Надокучливий таксист, розпіарений університет та місто “не для гостей”: як журналісти Інформатора з’їздили в Чернівці

Журналісти Інформатора побували в Чернівцях. Чим їм сподобалось та не сподобалось місто.

Чернівці, на перший погляд, невелике місто. Але, якщо хочете побачити багато цікавого, то доведеться чимало ходити пішки. Головна вуличка для туристів – Кобилянської. Там є кав’ярні, кафешки, магазини із сувенірами та солодощами. Як можна відпочити у цьому місті, розкажуть журналісти Інформатора. Вони провели тут кілька днів – із 17 до 20 грудня.

Дорога

Оксана Симоненко: Їхали ми поїздом, адже дорога триває близько 12-13 годин. Якщо подорожуєте в плацкарті, то обирайте нижню полицю, тому що зверху дорослому буде не дуже комфортно. Краще на “другому” поверсі буде у вагоні-купе, адже там немає третьої полиці для речей, тож можна сісти у повний зріст.

Віталій Усик: По два квитки в обидві сторони обійшлися нам у понад 1500 гривень. Взагалі в купе ми їхали лише тому, що надто пізно купували квитки – за три дні до поїздки. Не треба так відтягувати.

Вокзал

О.С.: Вокзал у Чернівцях достатньо великий: є кімнати очікування, де можна погрітись біля батарей. Також тут можна зняти готівку. Виходячи вранці з поїзда, ми потрапили у штурм від таксистів. Вони нас зустрічали прямо на пероні. Раз-по-раз, не даючи насолодитися першим враженням про нове місто, таксисти підходили та пропонувати свої послуги. Ми, бажаючи швидше дістатися до апартаментів, повелись на таку “гостинність”. Звісно, дорогою таксист розказав все, що знає про місто. А ще “накрутив” тариф за поїздку до 250 гривень за якихось 10 кілометрів. До слова, коли ми повертались і вже замовляли авто через службу таксі, то доїхали за 95 гривень.

В.У.: Взагалі той таксист – це квінтесенція того, що я не люблю в людях, – нав’язливість, нещирість та відсутність такту. Окрім того, що він загилив неадекватну вартість поїздки, то ще й порушував мої кордони. Цікавився особистим життям, займався якимись повчаннями. Просто цього ранку він не міг зіпсувати мені настрій, оскільки це був перший день відпустки. Сталося б це у якийсь інший момент, то гарантую, що розповів би йому, як не варто спілкуватися з клієнтами і скільки насправді має коштувати поїздка у задрипаній “Волзі”, яка буквально розвалюється, а під ногами замість ковриків постелені газетки.

При цьому таких нав’язливих людей у Чернівцях було чимало. Однак надалі ми просто різко відповідали їм, що не зацікавлені в їхніх товарах чи послугах. Поки що з тих міст, де я бував, люди у Чернівцях мені сподобалися найменше.

Місто

О.С.: Як і будь-яке інше місто, Чернівці перед Новим роком прикрашають гірляндами та відповідним декором. На Соборній площі встановили ялинку, яку запалювали ввечері 19 грудня. Того вечора площа була заповнена людьми.

В.У.: У інші дні там можна класно прогулятися, випити глінтвейну та поїсти смаколиків із відкритого вогню. Фудкорти та столики облаштували буквально поруч із ялинкою.

О.С.: Чернівці розділяють на старе та нове місто. У старому розміщені пам’ятні будівлі, центральна площа та все, що варто побачити туристам. А у новому вже були новобудови та різноманітні сучасні маркети. Розпізнавати міста також можна за дорожнім покриттям – у старому прокладена бруківка, а в новому – асфальт.

Вулиці міста – це постійні підйоми та спуски. Коли там гуляєш, то частенько відкриваються неймовірні краєвиди – десь вдалині видніються гори. Чернівці межують з Румунією та Молдовою.

Гостям міста неодмінно треба побувати на вулиці Кобилянської. Там безліч кафешок, магазинів та кав’ярень. Ми повечеряли у закладі під назвою “Панська Гуральня”. Там просторо, смачно та красиво. Ціни дуже демократичні, за вечерю ми віддали трішки більше 500 гривень.

В.У.: А ще ми вечеряли в ресторані “Панська втіха”. Він ніби заховався серед вуличок від усіх популярних туристичних місць, тому людей там не було. Тож можна уявити, що заклад відкрили лише для вас. Наїстися там також можна від пуза, при цьому не витративши багато грошей.

О.С.: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича вважають чи не головим визначним місцем. На територію можна потрапити за 50 гривень з однієї людини. Гуляти дозволяють на території університету, але всередину на екскурсію зараз не впускають через карантинні обмеження.

В.У.: Можливо, цей університет чимось і схожий на Хогвартс із “Гаррі Поттера”. Однак більше нічим він не вразив. Прогулялися, зробили кілька знімків – і все. Звичайно, краще було б взяти екскурсію і дізнатися його історію. Бо просто красива архітектура без історичного наповнення не особливо зачіпає.

Готель

О.С.: Наші “Chernivtsi Apartments” розміщуються на вулиці Татарбунарській. Номер на першому поверсі з окремим входом має кухню, гардероб, величезну спальню із шафою, телевізором та двома ліжками, а також велику ванну кімнату. За чотири дні проживання ми заплатили 3200 гривень.

Неподалік від готелю є супермаркети, магазини та автобусна зупинка, звідки можна дістатись до туристичних місць. Поруч класний оглядовий майданчик біля спортшколи “Олімпія” на вулиці Воробкевича. Там відкривається вид на місто, а вдалині можна побачити гори. Там же розміщений височенний прапор України, флагшток висотою близько 40-50 метрів.

В.У.: Готель занадто далеко від старого міста. Погодьтеся, приїздити на відпочинок, щоб погуляти туристичними місцями, й селитися за 5-7 кілометрів від них, – це не дуже правильно. Доводилося щодня кататися чернівецькими маршрутками. Однак це дозволило побачити не лише те, що для гостей, а й те, чим щоденно живуть чернівчани. Ми бачили і недобудови, і незавершені сквери, і погані тротуари. Тобто ніколи не варто думати, що є міста, де все ідеально. Просто деякі краще маскують недоліки, ніж інші.

Нагадаємо, що раніше ми розповідали вам, скільки коштує літній відпочинок у Затоці, що на Одещині. А також ділилися враженнями про центр культури та вина SHABO.

Оксана Симоненко та Віталій Усик