Футбольний сезон на Переяславщині завершився. Чим він запам’ятається?
Настають вихідні, однак футбольним вболівальникам на Переяславщині вже за звичкою у суботу не потрібно йти на стадіон. Чемпіонат та кубок завершились, подарувавши нам загалом 45 матчів різного ступеня інтриги та якості. Тепер можна трішки видихнути, подивитись на сезон-2022 тверезо й підбити його підсумки. Заварюйте каву чи чай, вмощуйтесь зручніше й поринайте у футбольні спогади разом із Інформатором.
Чи міг чемпіонат не розпочатися?
Стартував цьогорічний чемпіонат 25 червня, що пізніше, аніж зазвичай. У попередні роки першість починалась вже у травні, якраз у період травневих свят або відразу після них. Війна не могла не внести свої корективи, як би це банально не звучало. У травні 2022-го ми лиш задумались про те, чи варто проводити традиційний турнір. Потім організатори почали розбиратись, наскільки це реально втілити в умовах воєнного стану. Прикладів тоді було замало. Навіть Українська Прем’єр-ліга на той момент лише обговорювала можливість проведення чемпіонату.
І тут варто віддати належне голові Федерації футболу Переяславщини Владиславу Столяренку. Він знайшов можливість, за якої футбольний турнір такого масштабу можна було провести. Він разом із заступником Володимиром Митрофаненком створив громадську організацію, яка, власне, і є федерацією, щоб діяти у правовому полі. І саме передусім завдяки ним кілька сотень футболістів та вболівальників мали можливість протягом чотирьох місяців насолоджуватись улюбленою грою.
Я переконаний, що не кожен би наважився взятись за організацію чемпіонату в таких умовах. Мовляв, війна – зараз же не до футболу. І ніхто б кривого слова не сказав голові федерації. Бо справді, футбол зараз не основний. Але це те, що дозволяє щосуботи на пару годин відпочити від страшних подій, перезавантажитись, щоб потім протягом тижня бути ще продуктивнішими. Це ще один маленький, але яскравий прояв того, що нашу націю неможливо зламати. Так, війна, так, ракети та дрони літають як навіжені, але ж це традиційний чемпіонат (тра-ди-цій-ний!), його скасовувати не можна.
Семенівка не непереможна, але аномально потужна
9:0, 5:2, 4:1, 8:1, 11:0, 5:1, 7:1 – 7 із 15 матчів Семенівки (Студениківська ТГ) завершились її розромними перемогами. Це – майже половина. Ще 6 поєдинків просто були виграшними. За відчуттями, це був найлегший футбольний рік для Семенівки, хоча, можливо, успіх і досягався літрами поту під час підготовки до матчів. Факт залишається фактом: склад у цієї команди надзвичайно потужний та зіграний, нехай футболісти переважно й не мають жодного стосунку до села, яке представляють.
У мене було чітке переконання, що наступного року їм немає чого робити у чемпіонаті Переяславщини. Навіть найближчі переслідувачі не могли нав’язати Семенівці боротьби, тому, думаю, вже дворазовим чемпіонам району і самим було не надто цікаво тут виступати. А що далі? Звичайно ж, чемпіонат Київщини. Там-то рівень значно вищий, ще й голова Студениківської громади Марія Лях на емоціях після чемпіонства обмовилась, що всіляко сприятиме, аби команда заявилась “на область”. Особисто для мене це була просто сенсаційна заява, адже як уродженець Студеників добре знаю, що у цьому селі футбол завжди розвивався не завдяки місцевій владі, а наперекір.
Кубковий фінал всіх трішки опустив на землю. Семенівку можна перемагати. Та ще й не якось випадково, а за грою. Та ще й не тоді, коли вона не мотивована, а коли результат вирішує долю турніру. Та ще й не у напруженій боротьбі, а спокійно та впевнено. Та ще й зробила це команда, яка посіла у чемпіонаті аж п’яте місце. Лях була на цьому матчі, але після фінального свистка наче зникла зі стадіону. Так, футбол – це не лише перемоги, а справжніх фанатів видно у часи невдач.
Підсумкова турнірна таблиця
“Дніпро” врятував свій сезон по-кіношному
Дівичківський “Дніпро” провалив чемпіонат. Він поступився обом лідерам – Семенівці та “Матадору” (Переяслав). Окрім цього, двічі програв “Переяславу” (одного разу в грі, іншого – технічним результатом) і один раз Вовчкову (Переяславська ТГ). Відповідно вигравав “Дніпро” лише у двох аутсайдерів – Лецьок (Циблівська ТГ) та “Буртів” (Переяслав), а також у знекровленого дискваліфікаціями Вовчкова (Переяславська ТГ). І хоча за грою дівичківська команда майже завжди не опускалась нижче певного пристойного рівня, результати говорять самі за себе.
Із сезону-2022 можна було просто зробити висновки й забути його перипетії назавжди. Але “Дніпро” зумів завершити його на мажорній ноті. Історія вдалась такою, що хоч фільм знімай. Команда сильних та амбіційних футболістів неочікувано зганьбилась у чемпіонаті. Фортуна явно відвернулась від них цього року. Залишається провести кубок. Дехто говорить, що ця команда кубкова, але у перемогу не вірять, можливо, навіть самі гравці.
Зрештою, на першому етапі вдається помститися Вовчкову, який буквально відібрав у “Дніпра” сподівання на “бронзу”. У півфіналі доводиться зустрітись зі срібним призером чемпіонату, якого цьогоріч “Дніпро” не перемагав. І о диво! – мотивовані дівичківці вже на початку другого тайму громлять фаворита 3:0. Для фільму це було б надто нудно, тому вони розслабляються і втрачають легку перемогу – 3:3 до фінального свистка. Переможець визначається у надзвичайно драматичній та тривалій серії пенальті – 8:7. А підсумковий удар у “Матадора” не реалізовує один із лідерів та найдосвідченіших футболістів Роман Кривенко. Кіно триває.
Вирішальний матч проти непереможного дворазового чемпіона Переяславщини, команди, яка торік знищила у кубковому фіналі цей же “Дніпро”. Назвати Семенівку фаворитом – це в цьому випадку означало б применшити її рівень. На користь дівичківців тут не говорило нічого. Хіба що те, що вони створювали наживо драматичний футбольний фільм. Аутсайдер пропустив уже на перших хвилинах (це для того, щоб показати глядачам, що це максимально реалістичне кіно, без див)… І раптом дніпряни збираються докупи й починають розносити Семенівку – 2:1, 3:1, 3:2, 4:2, 5:2. Звичайно ж, останній м’яч показово залітає за комірець одному з найкращих голкіперів Переяславщини Юрію Галайтаті. Це – щоб показати глядачам, що навіть він цього дня був безсилий.
Кличте Алієва! Та ні, не Саню. Нарімана! Я хочу це бачити на великих екранах. Готовий ридати від захоплення цим фільмом. Щоправда, я вже побачив це в справжньому житті й досі до кінця не здатний усвідомити того, що відбулось. А хто тепер згадає про те, що я написав у першому абзаці цього розділу?
“Переяслав” – “Дніпро”: перегравання не мало бути
Можливо, “Дніпро” міг би зачепитись навіть за медалі чемпіонату. Так, це було б скандально, дещо не по-спортивному, але все ж справедливо. У дев’ятому турі він на виїзді зустрівся із головним конкурентом у боротьбі за “бронзу” “Переяславом”. Господарі були явно сильнішими цього дня – до 73 хвилини перемагали суперника 2:1, той ще й грав у меншості через вилучення. Однак голкіперу “Дніпра” після жорсткого зіткнення знадобилась допомога медика, якого біля поля не виявилось. А виявилось лише те, що “Переяслав”, як господар, не надав на гру лікаря.
Я відразу написав, що це ганьба для “Переяслава”, зважаючи на те, що капітаном цієї команди є голова федерації Столяренко. Від своїх слів не відмовляюсь, хоча виконком федерації й вирішив, що матч потрібно переграти. У регламенті знайшли сірі зони, зробили винним арбітра (він справді наварив каші) і, звичайно ж, займався цим передусім голова федерації. Здавалось би, все просто – господарі не надали медика, отже отримують технічну поразку. Але пункт регламенту має такий вигляд: “Арбітр не починає матч, якщо на матчі відсутній лікар. Команді господаря зараховується технічна поразка”. Тобто арбітр не мав розпочинати гру і “Переяслав” отримав би технічну поразку. А оскільки він розпочав, то й поразки, мовляв, не має бути.
Що робити, якщо арбітр вже розпочав матч, а лише потім виявив, що медика немає, у регламенті не вказано. Тож вийшло так, що виконком прийняв рішення “ні вашим, ні нашим”. “Переяслав” втратив майже 100-відсоткову перемогу, але не отримав технічної поразки, а “Дніпро” не отримав технічної перемоги, але здобув шанс переграти невдалий матч з нуля (щоправда, наприкінці чемпіонату в ньому вже не було сенсу, бо шансів на медалі “Дніпро” не мав).
Втім, якби на місці “Переяслава” опинилась інша команда, я впевнений, що ситуацію врегулювали б спокійніше і швидше. Пожурили б арбітра й дали технічну поразку господарям. Для самої федерації це було б вигідніше – хто хоче влазити в скандали? Однак тут Столяренко пішов на принцип, діючи при цьому в рамках регламенту, і витягнув максимум для команди, яку представляє. Звичайно ж, сам він скаже, що вчинив би так з будь-якою іншою парою суперників, але ми цього вже ніяк не перевіримо.
Арбітри – відкриття цього сезону
Попри незначну критику, Столяренко – найкращий голова федерації на моїй пам’яті. Сучасне мислення, відкритість до нового, експерименти, які він намагається втілювати, відходять на другий план, порівняно з його здатністю працювати з арбітрами. 2022 рік став визначальним у цьому напрямку. Перед сезоном повністю оновився суддівський корпус. Його покинули досвідчені та відомі на Переяславщині Мехман Дола, Вячеслав Заболотній, Сергій Степаненко та інші. Почали працювати Андрій Середа, Сергій Бабак, Роман Полуденний і, власне, Владислав Столяренко. І скандалів, пов’язаних із ними, протягом сезону майже не було.
Безумовно, претензії від команд до арбітрів трапляються постійно, це частина футболу. Але в цілому, при всій повазі до досвідчених попередників, рівень суддівства на Переяславщині зріс. Та ще й почали з’являтись зірки нашого суддівського цеху. Столяренка оцінювати немає сенсу, адже його досвіду не те, що на Переяславщині ніхто не має, а й одиниці людей на Київщині. Частково про свій шлях у професії футбольного арбітра він розповідав в інтерв’ю Інформатору. Тому говоритимемо про решту.
Передусім про видатний сезон Андрія Середи. Він пристойний, але не суперкласний футболіст. Він чудовий тренер, у чому я сам міг пересвідчитись, коли Середа деякий час був вчителем фізкультури в моїй Студениківській (тоді Жовтневій) школі. Ми тоді навіть не знали, що футболом може бути займатись аж настільки цікаво. Він же бачив, хто чого вартий, вже з перших тренувань. Тепер Середа продемонстрував, що він ще й якісний арбітр. Отримував найскладніші матчі й спокійно на них працював, користується повагою серед футболістів. Загалом за бажання він зможе судити наш чемпіонат ще багато років.
Юний Сергій Бабак, вочевидь, цілиться подалі, аніж районний чемпіонат. І він реально здатен вийти на професійний рівень. Чемпіонат Переяславщини – це класний досвід, корисні тренування. Його нордичність на полі просто вражала, особливо коли у цей час на нього намагались морально тиснути вдвічі старші дядьки із команд-учасниць матчу.
Роман Полуденний змазав свій сезон скандалом у матчі “Переяслав” – “Дніпро”, про який я розповідав вище. Він частенько пропускав тури через особисті обставини, тож на більш-менш складні поєдинки його не призначали. Навіть цей, що виявився скандальним, мав судити не він, а Бабак. Втім, наступного року Столяренку варто продовжити працювати з ним. Чомусь є впевненість, що до кінця чемпіонату цей хлопчина буде готовий і до топових матчів.
Хто б став найкращим бомбардиром, якби не Лецьки?
Щоб визначити найкращого футболіста сезону, слід було б подивитись усі матчі. Але це неможливо фізично. Натомість, найкращого бомбардира визначити було не складно. Петро Висоцький із Семенівки забив 13 м’ячів і отримав так звану “золоту бутсу”. На один м’яч від нього відстав Олег Розовик із Вовчкова, який тривалий час очолював цей рейтинг. Далі розмістилась пара футболістів із “Переяслава”: Павло Лисенко та Владислав Столяренко, у яких 9 та 8 голів відповідно.
Не хочу применшувати успіху Висоцького. Гол – це маленьке футбольне диво, і щоб його створити, необхідно докласти зусиль. Однак із одними суперниками цих зусиль потрібно більше, а з іншими – менше. Погодьмось, що Лецькам цього року не забивав лише лінивий: зі 199 м’ячів у чемпіонаті 66 залетіли саме в їхні ворота. Тож чимало футболістів значно покращили свої статистичні показники в матчах з цією командою. Щоправда, у трьох останніх турах “Дніпро”, “Переяслав” та “Бурти” не мали такої нагоди, бо Лецьки припинили участь в чемпіонаті.
Було б логічно в такому випадку взагалі нікому не враховувати забиті Лецькам м’ячі. Логічно за логікою, а не за регламентом, адже згідно з ним, результати команди анулюються, тільки якщо вона провела менше 50% календарних матчів. Проте мені ніхто не забороняє трішки пофантазувати й провести невеличке досвідження. Лідери бомбардирської гонки Висоцький та Розовик забили Лецькам по 5 м’ячів, Лисенко – 4, Столяренко – 0 (якщо не помиляюсь, під час матчу із Лецьками він працював арбітром на іншій грі). Отож, якби не Лецьки, то гонку бомбардирів очолювали б все той же Висоцький та Столяренко з 8 голами. У Розовика було б 7, як і в Максима Євпака з “Матадора”, який Лецькам не забивав.
Зрозуміло, що ці всі “якщо б та якби” не мають ніякого сенсу, коли є офіційні результати. Однак все ж цікаво повивчати таку статистику для роздумів.
Ех, Лецьки-Лецьки…
А Лецьки, як не крути, розчарували. Вони програвали кожен матч, зазвичай розгромно, але ніхто не кидав у них каміння. Адже вони стали прикладом для команд, які є, але які не бачать сенсу чи бояться заявлятися на чемпіонат проти таких грандів, як Семенівка чи “Матадор”. При цьому, лецьківчани ще й встановлювали аномальні показники фейр-плей. Протягом всього турніру вони отримали лише одну жовту картку, у той час як інші – від 12 до 24.
Торік вони здобули відзнаку за “жагу до перемоги” чи щось типу того. Цей рік також не став би винятком. Однак десь не витримали, не вистачило мотивації, можливо, ще якісь причини вплинули. Коли матчі завершуються без гри – це не ок. Лецьки, на жаль, додали нам таких. Не хочу їх надто топити, бо сподіваюсь, що на наступний рік цей колектив знову збереться і дійде турнірний шлях до кінця. А також буде ще кілька нових команд такого ж рівня, щоб якщо не створити для них нову лігу, то принаймні внизу турнірної таблиці єдиної ліги була цікава боротьба.
У продовженні цієї публікації я зізнаюсь, за кого вболівав у чемпіонаті. А також ділюсь враженнями про кожну переяславську команду окремо. Переходьте на наш Patreon та дізнавайтесь більше. Для того, щоб повністю відкрити цю статтю, потрібно обрати або рівень “Ти маєш знати більше”, або рівень “Інформатор – це ми”.
Протягом сезону я готував ще один авторський матеріал на футбольну тематику. Описав 5 проблем футболу Переяславщини і запропонував можливість вирішення їх. Читайте його за посиланням.
Віталій Усик
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
