На Переяславщині попрощалися із Андрієм Бутовичем. Він загинув на війні.
26 жовтня на Переяславщині попрощалися із солдатом ЗСУ Андрієм Бутовичем із села Студеники (Студениківська ТГ). Він загинув 7 червня 2024 року біля населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу. Йому було 55 років. Понад два роки захисник вважався зниклим безвісти. Поховали його в рідному селі. Про це повідомляє Інформатор.
До Храму Успіння Пресвятої Богородиці в Переяславі прийшли близько трьох десятків людей, серед яких рідні, друзі та знайомі, представники місцевого самоврядування Студениківської громади. Після церемонії відспівування похоронний кортеж вирушив до Студеників.
Як йдеться на Facebook-сторінці Студениківської громади, Андрій Бутович народився 19 серпня 1968 року у Студениках. Ріс допитливим і кмітливим, із дитинства захоплювався технікою. На вулицях рідного села, яке тоді називалося Жовтневим, минули його дитячі роки. Там він грав у футбол, ходив по гриби, дорослішав та мужнів.
Після школи вступив до Березанського професійно-технічного училища, де здобув фах водія. Працював у колгоспі, згодом проходив строкову службу в армії, яка занесла його аж до Кишинева (Молдова). Після повернення продовжив працювати водієм. Згодом працював на заправці, а перед початком повномасштабного вторгнення – у фермерському господарстві “Світ ланів”.
Із майбутньою дружиною Надією Андрій знався ще з дитинства. Вони росли в одному селі. У подружжя народилася донька Оксана, яка стала вчителькою молодших класів. Нині вона працює у Переяславській гімназії. Разом із чоловіком Юрієм Оксана виховує двох доньок – Діану та Мар’яну. Онучки були для Андрія найбільшою втіхою, радістю та надією.
Самого Андрія згадують як спокійного, поміркованого і небагатослівного. У рідних Студениках на нього також чекала мама, яка має інвалідність першої групи. Андрій був її єдиним сином.
27 березня 2024 року Андрія Бутовича призвав на військову службу перший відділ Бориспільського РТЦК та СП. Він служив гранатометником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4718 22-ї окремої механізованої Миколаївської бригади Сухопутних військ ЗСУ.
Прослужив менше трьох місяців. 27 травня 2024 року потрапив на один із найгарячіших напрямків фронту – Бахмутський. Востаннє він вийшов на зв’язок із рідними 4 червня. Тоді зателефонував доньці з чужого телефону, бо був на позиціях. Пообіцяв знову зателефонувати, коли повернеться з бойового завдання. Проте більше рідні його голосу не почули.
7 червня 2024 року Андрій Бутович загинув унаслідок артилерійського обстрілу поблизу Кліщіївки. Під тиском переважаючих сил противника українські війська були змушені відійти. 17 червня Кліщіївка перейшла під контроль російської армії. Через окупацію забрати тіла загиблих українських воїнів для належного поховання було неможливо. Це стало можливим лише після домовленостей із ворогом про репатріацію тіл полеглих захисників. Тому із червня 2024 року Бутович вважався зниклим безвісти.
Голова Студениківської громади Марія Лях, яка свого часу була вчителькою Андрія Бутовича, згадала його як мирну людину, яка не стала ховатися від військового обов’язку: “Чи був він героєм? Безумовно був, бо кожен, хто став на захист України, для нас герой. Його смерть не була марною: його внучки, родина і кожен із нас живі, бо він закрив нас собою. Кожен такий вчинок – це вже подвиг. Із подвигів тисяч звичайних українців уже виковується наша перемога. Янголом стоїть він над Студениками, закриваючи крильми своїх рідних”.
У Facebook Любов Косолап згадала Андрія як надзвичайно світлу та добру людину. За її словами, у чоловіка була можливість отримати бронювання від мобілізації, проте він нею не скористався, а вирішив стати на захист рідних та України.
Із болем згадала загиблого й Наталія Єфіменко. Жінка зізналася, що досі важко повірити у його смерть, а ще важче – змиритися із такою втратою: “Куме, ти залишишся в нашій пам’яті таким, як на фото. Таким ти був у такому короткому житті”.
Нагадаємо, що воєнний стан та мобілізацію в Україні продовжили до 29 січня 2027-го. Деталі – тут.
Єгор Данильчев
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
