Художник із Переяслава Микола Плєхов розповів про творчість під час війни на прикладі декількох своїх робіт. В його доробку є зображення краси Маріуполя часів 2017 року, яке в цей нелегкий час набули нового значення.
35-річний Микола Плєхов провів більшу частину свого дитинства в Переяславі, навчався у місцевій художній школі, що й стало поштовхом до його реалізації як майстерного митця. Втім, народився він у нині окупованому Криму, а вищу освіту здобував у Миколаєві, яке зараз страждає від російської агресії. Журналістка Інформатора поспілкувалася з художником й дізналася, як на його творчість вплинула війна.
– Як для тебе почалася війна?
– Прокинувся десь о 5-ій годині ранку, певно, як і всі кияни. Були складні відчуття, ступор. Хоча я психологічно розумів, що буде війна — напередодні навіть спрогнозував, сказав своєму колезі, що в понеділок з провокаціями та обстрілами визнають ці псевдореспубліки. Тривожну валізку збирав рано вранці, подивився, де поряд із будинком у Києві є бомбосховище, воно було досить далеко, і це була парковка для авто. Купив продуктів і поїхав до Переяслава.
Вранці, крізь сон я чув глухі вибухи, але вони були десь далеко. Коли зайшов у мережу, зрозумів, що це все — не просто якісь хлопки. Добиратися до Переяслава було не так легко, збиралося багато людей, не всі розуміли, чи буде взагалі транспорт, було чимало заторів.
– Чому вирішив їхати саме до Переяслава?
– У цей день мені пропонували поїхати в Ірпінь, але все ж обрав Переяслав. Ті мої знайомі, що були в Ірпені, змогли виїхати ще тоді, коли цей жах тільки почався. Після приїзду до Переяслава ховалися в погребі. Допомагали й на блокпостах.
– Як вплинула війна на твоїх близьких?
– У Миколаєві живуть мама й бабуся. Мама працює на державному підприємстві. Після обстрілів вона вирішила звідти поїхати за кордон. Тато був у Харкові, дуже довго не хотів звідти їхати, але нещодавно все ж таки зважився на це.
У перший день мені зателефонував друг із Криму, підтримав. Це було справді дуже приємно. У мене є чат, який допомагає знати, що зараз відбувається в Криму. Для мене це важливо, бо я там народився. Хочеться в український Крим повернутися.
– Коли саме ти почав творити під час війни?
– Перші пів місяці не міг робити нічого. До Переяслава взяв планшет, тому роботи виконував у електронному вигляді. Лише три ескізи зробив у матеріалі. Різноманіттям засобів у цей час похизуватися не можу. Під час повітряної тривоги малював у погребі чи у коридорі.
– Чи стала війна джерелом натхнення для нових робіт?
– Різні коливання зачіпають чи не кожну людину, не тільки митців. З точки зору мистецтва, предметом дослідження може бути й руйнівна ситуація, й почуття несвободи. Це так само враження. Роботи, які я створюю під час війни, — це уривки від побаченого, внутрішнього перетирання дійсності, деякі з них навіть приходять уві сні. Якщо від початку війни сирени, і гуркіт зброї наводив на тебе страх, то згодом вже стаєш частиною цієї реальності, змінюється бачення.
– У тебе є роботи, на яких змальовано Маріуполь і “Азовсталь”. Як та коли їх створював?
– Колеги й друзі запросили мене й мого товариша на пленер до Маріуполя. Це був 2017 рік. Багато митців тоді ще боялися туди їхати, бо це близько до лінії зіткнення з окупованою частиною Донеччини. Я поїхав. Цей час минув класно. Там багато яхт-клубів з пірсами, і от, власне, вид на “Азовсталь” я писав саме з одного з цих яхт-клубів. Точно не знаю долю цих робіт, бо ми їх так і не забрали. Вони були сирі, тому ми їх залишили. Зараз невідомо, чи вцілили вони.
“Вид на Азовсталь”, 2017
Микола розповів нам детальніше про декілька своїх творчих напрацювань, які побачили світ під час війни. Що вкладено в ці твори та які речі намагався передати митець – дізнавайтеся далі.
“Тиша на узліссі”
– Ця робота про тишу в нашому українському лісі. Коли ми виходимо на прогулянку, ми знаємо, що таке тиша в розумінні спокою й гармонії, певної краси. Але ж яка та тиша коли вона страшна! З такими жахливими картинами ми знайомі, можливо, за спогадами наших дідусів або за фільмами про війну. А зараз це реальність. Уявивши цю ситуацію, я постарався в цю тишу зануритися й подивитися на це своїми очами. На картині є речі, які ще догорають. У середині, якщо придивитися, можна побачити розбиту російську техніку та рештки тіл.
“Тиша на узліссі”, 2022
“Евакуація”
– В мене є серія робіт, з якої я хочу зробити проєкт під назвою “Вокзал”. Мені подобається досліджувати вокзал як сучасний храм XXI століття. У ХХ столітті почався промисловий переворот і машини заполонили наше життя, виробництво пришвидшувалося, з’являлося більше вільного часу. Якщо дуже швидко провести перед собой тисячу людей на вокзалі, ти навряд чи їх запам’ятаєш — може викарбуватися хіба що декілька облич.
І от через близькість цієї теми я уявив собі евакуацію. Я не був під час війни на вокзалах, тільки бачив відомі фотографії з евакуації на вокзалі Харкова, Києва, Краматорська (коли прилетіла ракета).
“Евакуація”, 2022
“Останній атракціон від Javelin”
– Ця робота – про силу зброї. Існують кадри, коли від танку башта відлітає після влучання Javelin. Таку силу важко уявити. Звісно є тут і елемент кепкування з агресора – як така велика країна відносно нашої напала на таку порівняно маленьку Україну, а отримує “по самі вуха”?
“Останній атракціон від Javelin”, 2022
Нагадаємо, що в Переяславі заборонили діяльність УПЦ МП. Депутати проголосували за це, однак були обговорення.
Юлія Кравченко
