“Сказав Ющенку, що проти приватних колекцій, і поплатився посадою”: про що розповідав у Переяславі дослідник Шевченка Сергій Гальченко

У Переяславі побував дослідник Тараса Шевченка Сергій Гальченко. Про що розповідав?

16 вересня у музеї “Заповіту” Тараса Шевченка в Переяславі провели зустріч із літературознавцем та архівістом Сергієм Гальченком. Захід пройшов у межах науково-просвітницького проєкту “Десяте літо” та мав тему “Спадщина Тараса Шевченка: проблеми збереження та використання”. Про це повідомляє Інформатор.

Сергій Гальченко – літературознавець, архівіст, заступник директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Понад пів століття займається пошуком, дослідженням, збереженням та виданням української літературної спадщини. Значну частину зустрічі він присвятив розповіді про власну роботу з архівами.

Себе дослідник називає “державним колекціонером”, адже, за його словами, усе життя дбав саме про державні архівні та музейні фонди. Одну з історій він пов’язав із періодом, коли очолював Національний музей Тараса Шевченка в Києві. Пригадав розмову з тодішнім президентом України Віктором Ющенком, який консультувався щодо придбання одного з раритетів:

– Я сказав: “Ця річ має зберігатися не в Києві, не в Каневі і не в приватній колекції, а саме в Кирилівці, тепер Шевченковому, тому що вона звідти походить”. Ющенко запитав: “А ви що, проти приватних колекцій?”. Відповів: “Я державний колекціонер. Я 54 роки дбав про те, щоб наповнювати державні колекції”. І через місяць поплатився посадою.

Однією з центральних історій зустрічі стала розповідь про колекцію матеріалів Тараса Шевченка, яка під час Другої світової війни опинилася за кордоном. За словами дослідника, у жовтні 1943 року з будинку-музею Шевченка в Києві німецькі війська вивезли одинадцять скринь із матеріалами поета. Найцінніші речі тодішній директор музею Андрій Терещенко встиг сховати у дві валізи. Гальченко розповів, що ці валізи зрештою опинилися в Німеччині, а потім – у Сполучених Штатах в Українській вільній академії наук. У 1992 році, працюючи у США над поверненням архіву бібліотеки Володимира Винниченка, дослідник випадково натрапив там на шевченківські матеріали. Зрештою у 2006 році основну частину цієї колекції повернули до України. Матеріали відреставрували, описали та видали у вигляді альбому-каталогу “Повернені шевченківські раритети”.

Ще одна історія стосувалася примірника “Кобзаря” 1860 року. Гальченко розповів, що придбав його за 150 доларів завдяки спонсору. Особливість книги – вклеєні аркуші з текстами, які свого часу вилучила цензура. На одній із передостанніх сторінок дослідник побачив дві літери – “МВ”. Разом із колегою з Інституту літератури він дійшов висновку, що примірник міг належати Марко Вовчок.

Гальченко додав, що планує видати книгу “Таємниці архівних манускриптів”, у якій хоче зібрати найцікавіші історії своїх архівних пошуків.

Чимало уваги під час зустрічі приділили перепохованню Шевченка в Україні, дитинству поета та так званому “Другому Кобзареві”, який Шевченко нібито планував видати у 1847 році. До нього мали увійти рукопис “Три літа”, зошит із баладами, поема “Осика” та передмова.

Наприкінці зустрічі Гальченко розповів про власну видавничу роботу під час російсько-української війни. Він видав для українських військових невелику книжку Степана Руданського “Московська пуга”, започаткувавши серію “Бібліотека українського воїна”. Книжки на фронт передав його племінник, який воює у Силах оборони України. Після того, як військові прочитали видання, запитали, хто його підготував. “Мій дядько”, – відповів племінник. Тоді, за словами Гальченка, бійці сказали: “То скажи, що дядько – бомба”. Так у дослідника з’явився фронтовий позивний “Дядько бомба”.

Нагадаємо, що нещодавно у Переяславі обговорювали історію “Пересопницького Євангелія”. Деталі – тут.

Єгор Данильчев

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.