На Переяславщині попрощалися із Олександром Кочубеєм. Він помер під час військової служби.
15 жовтня на Переяславщині попрощалися із солдатом ЗСУ Олександром Кочубеєм із села Чирське (Переяславська ТГ). Він помер 4 жовтня через погіршення стану здоров’я під час проходження військової служби. Йому було 40 років. Поховали його в рідному селі. Про це повідомляє Інформатор.
Олександр Кочубей народився 4 квітня 1986 року у Чирському. Закінчив професійно-технічне училище (нині – Переяславський професійний коледж), працював торговим представником, згодом понад 10 років був водієм у редакції газети “Вісник Переяславщини”, а протягом трьох років перед військовою службою – водієм шкільного автобуса у Гайшині (Переяславська ТГ).
У перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олександр Кочубей брав участь в евакуації людей із тимчасово окупованого села Перемога Баришівської громади, що на Київщині. Він перевозив людей через ворожі блокпости.
15 серпня 2024 року його призвав на військову службу перший відділ Бориспільського РТЦК та СП. Олександр служив водієм-електриком екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу протидії екіпажам безпілотних літальних апаратів противника другого батальйону безпілотних систем військової частини А7043 115-ї окремої бригади Сил територіальної оборони.
4 жовтня 2026 року під час проходження служби Олександру Кочубею раптово стало зле. Його серце зупинилося. У захисника залишилися батько Микола, мати Валентина, дружина Катерина та сестра. Дітей у нього не було.
Провести Олександра в останню путь до храму Воскресіння Христвого в Переяславі прийшли рідні, друзі, знайомі, колишні колеги та представники місцевої влади.
Колишня редакторка газети “Вісник Переяславщини” Галина Карпенко згадала роки спільної роботи з Олександром: “Йому було трохи за 20, коли він прийшов до нас на роботу водієм. Я приймала його на роботу, була тоді редактором. Він був чесним і дуже відповідальним хлопцем. Знаєте, я завжди скептично налаштована до молодих людей. А нам треба було обов’язково, щоб людина була відповідальна, бо ми друкувалися в Києві й забирали газету звідти на пошту. І Саша був дуже відповідальним. У нього не було такого, що він не прийшов. Це взагалі не про нього”.
Галина Карпенко зазначила, що за роки роботи Олександр запам’ятався їй не лише як гарний працівник, а і як щира та порядна людина: “Він був совісним і чесним. Це, мабуть, родинне в нього. У сім’ї у них не можуть красти, не можуть брехати. І Саша такий самий був. Тому ті роки, які він працював з нами, мені запам’яталися як роки спілкування з дуже хорошою молодою людиною. Я пам’ятаю, як він одружувався. Пам’ятаю, як він пішов від нас на іншу роботу і з чим це було пов’язано. Я пам’ятаю, як його забрали на війну. Я це дуже добре пам’ятаю”.
Вона також наголосила, що, попри проблеми зі здоров’ям, Олександр не намагався уникнути військової служби: “На війну його забрали вже як хвору людину. Але він не ховався та не шукав ніяких лазівок. Він два роки чесно відвоював, а потім помер. І сьогодні ми його ховаємо. Співчуваю всій великій родині Кочубеїв і Бородіних, але назад уже нічого не можна відмотати”.
Начальник відділу освіти Переяславської міської ради Петро Ярмоленко розповів, що той завжди відповідально ставився до своїх обов’язків: “Три роки Саша працював водієм шкільного автобуса. Того автобуса, який зараз стоїть біля стін цього храму і вже не дочекається свого господаря. Хоча Саша служив два роки, війну він побачив ще в перші її дні й тижні, коли треба було евакуювати людей з окупованої території. Він одним із перших побачив жахи, які чинив окупант на наших землях. Удень чи вночі він їздив і вивозив людей через ворожі блокпости, через обстріли, не боячись нічого. У будь-який момент дня і ночі, коли йому телефонували, навіть у вихідний чи під час відпустки, єдине питання, яке він ставив: “Коли виїжджати?” Все. Більше питань у нього не виникало. Таку людину, якою був Саша, дуже важко знайти”.
Під час прощання міський голова Переяслава Вячеслав Саулко звернувся до присутніх та нагадав про втрати, яких зазнала громада за час повномасштабної війни.
“Іде вже п’ятий рік війни. На сьогодні близько 280 воїнів із Переяславщини віддали своє життя за кожного із нас, за нашу рідну землю, за Україну. І важко усвідомити, що було б, якби не було таких хлопців, таких захисників, як Олександр. Я не знаходжу слів, які можуть втішити рідних і близьких. Бо немає більшої втрати, ніж втрата найріднішої людини. Коли мати хоронить сина, коли дружина стає вдовою”, – сказав він.
Вячеслав Саулко також згадав Олександра Кочубея як добру та щиру людину, яка завжди була готова допомогти іншим.
“Саша Кочубей – наш земляк. Коли я вперше почув цю звістку, мені не вистачило слів. Як так може бути? Така щира, добра людина. Такий чоловік, якого так характеризують у громаді, безвідмовний, як говорять колеги по роботі. Він ніколи нікому не міг відмовити. Він жив заради людей”, – зазначив міський голова.
Під час церемонії прощання священнослужитель наголосив, що Олександр Кочубей був людиною з великим серцем, яка дбала не лише про своїх рідних, а й про інших людей.
“Він не міг інакше, не міг десь сховатися, виїхати чи втекти, адже розумів, що якщо не він, то хто інший стане на захист його родини й усіх нас. На превеликий жаль, його величезне серце перестало битися. Хай Господь прийме його у Царство Небесне, у те місце, де немає ні печалі, ні війни, ні хвороби, а життя вічне і безконечне”, – сказав священнослужитель.
Після церемонії відспівування похоронний кортеж вирушив через центральну площу міста до сільського кладовища у Чирському. Там Олександр Кочубей віднайшов вічний спокій.
Нагадаємо, що 13 жовтня у Переяславі попрощалися зі старшим солдатом ЗСУ Олександром Бубликом. Деталі – тут.
Єгор Данильчев
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
