Переяславець Ігор Янчук виступив у прямому ефірі під час параду до Дня Незалежності в Києві. Він виконав музичний супровід до перфомансу “ДНК”. Ми поспілкувалися з Ігорем про вуличну музику, його виступ на святі та про творчий шлях у цілому.
24 серпня, у День Незалежності України, житель Переяслава, засновник ГО “Джем Толока”, активіст і музикант Ігор Янчук взяв участь у святковому параді в центрі Києва. Саме його музичний супровід можна було чути в театралізованому перфомансі “ДНК”. Журналістка Інформатора дізналася, як саме наш земляк став частиною такого масштабного дійства.
– Як саме вийшло, що ти виступав на Майдані в День Незалежності? Хто з організаторів тебе помітив і запросив?
– В один із травневих вечорів київською вулицею, де я грав, прогулювався Кирило Тимошенко (заступник керівника Офісу Президента України – ред.). Він не зовсім організатор, він той, хто платить організаторам, тобто замовляє цей весь парад. Він постояв, надихнувся, познімав мене, але я тоді цього не знав і не бачив. Це мені пізніше режисер розповів, коли пояснював, як вони мене знайшли.
Наступного дня я прокидаюся в хостелі Києва, дивлюся, а у мене в підписниках Кирило Тимошенко. У мене, коли я граю на вулиці, висить дерев’яна велика табличка з посиланням на Instagram. І тільки через півтора місяця я зрозумів, чого саме хотів Кирило. Вже на початку червня зі мною зв’язався один із організаторів параду до Дня Незалежності, сказав, що хоче, щоби я взяв у ньому участь. Подробиць не говорив, але запросив на зустріч із режисером.
Первые лица государства хотят, чтобы именно вы отыграли на параде.
Зустріч якраз була 18 червня, я запам’ятав, бо це був День ангела Ігоря. Коли ми вже були в машині, в мене запитали, чи я взагалі розумію, куди їду. Я відповів, що не зовсім. Тоді мені сказали: “Первые лица государства хотят, чтобы именно вы отыграли на параде”. Я був шокований. Захожу в офіс до режисера, де він із помічниками мені коротко розказують суть, показують в слайдах. Кажуть, що це буде постановка, в якій ми побачимо Україну з давніх часів до сьогоднішнього дня, про її розвиток. А моє завдання зіграти ту музику, яка тоді ще не була написана. Я їх попередив про ризики – якщо музика мені не сподобається, вчитиму її довго й без ентузіазму. Тож погодився частково, остаточне рішення було тільки тоді, коли почув музику й побачив ноти. Вивчити все це мені довелося всього за два тижні.
“Первые лица государства хотят, чтобы именно вы отыграли на параде”
– Як почався твій шлях вуличного музиканта? Коли саме?
– Грати в Києві мене запросив друг Кирило Костюковський, який у 2016 році встановив на вулиці піаніно. Це був теж незвичний день, я ту дату пам’ятаю – 13 квітня 2017 року – Чистий четвер перед Великоднем. У мене тоді й грошей не було, щоб до Києва поїхати, все своє витратив, спустив і офіційно не працював кілька місяців. Кирило мене привіз, я вперше пограв і відчув, що людям все ж таки це потрібно: до мене почали підходити, дякувати, записки залишати, фотографувати, іноземці підходили. Ще побачив, що люди залишають гонорари (там і європремія буває). Вуличні музиканти не грають без капелюха поряд – це їхня культура. Тільки в нас був не капелюх, а спеціальний дерев’яний бокс, типу поштової скриньки, й люди туди можуть класти гроші.
– Що ти знав про перфоманс “ДНК”? Чи знав, як саме тебе представлять?
– Я взагалі не знав, що вони там планують, не знав, як саме це буде озвучено. Я тільки знав, де це буде, коли, з ким я граю і що мені треба грати. З режисером взагалі тільки один раз бачився. Була запланована й друга зустріч, але він не зміг прийти, бо поїхав у Офіс Президента, не попередивши мене. Потім дуже вибачався. Я зараз вже написав його помічникам, чи все взагалі вдалося з того, що саме режисер хотів бачити, чи задоволений він результатом, але відповіді мені поки що не дали.
“Вуличні музиканти не грають без капелюха поряд – це їхня культура”
– Розкажи про музику, яку ти виконував. Хто її написав і яка твоя думка про цю композицію?
– Автор музики – Дмитро Саратський – це молодий київський композитор, він пише музику для відомих виконавців і для театру. Вона мені зайшла одразу, розкривалася, як та квітка в кінці перфомансу “ДНК”. Я ж музикант, моє єдине завдання – зіграти це все. Кожного дня я займався: слухав демозапис, грав. Чим більше я грав, тим сильніше розкривалася ця мелодія.
– З ким цікавим познайомився й поспілкувався?
– Це та людина, яка найперша мені написала, – Даніл. Він працює продюсером у команді, яка спеціалізується на телевізійних постановках. Вони готували День Незалежності минулого й позаминулого року. Я вражений тим, у яких обсягах це все створюється, – там було 800 акторів! І це всі ті, повз кого пробігала дівчинка. Я пам’ятаю, коли прийшов, то думав: куди я потрапив, бо там тобі й XVII сторіччя, й комунізм, й Чорнобильська аварія.
“Я ж музикант, моє єдине завдання – зіграти це все”
– Розкажи про себе в музиці. Як давно займаєшся, що саме робиш і в якому напрямку рухаєшся?
– Я в музиці з третього класу – як тільки пішов у музичну школу по класу фортепіано. Тільки я не любив ходити туди й закінчив її через силу. Потім музика до мене прийшла вже у бульш зрілому віці разом з деякими фільмами. От, наприклад, ми всі побачили цей невеличкий фільм “ДНК”, він зачепив багатьох, і музика залишилася в пам’яті. Так і в мене. Я подивився фільм, і він разом із музикою настільки зворушили, що сам захотів це відтворити. Я просто знайшов у інтернеті ноти, і чим частіше практикував, тим краще виходило, тим кращий звук я чув і мені все більше й більше хотілося грати. Час від часу показував своїм друзям, коли вони приходили до мене в гості.
У 2013 році моє оточення змінилося на більш музичне й вже тоді з’явилася “Джем Толока”. Джем – це саме музичний термін. Цю організацію створили саме музиканти. Тому в громадську діяльність я прийшов через музику. Вся ця діяльністю просочена музикою, тому що більшість проєктів – музичні (благодійні концерти, соціальні проєкти).
– Яку саме музику ти виконуєш?
– Граю музику сучасних композиторів, вони всі живі. Це класична музика, тільки сучасна. Називається неокласика. Відомі композитори, яких я найбільше люблю і знаю напам’ять, – це Людовіко Ейнауді, Роберто Каччапалья, Жан-Філіпп Ріо-Пі, Ян Тірсен. Надихаючись музикою цих хлопців (особливо Людовіко Ейнауді), до мене приходять і авторські твори. Вже накопичилося на цілий альбом. Я цим займуся найближчим часом.
Нагадуємо, День Незалежності України в Переяславі відзначили із запалом. На центральній площі нашого міста ближче до вечора зібралося дуже багато людей – декілька сотень. Виступала Народна артистка Катерина Бужинська. Фоторепортаж зі свята – за посиланням.
Юлія Кравченко
Фото надав Ігор Янчук
