Інформатор вихідного дня: “Буремний перевал” – “гойдалки” у стосунках головних героїв і у враженнях від фільму

“Буремний перевал” не залишив байдужим редактора Інформатора. Ділиться враженнями.

Інколи черга писати текст до рубрики “Інформатор вихідного дня” приходить у найменш доречний момент. Протягом останніх кількох тижнів я дивлюся другий сезон серіалу “Берлін”, про який уже є публікація від нашого журналіста, й читаю третю частину “Літопису Сірого Ордену” Павла Дерев’янка, про першу книгу з якого вже писав сам. Тому довелося згадувати те, що споживав нещодавно і бодай трішки відклалося в пам’яті.

На моє здивування, відразу пригадався цьогорічний фільм “Буремний перевал”, який подивився, так би мовити, від нічого робити, бо прихильником подібних стрічок ніколи не був. Не можу сказати, що мені сподобалось або ж зовсім не сподобалося, але враження усе ж залишились досить яскравими та сильними навіть через кілька місяців після перегляду.

Передусім це через гру головних акторів. Загалом Марго Роббі подобається мені у всіх своїх фільмах. А роль Кетрін у “Буремному перевалі” взагалі була для неї абсолютно доречною. Вона була наївною та безпосередньою, при цьому максимально розкутою та сексуальною. Більш прохолодний, але при цьому й пристрасний Джейкоб Елорді в ролі Гіткліффа чудово її доповнював й, так би мовити, відтінював.

Розумію, що фанати книги Емілі Бронте в усьому світі чекали пристрасних сцен із цими двома. Певною мірою це справді було цікаво. Проте ще захоплюючіше було спостерігати за напругою між ними. Вона постійно відчувалася, як, здається, й було задумано творцями стрічки. А те, що у мережі почали гуляти чутки про роман між Роббі та Елорді в реальному житті, лише додало фільму “Буремний перевал”, як явищу, особливого ефекту.

При цьому, власне, еротичні сцени не викликали в мене захвату. У більшості випадків вони були, скоріше, огидними, ніж збуджуючими. І якщо так і мало бути, то тоді респект авторам, якщо ж ні, то не виключено, що це вже справа смаку. До слова, самої книги й інших екранізацій я не бачив, тому можу оцінювати конкретно фільм, ні від чого не відштовхуючись.

Мені дуже сподобалося зародження історії в першій частині фільму – до втечі Гіткліффа. У те, що юні Гіткліфф та Кетрін могли подружитися, хоча, по суті, й були із різних соціальних класів, цілком можна повірити – вони ж бо діти. З роками це переросло в кохання, про яке вони не могли зізнатися ні самі собі, ні одне одному. Тим паче, проблемою було те, що Кетрін прагнула кращого життя, достатку та спокою. Із Гіткліффом же вона не могла цього мати, і ось це вже чітко розуміли обоє.

Коли ж сусідній маєток придбав багатій Едгар Лінтон й Кетрін побачила у цьому перспективу, ймовірна проблема стала реальною і призвела до “вибуху”. Гіткліфф ревнував і корив себе, що не здатен дати коханій життя, якого вона хоче. Зрештою це призвело до того, що він втік, поїхав світ за очі. Хоча насправді посприяло цьому одне непорозуміння, недомовленість. І ось це зазвичай мені найбільше не подобається у книгах та фільмах – коли достатньо просто спокійно поговорити й почути одне одного, щоби проблема зникла.

Все, що було у другій частині стрічки після повернення Гіткліффа, можу назвати одним словом – треш. Хлопець якимось чином за три роки розбагатів, при цьому зазнав поранення (ймовірно, десь воював, фільм цього не розкриває), зміг дозволити собі придбати маєток “Буремний перевал”, де раніше жила родина Кетрін і він сам, коли його прихистив батько дівчини. Сама Кетрін до цього часу вийшла заміж за Лінтона (зрозуміло, що не була щасливою в шлюбі) й завагітніла. Спокійно говорити вже було запізно, вони втратили своє спільне життя.

Однак нелюдський потяг одне до одного перемагав здоровий глузд – вони стали коханцями. І навіть у цьому статусі не були вдоволені одне одним. Тож тут починаються “гойдалки”: то вони намагаються це припинити, то знову хіть їх захоплює, то прагнуть змусити одне одного ревнувати, використовуючи для цього інших людей. Кетрін та Гіткліфф почали знищувати себе, а від уламків їхнього так званого “кохання” страждали всі навколо, зокрема, Лінтон та його сестра, які точно не заслуговували ні на що погане.

Натомість, чим ближче було до кінця фільму, тим більше я переконувався, що Кетрін та Гіткліфф не заслуговують бути щасливими. У якийсь момент із ними щось трапилося, і з простих та добрих дітей вони перетворилися на егоїстичних і мерзенних дорослих. Невже до цього спонукала лише їхня невдала історія кохання? Невже якби все склалося відразу, то вони б не стали такими? Чому в цих двох ховалося стільки зла? Запитань багато, а відповідей на них стрічка дати не змогла або ж я їх не побачив. Достеменно для себе зрозумів, що наші головні герої справді були ідеальною парою й заслуговували одне на одного, бо нікому іншому псувати життя вони не мали права.

“Гойдалки” були не лише у стосунках Кетрін та Гіткліффа, а і у моїх враженнях від фільму. Спочатку мене захопила прекрасна історія знайомства та закоханості головних героїв, потім розчарувала їхня необгрунтована неадекватність у дорослому житті. Пара, за яку хвилювався та морально підтримував, стала огидною. Проте, що б там не було, фільм викликав емоції і залишив стійкі враження, отже він точно не є слабким.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наш журналіст розповідав про фільм “Абсолютна влада”. Матеріал читайте тут.

Віталій Усик

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.