Скучили за футбольними публікаціями на Інформаторі? Ні? То тримайте суб’єктивний текст від редактора.
Попри війну в Україні, на Переяславщині все-таки розпочався чемпіонат із футболу. У ньому беруть участь сім команд, є інтрига у боротьбі за чемпіонство та за медалі. Робота арбітрів практично не викликає нарікань. І з організаційної точки зору все досить чітко.
Інформатор на початку цього сезону став офіційним інформаційним партнером турніру. Тож ви можете подумати, що інакше, як позитивно, про місцевий футбол наш ресурс і не напише. Втім, це не так – партнерство не передбачає жодної цензури. А завжди і у всьому є куди зростати. Тож поговорімо про головні недоліки спорту №1 на Переяславщині. Далі – пряма мова автора.
***
У цьому тексті я можу здатися дідуганом, який живе минулим. Мовляв, у наші часи і трава була зеленішою, і м’яч кулястішим, і футболісти вправнішими. Але, як би там не було, все впирається у те, що раніше футболом цікавилися більше сільських хлопчаків. Навіть серед моїх друзів чи не кожен грав за студениківську команду. Потім пріоритети змінилися – сім’я, робота стали важливішими. І це нормально. А також нормально те, що у багатьох інших при цьому і футболу знайшлося невеличке місце.
Тож давайте абстрагуємося від глобального зменшення інтересу до футболу і спробуємо пошукати інші проблеми. Можливо, вирішення їх посприяє тому, що невдовзі кількість гравців та команд зросте.
Перша проблема: мало команд
Сім команд, у заявці кожної з них по 30 футболістів – загалом 210. Здавалося б, немало. Але ж ми знаємо, що можна більше. Ще кілька років тому чемпіонат складався із двох повноцінних ліг (у вищій було 10 команд, а у першій – всі решта, також близько десяти). Боротьба була неймовірна – як за те, щоб стати чемпіоном, так і за те, щоб не вилетіти до першої ліги, а також, звичайно ж, за те, щоб виграти першу лігу та піднятися до вищої. Щоправда, нічого лукавити, були й команди, які відмовлялися підвищуватися у класі: краще бути першим хлопцем на селі, аніж ніким у великому місті.
Зараз скільки інтриги за участі семи команд знайти нереально. От за що грають “Бурти” (Переяслав) та Лецьки (Циблівська ТГ)? У них є шанси здобути очки лише в зустрічах між собою. При цьому ніхто з них точно не вилетить, оскільки вилітати банально нікуди. А три матчі у турі – це все-таки замало. Щосуботи футболом живуть лише Переяслав, Дем’янці (де грає “Матадор-Університет”), Семенівка, Дівички (хоча зараз “Дніпро” й не може грати вдома), Вовчків та Лецьки. А скільки ж іще сіл у нашому районі!
Що робити: Активним сільським хлопцям, які хочуть грати у футбол, не сидіти, склавши руки. Не прийде до вас керівник Семенівки й не забере вигравати чемпіонат. Створіть власну команду, знайдіть спонсора або ж заради класної справи зберіть самі кошти на форму та на заявковий внесок. Щоб взяти участь у чемпіонаті Переяславщини, потрібно заплатити просто смішну суму, порівняно з іншими районами, – лише 5500 гривень. Хіба це може стати перепоною? А виїзних матчів не так і багато, щоб це суттєво вдарило по кишені.
Керівництво районної федерації футболу добре знає амбіційних хлопців, які здатні заявити на турнір власну команду. Слід з ними розмовляти, переконувати. Вочевидь, дехто з них може зараз грати за якусь іншу команду, отримувати 500-700 гривень за матч і не паритися – “нафіга мені ті організаційні проблеми?”. А інколи варто трішки запаритися, щоб зробити класно не лише собі, а й ще кільком хлопчакам та ще десяткам вболівальникам, які хочуть бачити на полі команду свого села.
Проблема друга: легіонери, які не легіонери
А ось у деяких селах і є власна команда, однак представляють її зовсім не місцеві гравці. Нічого далеко ходити – та ж сама Семенівка зі Студениківської громади, яка йде за своїм другим чемпіонство поспіль. Так, звучить круто: Семенівка – чемпіон Переяславщини з футболу. Але по факту скільки там семенівців? А якщо виставити всіх футболістів у ряд і попросити вболівальників назвати їхні імена та прізвища? Можливо, багатьох і назвуть, бо грають за Семенівку відомі в районі футболісти із Гайшина, Переяслава. Та чи вдається гордитися перемогами сільської команди, якщо там немає жодного твого земляка? Мені важко відповісти на це запитання.
Але ж прикол у тому, що хлопці, яких я згадав вище, навіть не вважаються легіонерами. Бо такими є лише ті, хто зареєстрований за межами колишнього Переяслав-Хмельницького району. Тобто в умовні Пологи-Яненки можна запросити цілий склад гравців із Гайшина, Дем’янець, Студеників та Великої Каратулі – й офіційно в команді не буде жодного легіонера. Логіка є – один чемпіонат, один район, рівні гравці. Але при цьому зникає показовість турніру: наприклад, найкращі футболісти – у Дем’янцях, або у ж Гайшині. І не тому, що вони туди приїздять з усіх усюд, а тому що вони там народилися й живуть.
Що робити: Голова федерації Владислав Столяренко пропонує зменшити кількість легіонерів на полі до трьох у команді (зараз їх може бути щонайбільше по шість). Мені здається, що це занадто м’яке обмеження. Було б цікаво хоча б на сезон спробувати повернути попереднє визначення легіонера – гравець із-за меж населеного пункту, яку представляє команда. Так, міські команди будуть у виграшній ситуації, бо в Переяславі просто більше молодих хлопців, аніж, скажімо, у Вовчкові. Так, деякі команди, на кшталт Семенівки, відразу припинять існування, бо в своєму селі навряд чи назбирають цілу команду місцевих. Так, певно, я мислю надто радикально, бо наразі лише кілька сіл реально здатні зібрати команди. Тобто їх може стати навіть менше семи.
Але ж не забуваймо про гроші, які спонсори платять легіонерам. Якщо їх почати платити молодим місцевим пацанам (навіть меншими сумами) у них з’явиться мотивація. А згодом футбол просто стане частиною їхнього життя.
Проблема третя: немає сталої футбольної спільноти
І знову дід Віталій завиває: “А в наші часи…” Раніше футбольне ком’юніті Переяславщини було міцнішим та щільнішим. Загалом через російську соцмережу ВК, але все ж… У кожної (кожної!) команди була своя група у цій соцмережі. У когось успішніша та цікавіша для підписників, у когось – простіша. Втім, я у два кліки міг знайти людину, яка б мені розповіла щось цікаве про свою команду. Або ж навіть просто міг би почитати про якусь команду новини, які публікувалися в її офіційній групі.
Так, зараз також є чати у месенджерах. Але вони або для обмеженого кола (арбітри, керівництво федерації, конкретні команди тощо), або просто “мертві” та нецікаві. У тому, що хтось написав рахунок матчу, а інший додав: “Молодці!” або “Суддя ніякий”, взагалі нічого оригінального немає. А хочеться якісного спілкування, хочеться аналітики та обговорення, хочеться інтерактивів.
Наприклад, яким же крутим у нас був турнір “Найкращий прогнозист”. Кілька сезонів ми влаштовували запеклі заруби у прогнозуванні матчів чемпіонату Переяславщини. Хіба зараз за це ніхто не може взятися?
Що робити: Просто брати й робити. Створювати групи, канали у соцмережах. Відкривати YouTube-канали, записувати подкасти… Писати аналітичні матеріали і відправляти їх на пошту Інформатора (ps.informator@gmail.com). А взагалі можна зробити класний окремий ресурс лише про футбол Переяславщини. Думаєте, це складно? Зовсім ні. Головне – бажання та люди, які хочуть попрацювати для задоволення та на благо нашого футболу. Знову ж таки – велкам на нашу пошту.
Проблема четверта: немає Кубка Кравченка
Якщо, читаючи попередні пункти, ви лише тихенько хіхікали, то зараз, мабуть, заржали на весь голос. Ні, я зовсім не просуваю свої рідні Студеники. Так, я розумію, що геройство Кравченка досить умовне, адже здобуте в радянсько-фінській війні. Тож вшановувати його немає сенсу. Але я говорю про Кубок Кравченка як футбольне явище. Багато років у перших числах травня на шкільному стадіоні у Студениках збиралися команди, які розігрували цей кубок. У найкращі періоди матчі тривали із ранку до самого вечора.
Це був перший турнір сезону, тому на нього прагнули приїхати всі. Адже скучили за футболом, скучили один за одним. І по суті, це було велике урочисте відкриття футбольного сезону. Воно зрештою часто задавало тон всьому чемпіонату. Бо принципові протистояння цього турніру потім продовжувалися у календарних матчах.
Зараз сезон розпочинається тихо, помітно лише для футболістів та вболівальників. Але ж можна за тиждень до його старту влаштувати якийсь класний турнір, можливо, на честь певної видатної людини. І зробити це можна прямо на центральному стадіоні Переяслава. А ще на кожному кроці наголошувати, що так стартує великий футбольний сезон на Переяславщині.
Що робити: Ну я вже сказав. Читайте вище.
Проблема п’ята: має бути матчдей
Скільки б ми класних турнірів не влаштовували, як би багато місцевих хлопців не грали у командах, на стадіон ніколи не заманиш тих людей, які не розуміють магії футболу. Тому їх слід заманювати інакшим чином – навколофутбольними дійствами.
Давайте відразу ж перейдемо до “що робити”: Уявімо ідеальну ситуацію, коли завершилася війна, більше немає небезпеки коронавірусу, і можна проводити будь-які заходи з максимальною кількістю людей. Таким чином ми уникнемо багатьох “але”.
Суботній вечірній матч “Переяслав” – “Дніпро”, бій за третє місце, має бути дуже гаряче – я точно йду. Але моя дівчина не піде, бо її взагалі не інтригує це протистояння. А якщо я скажу, що на стадіоні куплю їй хот-дог та солодкий напій? А якщо перед матчем та у перерві виступатимуть місцеві класні артисти (тільки не “шароварщина”)? А якщо команда-господар ще й розіграє якийсь цікавий приз з-поміж вболівальників? А якщо ще будуть якісь конкурси? Думаю, в такому випадку переконати її буде значно легше. І ще кілька сотень таких же, які прийдуть одного разу, а потім з нетерпінням чекатимуть наступної суботи.
Як би це сумно не було, футбол не здатен продавати себе у чистому вигляді. Спортивного дійства замало. Слід зробити так, щоб він почав вигравати у концертів, кафешок, кінотеатрів, якихось атракціонів тощо. Тим паче, одне перевага у нього є – на Переяславщині він абсолютно безкоштовний.
Нагадаємо, що у центральному матчі дев’ятого туру чемпіонату Переяславщини з футболу зустрінуться Семенівка та “Матадор”. Детальний анонс – за посиланням.
Віталій Усик
