Чому роман “Там, де співають раки” став бестселером? Припущеннями ділиться редактор Інформатора.
Роман Делії Овенс “Там, де співають раки” став світовим бестселером. Його продають мільйонними тиражами, і мабуть, недаремно. Історія юної Каї справді не залишає байдужим. Я мав змогу в цьому пересвідчитися, тож ділюся враженнями у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Перед прочитанням, трішки знаючи про цю книгу, я остерігався, що у ній може бути забагато описів природи, що могло би бути банально нудно. Проте авторка майстерно вписала їх у сюжет. Вони додавали атмосфери – скажімо, болотиста місцевість, де жила Кая, справді видавалася казковою, там хотілось опинитися і навіть спробувати й собі таке життя. Хоча описати це місце поза цивілізацією можна було би й менш позитивно, що відразу змінило б і враження читача.
Так само описи життєдіяльності комах, птахів та тварин не були даремними. Переважно їх авторка додавала для того, щоби показати різницю або подібність між ними та людьми. Але зрештою дійшла до такого: “З часом відданість Тейта змогла переконати її, що кохання в людей не зводиться до боротьби за самиць, як у болотної живності, – воно значно більше, ніж набір дивних патернів шлюбної поведінки. Життя відкрило Каї, що давні гени, які колись забезпечували людям виживання, і досі можуть брати гору над розумом і спонукати до незбагненних вчинків”.
Загалом же природа у цьому романі – один із персонажів, а не тло для історії. Втім усе ж не головний, бо розповідь будується навколо дорослішання дівчинки Каї, яку ще в дитинстві всі покинули, а потім протягом життя вона намагалась повернути собі довіру до людей. Знову ж таки напрошується цитата з книги: “Я ніколи не відчувала ненависті до людей. Це вони ненавиділи мене. Вони глузували з мене. Вони мене покидали. Ображали. Мучили. Нападали на мене. І що ж, – я навчилася жити без них. Без тебе. Без мами! Без нікого!”.
Якщо спростити і дещо зіронізувати, то цей роман можна описати одним реченням. Дівчина жила своє найкраще життя у лісі, подалі від людей, поки в ньому не з’явились тупі мужики, які все зіпсували. Бо, по факту, тут було дві любовні лінії, і в кожній із них Кая постраждала. Попри те, що Тейт і справді хороший хлопець, у певний момент він розгубився і покинув її, навіть не попрощавшись. Чейз же був явно негативним персонажем, який скористався самотністю та беззахисністю Каї.
Протягом усього роману мені було неймовірно шкода Каю. Спершу її покинули мама та брати й сестри, потім батько. У школі її відкинули однолітки. Згодом чоловіки, так би мовити, попсували менталочку. А зрештою її ще й судили за вбивство. Приймала дівчину лише природа – вона її годувала, вислуховувала, захищала.
У цьому огляді чимало цитат, бо роман справді добре написаний. Тож ось іще одна, яка змусить ваше серце обливатися кров’ю через самотність Каї: “Звісно, Кая розуміла, що тужить аж ніяк не за Чейзом: вона оплакувала саме своє життя, так рясно покарбоване розставаннями і втратами. Споглядаючи клубчасті хмари, що гінко линули в неї над головою, дівчина промовила вголос: “Певно, усе моє життя мине в самоті. Але я завжди відчувала, що так буде. Давно вже знала, що ніхто не затримується поруч зі мною”.
“Там, де співають раки” – це один із накращих романів про самотність, який я читав. Попри важку тему, сприймається він досить легко, бо все ж наповнений надією. Відчувається, що Кая, незважаючи на всі рани, які їй завдали люди, тягнеться до них. Тому зрозуміло, що допоки людина відкрита до інших, то рано чи пізно з’явиться хтось, хто закриє цю самотність і зрештою не зрадить.
Звичайно, цей роман аж надто наївний, мало не фантастично. Дівчинка, так і не провчившись жодного дня у школі, не те, що сама навчилась читати, а й згодом сама почала писати книги. Навряд чи таке могло би статися в реальному житті. Також судовий процес, який займає чималу частину книги, певно, викликав би відчуття іспанського сорому в людей із юридичною освітою. Та й вирок суду присяжних я так і не зрозумів. А про “детективів” взагалі мовчу – вони були настільки недолугими, що аж комічними.
Тому не раджу ставитись до історії та фактажу надто критично та прискіпливо. Тут точно не складуться всі пазлики, багато чого притягнуто за вуха. Ця історія більше про відчуття – відчуття самотності, єднання з природою, втрат, сорому, маленьких успіхів, любові. Тож, відкриваючи книгу “Там, де співають раки”, уявіть, що вмощуєтесь у човен поруч із Каєю, й спокійно, без зайвих роздумів пливіть за течією, просто відчувайте.
Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наш журналіст розповів про фільм “Анабель”. Матеріал читайте тут.
Віталій Усик
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
