З початком війни в Україні багато людей перестали працювати, але згодом все ж повернулись до роботи. Як у Переяславі змінились деякі важливі професії?
24 лютого в Україні оголосили воєнний стан, а наше життя докорінно змінилось. Багато людей були вимушені покинути свої домівки через напад російських окупантів. Громадяни регіонів, де ситуація контрольована, залишились на своїх робочих місцях, щоб підтримувати економіку країни. Інформатор дізнався, як змінились професії та робочі обов’язки переяславців під час війни.
Денис Порохня
провідний фахівець організації заходів цивільного захисту Бориспільського РУ ДСНС у Київській області
Про те, як дізнався про війну, та її перші дні
Прокинувся о 6:00 24 лютого, оскільки телефонувала знайома. Передивився новини – вже обстрілюють ракетами українські міста, зокрема, Київ і Харків. Швидко одягнувся, почистив зуби і виїхав на роботу. В частині зібрали увесь особовий склад, там ми пробули перші години і чекали подальших вказівок. Адже було невідомо, чи розпочнуть якісь бойові дії на території Переяславщини. Всі працівники нашого підрозділу були у повній бойовій готовності до виконання завдань у разі небезпеки.
Про зміни у роботі
У нас розпочались чергування у посиленому режимі, залучали два караули одночасно. Серед них заступали двоє відповідальних офіцерів від керівництва частини. Загалом робота майже не змінилась, але під час війни немає ніяких наглядових функцій. Є лише функції з роз’яснення щодо вибухонебезпечних предметів, адже зараз на території Київської області їх багато. Там, де проводились бойові дії, наразі тривають розмінування. Поки що наша частина не бере в таких заходах участі, допоки не буде вказівок щодо цього.
Про емоційний стан
Звичайно, як і кожній людині, було страшно від невідомості того, що буде далі. Але наші Збройні Сили дуже добре спрацювали і вигнали окупантів із Київщини. Передусім хотілось забезпечити безпеку своїй дружині та доньці Іванці, якій скоро виповниться чотири роки. Я запитав у дружини, чи не хоче вона поїхати за кордон, але вона відповіла, що нікуди не поїде. Сказала: “Ми тут народились. Чому ми маємо кудись їхати, якщо це наша земля?”. Також, звичайно, не хоче покидати мене самого тут.
Дарина Коваль
майстриня з моделювання брів
Про те, як дізналася про війну, та її перші дні
Дізналась про війну від друга нашої сім’ї, який подзвонив о сьомій ранку. Він їхав до Борисполя і бачив, як скидали снаряд на аеропорт. Після таких новин я більше не змогла заснути, сильно злякалась. Спершу подзвонила мамі та сестрі, щоб дізнатись, чи з ними все добре. Потім писала всім знайомим і друзям. Спілкувалась в чаті з моїми одногрупниками із Харкова, які писали, що відбувається в районах, де вони живуть.
Про зміни у роботі
Я призупинила свою роботу буквально до 8 березня, тому що було емоційно важко. Але вже в Міжнародний жіночий день надходили перші прохання зробити брови та вії. Робота для мене відкрилась з нового боку, тому що змінила приміщення салону, де працюю. Знайшла нове місце для роботи, але не встигла туди заїхати, бо почалась війна. Наразі я працюю вдома, але хочеться повернутись до роботи в спеціально призначеному для цього місці. Там є ряд переваг: краще освітлення, зручні меблі, відповідна обстановка.
Про емоційний стан
Зараз я налаштована на перемогу України, адже наші Збройні Сили показують хороші результати. Це все не може не піднімати настрою й бойового духу. Мені вже неодноразово пропонували виїхати за кордон, але я не захотіла. Ми вже чекаємо дня, коли оголосять про перемогу.
Сергій Шило
начальник сектору моніторингу відділу поліції №1 (м. Переяслав) Бориспільського РУП, капітан
Про те, як дізнався про війну, та її перші дні
Зранку, 24 лютого, коли працівники прийшли на роботу, нам повідомили про повномасштабне вторгнення. У перші дні війни ми працювали в посиленому режимі і залишались на своїх робочих місцях. З підрозділу ніхто не мав права вибувати до особливого розпорядження.
Про зміни у роботі
Загалом все залишилось незмінним, але додалось роботи у зв’язку з появою блокпостів. Там встановили чергування для перевірки автотранспорту та інших робочих завдань. У перші дні спільно з СБУ проводились роботи з виявлення колаборантів. Після встановлення комендантської години постійно перевіряли вулиці міста. Якщо ж хтось був не у своїх помешканнях у цей час, то отримував усне попередження. Були випадки, коли люди звертались за допомогою до поліції, щоб супроводили до лікарні.
До речі, випадків домашнього насильства стало менше, порівняно з мирним часом. Якщо ДТП закінчуються без постраждалих і конфлікт можна врегулювати на місці події, поліція не втручалась. Крадіжок на Переяславщині також стало відносно менше, а якщо такі випадки стаються, то крадіїв переважно ловлять на місці скоєння злочину.
Про емоційний стан
Емоційний стан був невизначеним, адже ми очікували розпорядження, що маємо робити. Не зрозуміло було, чи залишаємось на місці дислокації, чи змінюємо його. Вже після того, як окупанти вивели війська із території Київської області, наших працівників слідчо-оперативної групи почали залучати для опису ушкоджень інфраструктури, мародерств та вбивств.
Анастасія Ставицька
доцент кафедри цифрових технологій навчання, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Університету Григорія Сковороди в Переяславі
Про те, як дізналася про війну, та її перші дні
У перший день війни я була не в Переяславі, оскільки поїхала в гості до рідних на Черкащину. Мені зателефонувала сестра і розповіла про те, що сталось. Вона того дня працювала в Києві. Спочатку я не повірила, тому що до останнього здавалось, що повномасштабне вторгнення на територію України неможливе. Хоча війна розпочалась ще у 2014 році, не думала, що дійде до такого. Перші дні, мабуть, як і у всіх, були досить сумбурні, адже не було ясно, що робити далі. У цей час займалась роботою і зв’язувалась зі студентами груп, у яких я куратор. Запитувала, чи вони в безпеці, чи все добре. Пари ми тоді не проводили, тому що до 14 березня студенти не навчались.
Про зміни у роботі
Змінилось те, що додались опитування студентів про їхню безпеку. Почалось налагодження зв’язків зі студентами, які змогли виїхати та евакуюватись у безпечніші райони або за кордон. А так у принципі освітній процес залишився незмінними, тому що ми і до цього були на дистанційному навчанні у зв’язку з пандемією. Робота з навчальним предметом “Цифрові технології”, наприклад, проводиться в Google Classroom. Там студенти виконують практичні завдання.
Про емоційний стан
Емоційний стан залишився тривожним, бо я родом з Луганщини і моя мама зараз в окупації, а тато – в ЗСУ. За кордон виїжджати я не планувала, адже в нашому місті наразі спокійно. Впевнена в тому, що до нас це вторгнення не дійде. Я вірю в нашу перемогу і в те, що ми подолаємо цю нечисть. Все буде Україна!
Віталій Усик
редактор інтернет-видання “Інформатор “(Переяслав)
Про те, як дізнався про війну, та її перші дні
Друг телефонував ще до сьомої ранку. Я скинув виклик, подумав: “Це або війна почалася, або він хоче вирішити зі мною один робочий момент”, і спробував ще трохи поспати. Не вийшло. Увімкнув на телефоні інтернет і понеслося… Одне повідомлення мені особливо запам’яталося: “Прокидайся. Путін все-таки йобнувся”. Зібрався і побіг до міської ради, де проводили термінову нараду з керівниками підприємств. З того моменту розпочався воєнний робочий день, який триває вже майже 50 людських днів.
Про зміни у роботі
Передусім у нас суттєво змінився графік, адже тепер реально потрібно тримати руку на пульсі 24 години на добу. Принаймні повідомляти у Telegram про сирени (їх спочатку взагалі не було чути в Переяславі, про найближчі села й зараз говорити нічого) необхідно вчасно – це життєво важливо. Тож зараз я маю лише одну ніч у тижні, коли можу повноцінно спати. У інші дні доводиться чергувати, як, звичайно ж, і моїм колегам.
Змінився і сам формат подачі інформації. Якщо раніше Інформатор міг писати чи знімати будь-що, будь-де і про кого завгодно, то зараз ми маємо думати передусім про безпеку громади. Тепер не час критикували владу чи державні структури, не час конкурувати з іншими ЗМІ. Тому видання змінилося, але від читачів я жодного разу не чув нарікань, мовляв, ми втратили гостроту чи чогось подібного. Вочевидь, люди надалі отримують від Інформатора те, що їм необхідно: зараз це актуальні новини, роз’яснення та поради.
Про емоційний стан
Після шокових перших днів стан стабілізувався, настільки це можливо. Звичайно, важко бути повноцінно психічно адекватним, коли постійно “варишся” в наших новинах, тим паче, коли це воєнний час. Але в принципі розумію, що таким наше життя буде ще довго, тому слід адаптуватися. Турбуюся лише, щоб з рідними було все добре, бо втрати переживати складно. За себе особливо не переживаю.
Нагадаємо, що раніше ми розповідали історію місцевого тату-майстра. Павло Козаков розповів про тонкощі професії та патріотичні тату, язі стали робити з приходом війни.
Оксана Симоненко
