Сьогодні відзначають День боротьби з цукровим діабетом. Хворі на діабет повинні мати неабияку витримку, силу волі та дисциплінованість. Переяславець Ігор Козлов на своєму прикладі показує, що життя з діабетом може нічим не відрізнятися від життя інших людей.
Цукровий діабет – це хронічне захворювання, але ніяк не вирок. Журналістка Інформатора поспілкувалася з уродженцем Переяслава Ігорем Козловим, який вже 12 років живе з цукровим діабетом. Він розповів, як лікується, що обурює, а що радує, також поділився зворушливими історіями зі свого життя.
– Як твоє життя відрізняється від життя інших людей?
– Мені 34 роки, в мене перший тип діабету, я — інсулінозалежний. Коли ти хворієш у молодому віці, це переважно перший тип. Ти мусиш приймати інсулінотерапію кожного дня. Як мені сказали ще тоді, коли тільки дізнався, що захворів, діабет — це стиль життя. Моє життя абсолютно не відрізняється від життя інших людей. Я здорова людина, просто є деякі зауваження, які впливають на буденність — харчування, заняття спортом.
– Чи реально самостійно виявити в себе діабет? Які перші сигнали?
– Є моменти, коли стає вже вкрай погано. Перший момент — коли ти п’єш дуже багато води — більше 10-15 літрів на день – і дуже часто ходиш до туалету. Організм хоче за рахунок води вимити надлишковий цукор. Порушується вага — за місяць можна втратити більше 10 кілограмів. Я колись втратив за три місяці 25 кілограмів. Немає сил, енергії, тобі холодно й ти не розумієш, що з тобою відбувається. Виявити діабет можна. Але людина, яка хворіє, часто не звертає на це уваги. Явні ознаки настають тоді, коли організм уже повернув до невідворотного — винищив більше 60 відсотків клітин, які виробляють інсулін.
У мене ідентифікувала цукровий діабет наша лікарка Людмила Матвієнко. Коли вона мене побачила, одразу сказала, що в мене діабет і треба йти в платну лікарню. Я пішов до платної клініки, здав аналіз, приніс ендокринологу, який витріщив очі й сказав: “Бігом у Київ”. Я прибув до обласної лікарні в передкоматозному стані. Був на межі.
“Для того, щоб жити з діабетом, ти маєш бути лікарем сам для себе”
– Чим відрізняються перший та другий типи цукрового діабету?
– При першому типі хворіють молоді люди, – це тоді, коли інсуліну в організмі взагалі немає. Другий тип — хвороба людей похилого віку: в цьому випадку в організмі є інсулін, але він не підходить. Техніка лікування різна. Якщо при першому типі інсулін обов’язково треба вводити ін’єкційно, то при другому можна лікуватися, наприклад, таблетками.
Коли я вперше потрапив до лікарні, то познайомився там із 55-річним дідом Віктором Івановичем, який хворів більше 40 років на цукровий діабет. Він мені сказав: “Синку, для того, щоб жити з діабетом, ти маєш бути лікарем сам для себе”. Мені ці слова дійшли. За перший рік хвороби я перечитав купу літератури, дізнався все про діабет. В ендокринології тепер можу дати фору навіть лікарям.
“Цукровий діабет — це гроші”
– Чи багато грошей витрачаєш на ліки?
– Важливо своєчасно й повністю забезпечуватися необхідними медикаментозними препаратами — інсулінами, яких наразі дуже багато. Вони дорогі й отримати їх за державний кошт дуже складно. Від держави отримуємо, скажімо так, не дуже якісний інсулін який “стирає” організм, викликає купу побічних реакцій — сліпоту, захворювання кінцівок. Для того, щоби бути активним і здоровим треба мати якісні препарати. Їх можна купувати самостійно або, як кажуть в простонародді, “вибивати” з лікарів різними методами й способами.
Я вперше стикнувся з цією хворобою у 22 роки. Лікарі одразу дають поганий інсулін, що взагалі не підходить для молодої людини, яка хоче прожити хоча б до 50 років. Тоді ж я й підійшов до своєї лікарки та сказав, що хочу жити. Вона дала мені не найякісніші медикаменти, але хоча б середнього класу. Вони допомогли акліматизуватися, пережити найскладніший перший рік. Далі я вже звертався до лікарів, платив кошти. Дякую своїм батькам, які в той момент надали фінансову можливість пройти реабілітацію.
Цукровий діабет — це гроші. Можна витрати їх стільки, скільки маєте. Для того, щоб підтримувати себе в нормальному стані й отримувати хороші препарати — щонайменше 3 тисячі гривень на місяць. Плюс харчування — фрукти, овочі, м’ясо кролика чи індички — це ще 10 тисяч можна витратити. Фіксованої суми немає, але все потрібно розраховувати. Також потрібні поїздки в санаторії та реабілітаційні центри. Але передусім варто лікувати душу, працювати з психологією.
– Діабет виховує дисципліну та вчить дотримуватися правил. Як це вплинуло на тебе?
– Я усе життя був дисциплінованою людиною. Діабет, можливо, в деяких моментах і зробив мене кращим. Він дав змогу подивитися на власне життя під іншим кутом. Коли не було проблем зі здоров’ям, я міг поєднати алкоголь і антибіотики, поїсти раз у день або взагалі не їсти, ненормований сон і таке інше. А діабет дав зрозуміти, що, наприклад, коли ти не спиш — на тобі, пролежи тиждень в реанімації. Ага! Вийшов з реанімації й думаєш: “Ні, антибіотики й алкоголь — не можна…”. Давай спробуємо інше. На тобі — фізичне навантаження, що аж кишки лізуть — і знову в лікарню. Не можна. Діабет дав зрозуміти, скільки, як і що саме варто робити в моєму теперішньому стані.
“Заходив у будь-який магазин і казав: “Люди добрі, допоможіть, дайте мені цукру”
– Що б ти, як діабетик, хотів донести до не діабетиків?
– Треба, щоб люди звертали увагу на тих, кому потрібна допомога, — не тільки на діабетиків. Є люди, які опинилися у вкрай складних ситуаціях. У мене бували моменти, коли я впадав у кому, — мене просто-на-просто відключало, а коли приходив до тями, то виявляв, що у кишенях порожньо — не було ні грошей, ні телефона, а люди просто переступали через мене.
У кожного діабетика обов’язково має бути в нагрудній кишені вкладка, де написано “Я хворію на діабет”. Коли людина бачить це, вона має передусім викликати швидку. Людська доброта — це першочергово. А якщо діабетик просить цукру й каже, що хворіє, варто зупинитися й надати допомогу. Коли я відчував, що от-от втрачу свідомість, заходив у будь-який магазин і казав: “Люди добрі, допоможіть, дайте мені цукру. Мені треба вода з цукром”. Ніхто мені не відмовляв. Усі люди, коли я встигав звернутися за допомогою, надавали мені її. Але коли лежав без свідомості, то люди просто переступали та йшли геть. Певно, думали: “п’яний, алкоголік, такий-сякий, помре”. Людська бездушність — головна проблема нашого суспільства.
“Так, діабет скорочує життя, але вибір, як ти його проживеш, залишається за тобою”
– Які супутні проблеми викликає діабет?
– Я займаюся спортом, веду активне життя, але в мене дуже багато супутніх захворювань: проблеми із зором, нирками, ногами. Втім, на них я не звертаю уваги. Якщо будеш колупатися в собі й шукати проблеми, вони тебе зжеруть. Треба мислити позитивно, працювати із психологом. Я був у складній ситуації, коли тільки захворів: вага була вкрай низькою — 60 кілограмів, не міг пройти й 300 метрів. Поки психологічно не подолав цей бар’єр, у мене нічого не виходило. Є такі практики, коли ти сам себе медитативно налаштовуєш на лікування. Ти психологічно настільки віриш, що виліковуєшся, що тіло починає слухати розум. Так, діабет скорочує життя, але вибір, як ти його проживеш, залишається за тобою.
– Певно, що виникають спокуси на те, що заборонено. Як із цим борешся?
– Я звичайна людина, яка може випити 100 грамів віскі, з’їсти шматочок торта чи шаурму, якщо дуже цього хочеться. Але я знаю, що, з’ївши шматок торта, я піду на спортмайданчик відпрацьовувати. Наприклад, Распутін (історична постать – ред.) також хворів на цукровий діабет, але тоді ще не існувало ніяких інсулінів і терапій. Люди лікувалися звичайним спиртом і фізичними навантаженнями. Распутін ходив копати город. От якщо ти з’їв — іди відпрацюй. У мене немає обмежень: стрибаю з парашутом, плаваю по 3,5 кілометра, бігаю по 10 кілометрів.
Нагадуємо, Інформатор щонайменше протягом останніх пів року залишається найпопулярнішим ЗМІ в Переяславі. З великим відривом випереджає два інші інформаційні ресурси міста. Детальніше про дослідження дізнавайтеся за посиланням.
Юлія Кравченко
Фото надав Ігор Козлов
