“Де немає Бога” та є “Воскресіння”: які книги читають журналісти Інформатора

Сьогодні в Україні відзначають День бібліотек. Журналісти Інформатора люблять читати й діляться своїми улюбленими книгами.

У публічній бібліотеці Переяслава величезний вибір книг, постійно надходять нові. Ми й самі інколи заходимо за чимось свіженьким. Однак і вдома у журналістів Інформатора вже формуються власні книжкові полиці, які згодом, можливо, перетворяться на цілі домашні бібліотеки. Ми вирішили з нагоди свята перебрати їх і знайти по одній книзі, яка справила на кожного найбільше враження.

Макс Кідрук “Де немає Бога”

Віталій Усик: Коли Макс Кідрук вперше приїхав до Переяслава у 2018 році, я чув про нього лише краєм вуха. Якусь фантастику пише, щось типу Стівена Кінга. А на презентацію роману “Де немає Бога” я йшов лише через роботу – треба було написати про це. Словом, тоді Кідрук переконав мене (не особисто, а разом зі всією аудиторією), що його варто почитати. А “Де немає Бога” він вважав (і певно, досі вважає) своїм Opus magnum. Це була перша книга цього автора для мене і жодні інші його ж із того часу її не перевершили. Мурашки після прочитання тривали близько хвилини (цілої хвилини!), а це для мене головний показник проникливості тексту. Роман складається з багатьох сюжетних ліній – одна цікавіша іншої, – які згодом сплітаються в один… літак. Він, звичайно ж, розбивається. А далі починається найцікавіше? Без містики, фантастики, але не менш захопливо, ніж все, що пише Кідрук.

І за нагоди вийду з формату й пораджу ще дві свої улюблені книги. “Соло для Соломії” Володимира Лиса – читав, витирав сльози, бо нічого не бачив, і далі читав. І так цілу ніч, майже до ранку. “Ключ” Василя Шкляра – просто чимось близький мені головний герой. Хочете дізнатися, чим саме, прочитайте роман.

Сара Уінман “Коли Бог був кроликом”

Юлія Кравченко: Світ ми всі бачимо по-різному, особливо ця різниця відчутна у шість та у тридцять років. З часом усі забувають себе малого, а сприйняття життя змінюється повністю – маленька принцеса сідає за ґрати, відмінник стає залежним від наркотиків або ще гірше… Книжка “Коли Бог був кроликом” перенесе вас у дитинство, а потім різко, наче неочікуваний і дуже болючий ляпас, знов перекине у важку дорослість. А ще поряд з вами буде Бог, точніше кролик. Кролик на ім’я Бог.

Лев Толстой “Воскресіння”

Оксана Симоненко: Протягом свого життя кожна людина може оступитись і надати перевагу неправильному рішенню. Але ніколи не пізно щось змінити в цьому швидкому потоці подій та років. Це добре відображено в останньому романі Толстого “Воскресіння”. Герої спочатку грішать, спокушаються і здається, що вони приречені. Але всім дається шанс на виправлення своїх недоліків і головні герої роману це усвідомлюють. Катюша Маслова та Дмитро Нехлюдов розпочинають нове життя. У цих подіях, розумінні своїх недоліків, а згодом виправленню їх на краще і полягає назва роману.

Дуглас Коупленд “Жизнь после Бога”

Едуард Аврамич: “Жизнь после Бога” (укр. перекладу ми не знайшли) – нетипова книжка. Тут немає вступу, кульмінації та розв’язки. Немає яскравих, фентезійних сюжетів, а кожна нова глава являє собою зовсім нову, не пов’язану з попередніми замальовку з життя автора. Кожен сюжет, довжиною в декілька десятків сторінок, нагадує навіть не розповідь, а скоріше переживання автора. Уривки спогадів, самокопання, нерозділене кохання, філософія “про все та ні про що” – саме це характеризує цю збірку розповідей.

Від початку та до самого кінця читача не покидає почуття легкого суму, яким пронизана книга. Розповідь ведеться вустами неназваного героя, з яким, як мені здається, кожен може себе асоціювати. Він – проста людина, з простими турботами, яка занадто часто “літає” та тоне в своїх думках. Іноді навіть ловиш себе на думці, що читаєш не літературу, а чийсь таємний щоденник – потік свідомості, викладений простою мовою, але душевно і якось по-особистому. Життя та смерть, комфорт та холодні ночі в пустелі, наркотики, алкоголізм, мотелі, джанк-фуд, загублені люди та загублені думки – апофеоз маленького життя маленької людини.

Нагадаємо, що на початку літа на нашому сайті вийшла публікація про те, як міський голова Переяслава не дав нам можливості зробити сюжет про диспетчерський центр. Крім того, на святкуваннях Дня міста та Дня Незалежності представників нашої редакції відмовлялися пускати на сцену, щоб зробити фоторепортаж. Журналістка Інформатора зустрілася з Вячеславом Саулком і розпитала його про ці ситуації особисто.