Як пережити втрату та чому не буває незначного горя: пояснює психолог з Переяслава

Під час війни втрата та людське горе не є рідкістю. Як виявити погіршення стану людини, що переживає втрату, як допомагати іншим і собі в таких ситуаціях та чому ні в якому разі не можна знецінювати власний біль? Разом із психологом ми підготували відповіді на ці питання.

Втратою можна називати не лише процес переживання горя за загиблими. Людина, яка втрачає щось цінне для неї (стосунки, домівку), проходитиме декілька стадій усвідомлення, щоби врешті-решт дійти до прийняття. У воєнний час поняття “втрата” та “горе” дуже актуальні як у роботі психологів, так і у повсякденному житті. Інформатор поспілкувався з психологинею, яка надає допомогу нашим землякам на лінії психологічної підтримки, Оксаною Руденко.

Людина, котра переживає втрату, є дуже вразливою. Щоби опанувати власний біль, їй доведеться пройти декілька етапів:

1. Фаза шоку чи заперечення. Тривалість фази від кількох годин до 5-7 днів (інколи до 2 тижнів). Основне завдання на цьому етапі – визнати реальність смерті, усвідомити її.
2. Усвідомлення та оплакування втрати. Триває від кількох мiсяцiв до кiлькох рокiв. У цей час людина має усвідомити, що саме вона втратила, які зміни чекатимуть тепер у житті. До того ж, потрібно зрозуміти глибину цієї втрати (близької oсоби, яку любиш, частинку себе, майбутнього, стилю життя, багатьох радостей, сенсу життя тощо).
3. Примирення та емоційне виснаження. Саме цей етап є дуже складним, він характеризується прийняттям втрати і примиренням з нею, людина має ніби перегорнути сторінку книги життя.
4. Реорганізація та повернення до життя. Людину відпускає біль втрати, поступово повертається енергія. Тепер їй потрібно почати дивитися на нову варіацію життя, в якому вже немає того, що було раніше.
5. Пошуку сенсу та переосмислення життя. Пережиття смертi близької особи є досвiдом, який закликає до переосмислення життя, своєї ролі в ньому, моральних та духовних орiєнтирiв. Зiткнення зi смертю неминуче нагадує людині про її власну смерть – це спонукає до глибшого вiдчуття цiнностi життя.

Як розпізнати, що в людини ускладнена реакція на втрату:

• стійке заперечення реальності втрати;
• “замороження” почуттів, друга фаза не настає;
• зловживання алкоголем чи іншими психоактивними речовинами;
• намагання замінити померлу особу іншою (наприклад, спроби завагітніти після смерті дитини).

Допомога близькій людині, яка зіткнулася з втратою:

• емоційна підтримка (“ми з вами”);
• практична допомога;
• разом згадувати про померлу особу;
• турбота про всіх членiв родини;
• духовна підтримка;
• дозволяти вільно висловлювати почуття;
• бути терплячим i вірним.

Допомога одне одному в родині, яка пережила втрату:

Родина переживає стан шоку та жаху. Є члени сім’ї, які плачуть, кричать, вивільняють емоції. Але є такі, які “замерзли” емоційно, дехто буде заперечувати. Діти можуть почати розпитувати про смерть, вони можуть засинати більше, ніж на добу – це нормальна реакція організму. Членам сім’ї передусім потрібно:

• разом переживати емоції;
• допомога спеціаліста, особливо, якщо є діти чи хворі;
• не нехтувати важливістю ритуалів поховань, спільно займатися їх організацією.

Страх втратити когось заважає жити. Як людина може допомогти собі:

• порівняти нормальні умови з сьогоднішніми (наприклад, скільки разів зідзвонюєтеся зазвичай і чи змінилося це);
• проговорити самому собі, що могло статися й намагатися зосередитися на позитивніших варіантах (немає зв’язку, вимкнений телефон тощо);
• зрозуміти, що ти не маєш впливу на такі обставини;
• для віруючих людей – усвідомлення релігійних підґрунть (“на все воля божа”, “у кожного своя доля” тощо).

Боротьба зі знеціненням власної втрати та соромом за своє горе:

В умовах війни люди, які втратили матеріальні речі, можуть соромитися свого горя, думаючи, що тим, хто втратив когось із близьких, зараз набагато гірше. Як приклад, жителі Херсонщини можуть говорити: “А що ми? В нас ще все добре, а ось Маріуполь…”. У той же час, маріупольці скажуть: “Тримаємося, все окей. А що там Харків?”. Знецінювати зараз не можна нічого – кожне почуття та кожна думка є важливою.

• людина може поставити собі кілька запитань (Що це було для мене? Яким чином я це отримала?);
• згадати значущість своєї втрати;
• дати собі зрозуміти, що втрачати щось цінне, чим би це не було, завжди боляче;
• усвідомити, що для відновлення чи створення чогось нового доведеться прикладати зусиль.

Нагадуємо, що через декілька днів переяславці відзначатимуть одне з найважливіших християнських свят – Великдень. Наскільки доцільно його святкувати під час війни, дізнавайтеся за посиланням.

Юлія Кравченко