У Переяславі попрощались із захисником Олександром Македоном. Він загинув на війні.
13 листопада у Переяславі попрощалися із молодшим сержантом ЗСУ Олександром Македоном. Він загинув 18 липня цього року біля населеного пункту Межова Синельниківського району Дніпропетровської області під час виконання бойового завдання. Йому було 55 років. Про це повідомляє Інформатор.
Олександр Македон народився 7 січня 1971 року. У мирному житті працював на птахофабриці на Київщині в аварійній службі, де ремонтував обладнання. У червні 2024 року добровільно став до лав війська. Служив у 152-й окремій єгерській бригаді імені Симона Петлюри. Був командиром відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини А4948. Мав позивний “Македон”.
Олександр був бойовим водієм. Доставляв військовослужбовців на артилерійські позиції, вивозив поранених, забезпечував ротації. Його поважали та цінували побратими, для них він був справжнім прикладом мужності, хоробрості та відданості. “На війні він був водієм, але для побратимів – батьком. Щоразу ризикував собою. Якщо потрібно було виконати складне завдання, він сідав за кермо і їхав”, – так згадують про воїна у його бригаді.
“Македон” був вправним воїном, який свою роботу та всі завдання виконував на максимум, який від нього залежав. За свою сумлінну службу був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Однак після двох років у війську в липні 2026-го життя воїна обірвалося на Дніпропетровщині під час виконання бойового завдання.
І лише через чотири місяці після загибелі Олександра родина змогла з ним попрощатися у рідному місті. Вдома на нього чекали батьки, дружина, син та донька. Попрощатися із захисником до Храму Воскресіння Христового прийшли близько двохсот людей: військові, друзі, колеги, близькі та знайомі.
У березні цього року на сторінці 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри опублікували коротке інтерв’ю з Олександром Македоном. У ньому військовий розповів про свою службу, щоденні завдання, відповідальність за побратимів та родину, яка чекала на нього вдома.
У підрозділі Олександра знали як людину, на яку можна було покластися у найскладніших ситуаціях. Там розповіли, що його робота полягала в тому, щоб доставляти бійців на артилерійські позиції та повертати їх назад за будь-яких обставин. Він вивозив поранених розбитими дорогами, коли рахунок ішов на хвилини, доправляв військових на ротацію навіть на пошкодженому автомобілі, перевозив необхідні речі туди, куди не кожен наважувався їхати. Нерідко виконував значно більше, ніж передбачали його посадові обов’язки. Коли підрозділу була потрібна термінова допомога з логістикою, “Македон” оцінював обстановку та вирушав на завдання.
Попри досвід і звичку до небезпечних маршрутів, страх йому не був чужим. Олександр Македон зізнавався, що відчував його щоразу, коли сідав за кермо, однак, щойно автомобіль починав рухатися, думки зосереджувалися вже не на власній безпеці, а на виконанні поставленого завдання.
“То ж не просто їду. Я везу людей. Живих людей, у яких є родини, діти, ті, хто на них чекає. І за кожного з них я несу відповідальність. Тому в той момент ти вже не думаєш про себе, чи страшно, чи ні. Є дорога і є завдання довезти. Значить, треба довезти”, – пояснював військовий.
Бували ситуації, коли небезпека була настільки відчутною, що навіть самі військовослужбовці відмовлялися їхати автомобілем і вирішували долати шлях пішки. Вони розуміли ризики, пов’язані з пересуванням транспортом. Однак Олександр наголошував, що його завданням було зробити все можливе, аби доправити побратимів до місця призначення та забрати їх назад.
“Буває, приїжджаєш на підрозділ, а люди кажуть: “Ні, ми пішки підемо”. Бо розуміють, що машина – це ризик. Але ж треба їх довезти. Треба забрати. Треба зробити свою роботу”, – розповідав він.
За межами фронтових завдань на Олександра чекала родина – дружина, 30-річний син та 18-річна донька. Він намагався берегти їх від фронтової реальності, рідко розповідав про небезпеку, зазвичай запевняв, що все добре.
“Дзвонять, переживають. Скучають. І я скучаю. Але це те, що тримає. Бо знаєш, заради кого ти тут і заради кого маєш повернутися. Кажу, що все добре, що відпочиваю. Бо інколи найкращий спосіб берегти близьких – це не розповідати всього”, – ділився Олександр.
Побратим Дмитро Бойчук поділився спогадами та розповів, що Олександр Македон був справжнім воїном та бойовим водієм з великої літери, а його загибель стала справжньою втратою: “Я один із тих, кого він неодноразово завозив на позиції та вивозив звідти. На війні бойовий водій – це людина, якій ти довіряєш своє життя без залишку. Тривалий час він гідно виконував найважчі бойові завдання. Завдяки його майстерності, витримці та вмінню діяти у найкритичніших ситуаціях, ми поверталися живими. Він завжди робив усе можливе і неможливе, щоби вберегти нас. Неможливо підібрати слів, щоб висловити всю глибину вдячності за кожен наш безпечний рейс, за його мужність і надійне плече. Для кожного з нас він був не просто водієм – він був нашим ангелом-охоронцем на дорогах війни”.
Також під час церемонії прощання особистими спогадами про Олександра поділився один зі священників, який знав його близько 20 років та спеціально приїхав провести чин похорону до Переяслава.
“Я 20 років знав воїна Олександра і говорити про нього можу багато. Сьогодні ми проводжаємо його як воїна, але це був чудовий син, батько, брат і товариш. Це була відповідальна, добра, щира, надзвичайно розумна людина. У нього ніколи не було для близьких слів “Ні”, “Не можу” чи “Завтра”. Для товаришів він робив усе. Коли почалася ця клята війна, не було такого дня, щоб він, їдучи на передову, не заїхав до мене у Мирне. Це було і о третій годині ночі, і о дев’ятій ранку.
Він ніколи не скаржився, що йому важко. Я вже в останні рази казав йому: “Саша, може, вже трохи треба відійти? Хай молодші там будуть, сильніші, здоровіші”. Але його відповідь була незмінною: “Ні, поки не виженемо ворога з нашої землі”. Він віддав своє життя заради того, щоб ми жили у мирній країні, щоб наші діти, онуки й правнуки ходили до школи, здобували освіту, створювали сім’ї та мали майбутнє. Ми повинні пам’ятати й розуміти, за що віддають життя наші найкращі сини, батьки та брати”, – сказав священнослужитель.
Опісля літургії довгий коридор із людей простягнувся від дверей храму і майже до його воріт, щоби, стоячи на колінах, віддати шану захиснику. Потім траурний кортеж проїхав через центральну площу міста, звідки вирушив до місця останнього спочинку захисника – Андрушівського кладовища.
Нагадаємо, що 12 листопада у Переяславі попрощалися із солдатом ЗСУ Олександром Стародубом. Деталі – тут.
Яна Малишко
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
