Чому футбол закохує? Запитали у людей, які зробили його популяризацію своєю професією.
10 грудня відзначають Всесвітній день футболу. Інформатор не зміг оминути цього свята увагою. Ми попросили відомих спортивних журналістів України відповісти на кілька запитань. Зокрема, про те, як вони полюбили футбол, чому він такий популярний та які моменти їм подарував.
Чому футбол – найпопулярніший вид спорту?
Роберто Моралес, футбольний коментатор, ведучий YouTube-проєкту “ТаТоТаке”:
– Він був одним з найперших, що з’явився саме як вид спорту. Єдиноборства і бокс варто залишити окремо. У футбол на побутовому рівні може зіграти кожен, хто ходить, а от взяти участь у бійці не кожен захоче. Також футбол максимально простий у дворі. Навіть для бакестболу потрібне кільце і більш-менш рівна ділянка землі, а у футбол можна ганяти й на нерівній місцевості, якщо захотіти. Воротами будуть два дерева. З того все почалося, а далі вже саме реноме працює на популярність виду спорту. Традиційно він бурхливо розвивався у південних країнах, а нині мігрантів звідти чимало у північних і ось вам нова хвиля популярності, це зокрема й про МЛС.
Андрій Сеньків, ведучий YouTube-проєктів KDK та “Гуд ібенінг”:
– По-перше, він найдоступніший. Наприклад, для баскетболу треба кільце, щит, рівна поверхня, знання більш тонких правил. У футбол грати простіше – створені з будь-чого ворота, м’яч і погнали. По-друге, футбол дуже непередбачуваний та нелогічний. Слабші команди можуть вигравати матчі, а низька результативність цього виду спорту створює сенсації. Якщо слабша команда забиває ударом з 40 метрів, це може кардинально змінити хід та логіку матчу. Цей момент непередбачуваності є найважливішим у цьому виді спорту.
Сергій Бондаренко, колишній головний редактор газети “Український футбол”:
– Питання до маркетологів з одного боку. Але… Футбол – чи не найперший командний вид спорту, на який телебачення звернуло увагу. Далі – проста, народна гра, яка не потребує багато інвентаря, амуніції. Прості правила. Зрозуміла мета.
Ігор Бурбас, журналіст-інсайдер, раніше працював на телеканалі “Футбол”:
– Футбол – це давно вже не просто спорт, а значно більше. Це шоу, зачарування і розчарування. А поряд з емоціями, які переповнюють публіку радощами й відчуттями драми, є ще й комерційна складова. Футбол – це бізнес, який приносить великі гроші. Відтак інвестувати в нього і займатись ним теж вигідно. Популяризація зробила його спортом номер один, який і ми найбільше любимо.
Ірина Козюпа, журналістка інтернет-видання ua.tribuna.com:
– У футболі є якась магія. Це свій окремий мультивсестів божевілля. Подобається, як колись про футбол сказав один з президентів ФІФА Жуль Ріме: “Музика і футбол – два найсильніші фактори, що долають всі розбіжності та мовні поділи, захоплюють натовп без огляду на расу чи національність”. Десь так і є.
Збірна України на чемпіонаті світу-2006 дійшла до чвертьфіналу
Як ви захопились футболом?
Сергій Бондаренко:
– З дитинства. Двір, школа, районний футбол. Далі не пішов, бо одного разу зрозумів, що я про футбол пишу краще, ніж граю в нього.
Роберто Моралес:
– А чим ще було захоплюватися у СРСР? Дивишся увесь спорт по ТБ, бо усе інше на 90% нудна й тупа пропаганда, коли діди-функціонери монотонно говорять про те, у що самі не вірять.
Ігор Бурбас:
– На поверхневому рівні футболом почав цікавитись у 96-му під час проведення чемпіонату Європи. Але поїздка в дитячий літній табір не дала змоги поринути в цю гру на повну. Зрештою минуло два роки, французький Мундіаль 98-го повністю заполонив увесь мій вільний час, а мої інтереси на подальші роки були визначені. Тоді і виникли перші футбольні симпатії, зранку й до ночі мене легко було знайти за грою з м’ячем у дворі. Я жив цією грою, яка згодом вже у більш свідомому житті переросла у професію футбольного журналіста. Тож футбол зі мною по життю, і я радий бути його частиною.
Ірина Козюпа:
– Подивилася матчі збірної України на ЧС-2006 і це було в саме серденько. One love на все життя.
Андрій Сеньків:
– Під час чемпіонату світу-2006. Там грала Україна й загальний інтерес до турніру був вищим, аніж до інших. А далі все зрозуміло – Зідан, Матерацці, Каннаваро і решта не дали мені жодного шансу.
Який один матч варто подивитись, щоб закохатись в цей спорт?
Роберто Моралес:
– У кожного він свій. Я добре пам’ятаю нульові ігри з величезним нервом і результативні ніякі матчі. Я люблю деякі ретро-матчі. Бразилія – Англія 1970-го або того ж року Німеччина – Італія.
Ігор Бурбас:
– Років 10-15 тому сказав би, що достатньо побачити матч “Барселони” за участі Роналдіньо та Мессі. Зараз, напевно, скажу, що варто увімкнути гру збірної Бразилії. Можливо, моя відповідь навіяна чемпіонатом світу, який днями якраз ще триває. Але у кожного любов до цієї гри приходить з якоїсь емоції. От ловиш її в певну мить і навіть не підозрюєш, що ти попав і вже ніколи не зможеш бути байдужим до футболу.
Андрій Сеньків:
– “Інтер” – “Тоттенгем” – 4:3 (матч Ліги чемпіонів у 2010 році – ред.). Після першого тайму “шпори” горіли без шансів, але геній Бейла майже повернув їх у гру. Його гра в другому таймі – справжня магія.
Ірина Козюпа:
– Я б порадила матч “Селтіка” на їхньому стадіоні – одна з найкращих стадіонних атмосфер, які доводилося бачити чи чути. Це була фантастика – справжній храм футболу. Якщо говорити про матч в трансляції, бо це дві великі різниці, як дивитися футбол. У такому випадку є кілька прикладів з недавніх ігор. Матч Україна – Шотландія у відборі на ЧС-2022. Ми виграли 3:1. Або якийсь з матчів “Шахтаря” в цій Лізі чемпіонів – тільки не домашній проти “Лейпцига”. А ще матч Аргентина – Нідерланди на ЧС-2022 – поки найкращий на турнірі.
Сергій Бондаренко:
– Для мене це були матчі “Динамо” (Київ) – “Спартак”. Москалів ненавиджу з дитинства.
Футбол – це командний спорт, але у ньому є яскраві індивідуальності. Назвіть одну футбольну особистість (футболіст, тренер, функціонер, журналіст тощо), якою ви захоплюєтесь. Чому саме вона?
Роберто Моралес:
– Ернст Геппель. Кажуть, він був видатним футболістом, але по записах із його часів це важко стверджувати, як і заперечувати. А от вже його топові досягнення як тренера можна побачити у відносно хорошій якості як для старих записів. Він завжди працював з досить посередніми гравцями і чимало виграв. Навіть коли програвав, це було топово, як в Аргентині 1978-го з Нідерландами без Кройфа він був ближче до чемпіонства ніж чотири роки тому ця ж збірна з усіма зірками і без тотально ганебного суддівства.
Ірина Козюпа:
– Тут дуже просто – для мене це Сер Алекс Фергюсон. Я великий фанат його роботи в “Манчестер Юнайтед”. Можливо, він не зробив революцію у футболі і не придумав нову тактичну схему, але його харизма, відданість одному клубу, топова робота менеджера та своя філософія – це була чудова пригода.
Сергій Бондаренко:
– Мені завжди імпонував Марадона. Попри все і незважаючи ні на що.
Ігор Бурбас:
– З дитячих років найбільше захоплююсь Габріелем Батістутою. Це якраз моя відповідь про емоцію, котру я упіймав у 98-му, закріпив його грою за “Фіорентину” роком пізніше, і котра тримає мене й понині. Звісно, його виступи давно позаду, і нинішнє молоде покоління навіть не знає такого прізвища. Тому із сучасного скажу, що захоплююсь персоною Роналду – його професіоналізмом і розвитком особистості. Він справжній приклад для людей, що прагнуть бути успішними у спорті та житті.
Андрій Сеньків:
– Кака. Його техніка, інтелект, швидкість та легкість переміщення полем, відсутність брудності та агресії – те, що зачаровує. Один з найкращих гравців в історії. Шкода, що в “Реалі” нічого не вийшло.
І все-таки про команди. Яка найкраща команда в історії, а яка прямо зараз?
Андрій Сеньків:
– Для мене це “Барселона” Хосепа Гвардіоли. Це команда, яка змінила футбол. Такої домінації я більше не бачив. Вони робили все максимально ефективно й швидко, взламували найорганізованіші та найбільш масовані захисти. Ця команда показала, як можна й треба контролювати м’яч. І з неї взяли приклад безліч інших. Це зміна стилю у футболі. Це те, що зробило футбол красивішим та розумнішим, аніж до цього.
Сергій Бондаренко:
– “Барселона”.
Ігор Бурбас:
– Можна говорити, що найкращою в історії є “Барселона” зразка Пепа Гвардіоли. Важко не погодитись, пригадуючи, що давала вона не лише феноменальні результати, а й видовищну гру, котра закохувала в себе. Зараз для мене номер один – це “Реал”. Із тренером-переможцем на чолі і володарем “Золотого м’яча” у складі команда демонструє домінантний та збалансований футбол, в якому поєднується зрілість та молодість, талант та працьовитість, минуле й майбутнє футболу.
Ірина Козюпа:
– Хм, складіть 10 таких рейтингів і в кожному будуть інші команди. Попри те, що футбол можна виміряти вздовж і впоперек, такі питання все одно викликатимуть суперечки і багато що залежить від вподобань конкретної людини.
Просто зараз найкращий “Реал” (Мадрид) Андрія Луніна – як чинний переможець Ліги чемпіонів. А найкращий клуб за всю історію – “Реал” (Мадрид). Справді галактичний клуб. Якщо ж брати окремі часові періоди, то найкращими були “Аякс” з їхнім тотальним футболом, “Барселона” Гвардіоли, “Мілан” Аріго Саккі.
Роберто Моралес:
– Найкращим був “Реал” часів Ді Стефано, зараз “Манчестер Сіті”.
Мадридський “Реал” – чинний переможець Ліги чемпіонів
Чи змушував футбол вас плакати?
Сергій Бондаренко:
– Так. Коли збірна СРСР програла на ЧС Бельгії через помилки суддів.
Ігор Бурбас:
– Звісно. А як же без цього? Найбільші мої сльози були у 2000-му. Добре пам’ятаю цей день, коли, закінчуючи 9-й клас, я прийшов зі шкільного екзамену. У денній програмі чемпіонату Європи був поєдинок Югославії із Іспанією, за яку я тоді пристрасно вболівав – ще задовго до того, як це стало мейнстрімом. “Фурія Роха” потребувала лише перемоги, аби вийти з групи, а на останніх хвилинах поступалася в рахунку. Я ж вірив до останнього і був винагороджений скаженою розв’язкою. Два голи на 90+ принесли іспанцям успіх – тоді я реально ридав від щастя. Шкода лиш, що більше на тому турнірі Рауль та компанія не дарували мені радощів.
Андрій Сеньків:
– Так. Коли Андрій Шевченко завершив кар’єру. Його голи Швеції – дуже красиве закінчення. Про таке мріє кожен гравець. Це те, що мене дуже розчулило.
Роберто Моралес:
– Прям плакати – ні. Але коли у 2002-му на чемпіонат світу Сколарі не взяв Ромаріо, то це було моєю трагедією. Так само й коли минулого року видатний тренер Ренато Гаушо програв фінал Копа Лібертадорес.
Ірина Козюпа:
– О, так! Багато разів – особливо після 24 лютого. Коли вболівальники чи клуби проводили акції солідарності, то це було до сліз. Якщо згадати конкретно якийсь один епізод, то перед матчем “Шахтаря” проти “Лейпцига” в ЛЧ журналіст The Athletic запитав щось про значення футболу в умовах війни і прогноз на матч. Я почала говорити і раптом розплакалася – згадала все, що Україна пережила після початку повномасштабного вторгення і не могла стримати сліз. Згодом на The Athletic вийшов потужний подкаст Away From Home про війну через призму футболу і Лігу чемпіонів “Шахтаря”. Мої сльози теж туди потрапили.
Який момент чемпіонату світу-2022, що триває зараз, запам’ятався вам найбільше?
Ірина Козюпа:
– Таких моментів було кілька, але поки найбільше запам’ятався забіг італійського супермена Маріо Феррі. Одна людина змогла послати світу три дуже потужні меседжі: врятуйте Україну, повага іранським жінкам і веселковий прапор, як символ боротьби проти різного роду дискримінацій. Молодець!
Андрій Сеньків:
– Виліт Німеччини. Якщо виліт Іспанії – закономірність, то від німців такого не варто було чекати. Вони банально добре грали в футбол, створювали моменти, били по воротах, ризикували, насичували зони, змінювали позиції. Це було дуже динамічно. Біда – не забили купу моментів, а кілька помилок у захисті призвели до провалу. Це одна з найбільших аномалій, котрі я пам’ятаю на великих турнірах. І так – це те, про що я писав вище. Оця непередбачуваність футболу і робить цей вид спорту страшно популярним.
Ігор Бурбас:
– Якщо ось так відразу відповідати, то, напевно, це 1/8 фіналу і перший тайм у виконанні Бразилії. Легкість і невимушеність, зіграність і комбінаційність. Словом, граціозність кудесників гри. Сподіваюсь, що і в наступних стадіях пентакампеони виступатимуть з “вау”-ефектом. Своїми несподіванками цей турнір нас уже точно не розчарує. На те він і чемпіонат світу, щоб по максимуму дарувати насолоду від улюбленої гри.
Роберто Моралес:
– Танок тренера Тіте після третього голу проти Кореї. Навіть не танок, а щось подібне. Колись воротар “Гамбурга” Штайн сказав, що після перемоги в Кубку європейських чемпіонів він побачив свого ультраконсервативного наставника, вже згаданого мною Гаппеля, танцюючим, то він остовпів, це було неначе побачити Папу Римського на міському пляжі у плавках.
Сергій Бондаренко:
– Не повірите, жодного матчу не дивився. Чемпіонат світу-2022 від свого початку – подача заявки, підготовка, груповий турнір – викликав чимало запитань. Корупційна складова, непрозорість відбили цікавість. Так само наразі не дивлюсь матчі чемпіонату України. Зовсім. Просто нецікаво.
Нагадаємо, що на нашому сайті є багато публікацій і про футбол Переяславщини. Зокрема, підсумки цьогорічного чемпіонату можна прочитати за посиланням.
Підготував Віталій Усик
На колажі Інформатора (зліва направо): Ігор Бурбас, Сергій Бондаренко, Роберто Моралес, Ірина Козюпа, Андрій Сеньків
Автор цієї публікації також обожнює футбол. Тому не стримався й відповів на ці ж запитання. Однак до переліку відомих спортивних журналістів все ж вирішив себе не додавати. Тож його відповіді ви можете прочитати в окремій публікації на Patreon Інформатора. Для того, щоб її відкрити достатньо рівнів підписки “Ти маєш знати більше” або “Інформатор – це ми”.
