Євгеній Лой відкрив у Переяславі школу діджеїнгу, а згодом проводитиме ще й заняття з хореографії у напрямку електро-денс. Він набув неабиякого життєвого досвіду і хоче покращити рідне місто.
28-річний Євгеній Лой із Переяслава займається хореографією із 7 класу. Тоді хлопець вперше познайомився з електро-денсом. Ще задовго до того, як стати професіоналом у цій справі, завантажував відеоуроки з інтернету, щоби навчитися танцювати. Зараз життя пов’язало його не тільки з танцями, а ще й з музикою. Декілька років тому Євгеній знайшов себе у діджеїнгу. Він розповів Інформатору про участь у проєкті “Танцюють всі”, співпрацю з відомими зірками, життя та тури за кордоном, а також про неочікуване повернення до рідного Переяслава.
Євгеній запрошує усіх охочих дізнатися якомога більше нового про діджеїнг у школу, яка розташована в приміщенні ГО “Джем Толока”. Він пропонує базовий курс, розрахований на 2 місяці, який включає в себе 1500 хвилин теорії та практики. Ви зможете не тільки шукати унікальну музику, а й створювати власні мікси, працювати в програмі rekordbox й чути в музиці те, чого не чують інші люди.
На початку літа свої двері відкриє й хореографічна школа Євгенія (приміщення колишнього НЦК). Він навчить усіх бажаючих електро-денсу й хаус-денсу, якими займається ще з підліткового віку.
Усі деталі за телефоном: (093) 748-16-10
– Як почався твій шлях як хореографа?
– Маючи лише телефон, я заходив на два сайти й завантажував відеоуроки по 30-40 секунд. Таким чином, вивчав вдома базу, а потім почав придумувати й свої зв’язки. Протягом цього часу деякі люди запитували, чи не викладаю я хореографію. Прийшла ідея створити власну студію. Перша моя студія була в приміщенні нашого будинку художньої творчості – займалося близько 20 осіб. Вони платили 50 гривень на місяць. Це були мої перші спроби заробітку. Жоден захід у нашому місті не відбувався без нашої участі.
– Де, окрім Переяслава, довелося працювати та як це було?
– Викладаючи хореографію, я зрозумів, що хочу займатися цим усе життя. Вирішив вступати до Києва в університет культури на режисуру та хореографію. Водночас із навчанням потрапив до проєкту “Танцюють всі”, пройшов у топ-30, але далі нічого не вийшло.
Після цього я поїхав працювати за кордон. Перша країна – Казахстан, потім пропрацював рік у Туреччині. Повернувшись додому, я через кастинг потрапив до балету гурту “Время и Стекло”. З цього все й почалося – концерти, тури Україною, Європою. Мене запросили до шоу-балету Наталії Могилевської, а також до Світлани Лободи. Я одночасно працював у трьох колективах. Це був фантастичний час – все було розписано на пів року. Я не парився, бо займався справою свого життя.
– Окрім танців, ти займаєшся ще й музикою. Що привело тебе до нової творчої сфери?
– У 2018 році я познайомився з електронною музикою. І, як і в сьомому класі з танцями, так само закохався в нову справу. Хотілося стати частиною цього. Всі свої кошти, які заробляв танцями на гастролях, почав витрачати на обладнання для музики. Тиждень я на концертах, а як тільки повертаюся – повністю в музиці: клацаю, кручу, слухаю. Танцями я заробляв на життя, а музика стала хобі. Коли почав у це поринати, то зрозумів, що хочу стати класним діджеєм, щоби мою музику слухали, щоби її випускали лейбли. Думав, що все вийде, але пройшло чотири роки, й все сталося не так, як хотілося. Хореографія починала перетворюватися на просту роботу, я вже не кайфував від цього так, як раніше, бо весь час думав про музику. Стою на сцені, автоматично танцюю, але думаю зовсім про інше.
– Як вплинули на життя та творчість коронавірус та війна?
– Привіт, коронавірус. До побачення, гастролі й концерти. Я залишаюся вдома зі своїм обладнанням. Для кожного це було шоком, але мене тішило те, що в мене буде більше часу на те, щоби дізнаватися щось про музику. Коли коронавірус почав відступати й у життя повернулися концерти, я зміг придбати професійніше обладнання. Жив очікуванням, що от зараз напишу класний альбом, але це було не так, як я хотів.
Дізнався, що в одній із шкіл у Києві відкрили курси діджеїнгу. Там я познайомився з крутим професіоналом Льошою Шаталовим. Він відкрив мені очі на цю діяльність, я став розуміти чого я справді хочу. З часом мені пощастило відкрити свою школу при школі Наталії Могилевської, де я викладав діджеїнг. Познайомився з цікавими людьми, професіоналами, з якими встиг провести декілька запальних вечірок у Києві. Вже у січні цього року я випустив перший міні-альбом, мені вже було не соромно поділитися з людьми тим, до чого йшов чотири роки. Потім випустив ще сингли, а через місяць… 24 лютого.
Я повертаюся в Переяслав. Знову розумію, що немає ніяких концертів, із музикою – нічого, з хореографією – нічого, все моє обладнання – у Києві. Не знав, куди себе подіти й що робити. За два тижні після початку війни я написав альбом під назвою “Everything Will Be Ukraine” на підтримку ЗСУ. Його можна почути на платформах SoundCloud та Bandcamp. Зрозумів, що далі просто сидіти я не зможу. Все життя я на сцені, якось “варюся” в мистецтві, тож потрібно йти в цьому напрямку далі. Поставив собі за мету написати великий альбом, а після закінчення війни мрію виступити з власною музикою.
– Що робиш зараз та що плануєш на майбутнє?
– Як тільки з Київщини вигнали рашистів, я поїхав до столиці, забрав усе обладнання й повернувся до Переяслава. Хлопці з ГО “Джем Толока” допомогли мені з приміщенням, власне, так і з’явилася перша в нашому місті школа діджеїнгу. Крім того, влітку планується відкриття хореографічної школи в приміщенні НЦК. Хочу знову прокачати молодь нашого міста, щоби люди знаходили спільні інтереси, навчалися, розвивалися.
Нагадуємо, що в ЗОШ №7 міста Переяслав продовжують плести маскувальні сітки. До роботи запрошують усіх бажаючих. Детальніше – у нашому відеосюжетівідеосюжеті.
Юлія Кравченко
Відео: Володимир Лой
