Чи справді “Американські боги” такі вже легендарні? Редактор Інформатора ділиться враженнями.
В одному із відео на Youtube почув про роман Ніла Геймана “Американські боги” як один із найвизначніших в історії. І невдовзі натрапив на нього в місцевій бібліотеці – хіба ж не доля? Або божа воля. Чи справді це настільки легендарне читво, розповідаю у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Текст та сюжет значно простіші, ніж я очікував. Розпочинається роман із того, що наш головний герой Тінь достроково звільняється із в’язниці й із нетерпінням чекає зустрічі з коханою дружиною Лорою. Проте незадовго до звільнення дізнається, що вона загинула в автокатастрофі. А пізніше ще й виявляється, що та зраджувала йому з його найкращим другом.
Словом, яскраве та світле майбутнє Тіні, по суті, руйнується. І у цей час його знаходить досить дивний чоловік, який представляється Середою. Він пропонує хлопцеві роботу, скажімо так, його тілоохоронцем. По-перше, Тіні вже особливо не було чого втрачати і чим займатися, по-друге, Середа був аж надто наполегливим. Загалом головний герой таким чином зголосився на колотнечу, в результаті якої він, мабуть, цілий світ урятував.
Не варто приховувати те, що Середа насправді був богом війни Одіном. І він збирав усіх давніх богів, які вже багато років жили в США як звичайні люди, на війну проти нових богів – богів телебачення, інтернету та грошей. Зайвий раз тут нічого пояснювати – автор показав, як сучасні люди вже не вірять і не поклоняються тим богам, які були раніше, але несвідомо знайшли собі нових. Просто Гейман ще й матеріалізував їх у вигляді людей. Так, людей, бо попри свою надсилу, вони були смертними. Й помирали, до слова, криваво, огидно, а іноді й красиво.
Роман “Американські боги” у багатьох оглядах називають жорстоким та провокативним. І можливо, на свій час (видали його 2001 року) так і було, але зараз він мені здався доволі спокійним. Так, були криваві сцени різноманітних вбивств, наприклад, одну з богинь буквально перемололи на фарш, кілька разів проїхавшись по ній автівкою. Були й надто відверті сцени, приміром, коли одна з богинь з’їла чоловіка своєю вагіною. Але це, скоріше, такі собі точкові вкиди, щоби не було аж надто нудно. Сама ж історія видалася досить спокійною, розміреною, атмосферною.
Спочатку я знаходив у тексті схожості із нашим Ілларіоном Павлюком. Мовляв, звичайна людина потрапила у щось містичне, і у здавалось би, буденних ситуаціях ховається багато відсилок на міфологію та історію. Втім дуже швидко автор перестав приховувати і від головного героя, і від читача, що насправді відбувається. Тому подібність я вже радше знаходив із творчістю Стівена Кінга. Особливо вона проявлялася у неспішності та атмосферності розповіді.
Та, будьмо чесними, траплялись тут і несподівані сюжетні повороти. Щоб не спойлерити, зазначу просто, що все не так, як здається на перший погляд. Але не слід і очікувати тут неймовірної таємниці чи викриттів світового масштабу (хоча…).
Мені цей роман сподобався не так сюжетом чи навіть атмосферою, як різноманітністю героїв. Чорнобог, Нансі, Пасха, Ібіс – всі ці давні боги настільки непересічні, що навряд чи когось залишать байдужим. І добре, що кожному із них та багатьох іншим Гейман не побоявся виділити чимало сторінок. Він взагалі не побоявся, що в описах та тривалих знайомствах із новими персонажами читачам може бути нудно. Можливо, тому цей роман хтось вважає легендарним, а хтось – досить складним та затягнутим.
Я ж не скажу, що залишився у захваті. Не виключаю, що це через високі очікування, які зазвичай важко виправдати. Емоції від “Американських богів” у мене залишилися як від одного із посередніх романів Кінга. Водночас мені все ж було приємно раз-по-раз повертатися до цієї історії, до деяких героїв відчував особливий трепет. Тож читати варто, просто без зайвих сподівань.
Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наш журналіст розповів про фільм “Астрал: За межами потойбіччя”. Читайте матеріал тут.
Віталій Усик
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
