин нашого об’єднання – довгоочікуваний і надзвичайно важливий день. Ми дуже й довго йшли до цього моменту, через біль, сльози, очікування і нескінченну надію. Кожен листочок на цьому дереві – це чиєсь життя, чиєсь серце, чиясь історія. І найголовніше – це наша віра в те, що всі наші герої повернуться додому живими. Це не просто символ – це наша спільна молитва, наша пам’ять, наша гордість, – наголосила Марина Хандошко.
Урочисту стрічку розв’язали жінки з об’єднання зниклих безвісти та полонених військових із Переяславщини. Наразі понад 170 воїнів із Переяславської громади, вважаються зниклими безвісти або перебувають у полоні. Тож найбільш зворушливим моментом стало те, як родини кріпили до гілок дерева жетони з іменами своїх батьків, чоловіків, синів, братів, на яких вони чекають. Кожен такий жетон – це історія, доля, мрія про повернення найріднішої людини. Це дерево стане місцем щирої надії, сподівання та пам’яті.
Нагадаємо, що 3 квітня у Переяславі відкрили меморіальну дошку Сергію Іващенку. Детальніше – тут.
Яна Малишко
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
