10 головних інтерв’ю 2022 року на Інформаторі. Про що розповідали люди?
Протягом 2022 року журналісти Інформатора спілкувались із багатьма цікавими людьми: військовими, активістами, переселенцями, артистами та спортсменами. Відповідно, наш ресурс наповнювався історіями та сенсами. Підбиваючи підсумки, пригадаймо головні торішні інтерв’ю та цитати наших героїв.
“Розуміємо, що додому потрапимо нескоро”: родина з Донеччини знайшла прихисток на Переяславщині
Записала Юлія Краченко, 7 травня
Людмила Немикіна, переселенка: “Діти переживали. Навіть складно це словами описати. Одна в нас зовсім маленька – 11 місяців. Двоє трошки старших – 3 та 6 років. 3-річна дитина не особливо розуміла, а от 6-річна Аня переживала, чуючи кожну сирену. Вона постійно питала: “Чи когось убили?”, “А чого вбивають?”, “А чого на нас напали?”. Вона ще не ходить до школи, але навіть попри війну, вже готується до цього. Зараз мама з нею займається – читають, пишуть, рахують.
Саме поняття “війна” – це і є жах. У мене з перших днів було дуже глибоке почуття стресу, я переживала за дітей, за онуків – дужче, ніж за себе. Бойова техніка часто йшла під домом, чути було, як стріляють. У Бахмуті були побиті будівлі, там розбили завод, горіла військова частина, а з домівок просто повилітали вікна. Було дуже страшно”.
“Під час повітряної тривоги малював у погребі”: художник із Переяслава розповів, як на нього вплинула війна
Записала Юлія Кравченко, 22 травня
Микола Плєхов, художник: “Різні коливання зачіпають чи не кожну людину, не тільки митців. З точки зору мистецтва, предметом дослідження може бути й руйнівна ситуація, й почуття несвободи. Це так само враження. Роботи, які я створюю під час війни, – це уривки від побаченого, внутрішнього перетирання дійсності, деякі з них навіть приходять уві сні. Якщо від початку війни сирени і гуркіт зброї наводив на тебе страх, то згодом вже стаєш частиною цієї реальності, змінюється бачення”.
“Пройшли блокпост, очікувала пострілу в спину”: Вікторія Овчиннікова – про життя в окупації та порятунок в Переяславі
Записав Ярослав Мороз, 26 травня
Вікторія Овчиннікова, переселенка: “10 березня. Сонячний і морозний день. Ми бачимо, що жінки ходять вулицями, на руках у них бiлi пов’язки. Я вирішую пов’язати собі таку ж і вирушаю глянути на наш будинок, який стояв прямо в центрі села над дорогою. Ми ж перебували до цього у моїх родичів.
Після 12 днів паралізуючого страху йти вулицею незатишно. Йду. Назустріч мені виходить шестеро солдатів, всі озброєні. Один, видно, що старший і за званням, і за віком, запитав, куди я. Пояснюю, що хочу сходити в свій будинок, забрати хоча б якийсь одяг і їжу. Він відпускає солдатів і йде зі мною. А я йду на ватних ногах. У руках несу тільки ключі від дому: ні телефона, нічого з собою немає. Підходимо, прямо під моїм двором блокпост, стоїть БТР і десь 7-8 орків.
Цей, що йшов зі мною, запитує, чи можу я зайти у свій дім. А я стою з ключами і розумію, що вони уже й не треба – все відчинено! Ворота, двері – усе вибито. Вони глянули на мене, сказали не заходити у центральну частину – там заміновано. Заходжу в будинок і мало не втрачаю свідомість – все перевернуто, перерито, понівечено. Винесли техніку, одяг, взуття, деякі цінні речі, забрали навіть документи. Повністю спустошили сумку з ліками і косметикою, забрали парфуми, шампуні і туалетний папір.
Друга армія світу, ага… Кінчені мародери. У мене сталася справжня істерика. Я хапала речі, які могла розрізнити серед затоптаного брудними ногами. Але головне на той момент було те, що ми живі і здорові. Це є для мене головним і нині”.
“Граю з травмою, тому не на 100 відсотків”: Олег Розовик із Вовчкова – про амбіції, пропозиції та футбол
Записав Віталій Усик, 23 липня
Олег Розовик, гравець футбольної команди Вовчкова: “Після матчів партнери інколи запитують, чому так мало забив. Скажімо, так було після останнього матчу із Лецьками, де відзначився дублем. Але там і пенальті мені пропонували пробити, втім, я не захотів. Кажуть: “Ти ж борешся за найкращого бомбардира”. А мені якось вже люди говорили: “Ти забиваєш з гри, а пенальтисти в нас є”. То я аж настільки не женуся за голами. Тиску не відчуваю. Це футбол – зараз можу забивати-забивати, а потім може бути “засуха”. При цьому з першого туру я граю з травмою – пошкоджене ліве стегно. Тобто на 100 відсотків грати не можу – 70-80 хвилин і зазвичай просто не можу навіть йти”.
“Із таким депутатським корпусом у Переяславі можна втілювати класні проєкти”: велике інтерв’ю Аліни Римар
Записав Віталій Усик, 11 серпня
Аліна Римар, депутатка міськради Переяслава: “Я ж не була раніше депутатом. Але кілька разів мала можливість бути на сесіях депутатського корпусу минулого скликання. Те, що я бачила тоді, і те, що бачу зараз, – це кардинально різні депутатські корпуси. Зараз робота більш конструктивна, із таким складом депутатів реально можна втілювати якісь класні проєкти в життя. Ніхто не буде вставляти тобі палки в колеса, коли розумітимуть, що це можливо реалізувати. Вважаю наше скликання максимально адекватним та продуктивним. Якщо і є якась критика дій міського голови, то вона конструктивна”.
“Я звик працювати у команді, яка шукає можливості, а не перепони”: чому Владислав Столяренко покинув міськраду Переяслава
Записав Віталій Усик, 14 серпня
Владислав Столяренко, голова федерації футболу Переяславщини, раніше очолював відділ фізичної культури, молоді, спорту та охорони здоров’я виконкому міськради: “Коли у мене виникає ідея, відразу намагаюся її втілити. Думаю, з ким можна сконтактувати, як представити її людям, як досягти підтримки. І наприклад, у федерації футболу це все робиться досить швидко. А ось у міській раді у мене виникає ідея – починаються перебої. То грошей немає, то складно їх знайти, то мені починають пояснювати, чому це нереально зробити, а не як знайти можливість, щоб це зробити. І до речі, дивно, коли одні спортсмени просили грошей, щоб поїхати на змагання, мені дали зрозуміти, що їх немає, а коли прийшли інші, то для них кошти знайшлися. Я розумію, що це вже якась політична вибірковість. Словом, я звик бути у команді, яка працює на спільний результат. У міській раді далеко не всі готові тобі допомагати досягати певних цілей. Дехто взагалі дивиться на тебе як на дурника, коли намагаєшся проявляти активність, мовляв, скоро видихнешся все одно”.
“Ми приймаємо чужих дітей, а відпускаємо вже своїх”: Андрій Бован із Переяслава – про професію вчителя
Записала Яна Малишко, 2 жовтня
Андрій Бован, вчитель математики та фізики Переяславської гімназії №3: “Головне завдання для мене як вчителя – підготувати дітей до реального життя. Просто знання якихось фактів взагалі не має великої цінності. Адже ми живемо у світі інформаційних технологій, коли дуже швидко можна загуглити той чи інший факт. Звичайно, це добре, коли людина ерудована, але, напевно, підготувати до життя, навчити комунікувати, навчити співпрацювати з іншими, знаходити нестандартні рішення, бути готовим до того, що все буде не так, як тобі хочеться, справлятися з поразками, виховати з учнів справжніх людей – це і є основне завдання”.
Остап Сіп побував на понад двохсот стадіонах: чим йому сподобалась арена у Переяславі
Записав Віталій Усик, 4 жовтня
Остап Сіп, граундхоппер: “Мені цікаво їздити на різні стадіони. Все-таки країна в нас велика, багата на стадіони – є що подивитись. Я вже побачив більше двохсот стадіонів із матчами. За кордоном я бачив матчі у понад 30 країнах – від Ісландії та Португалії до Азербайджану та Кіпру. Сподобалось у Туреччині, бо там активна публіка, – був на матчі “Фенербахче”. Цікавий стадіон в Ісландії, там трибуна зроблена із землі й засіяна газоном. Ну й в Україні – багато. Нещодавно був у Прилуках та Варві на Чернігівщині – класні стадіони, старі дахи такі, прикольно. На Закарпатті в Ясінях цікава побудова стадіону – суто дерев’яна трибуна, трикутний дах”.
“Мені казали, що це дорога в один кінець”: Олександр Дорошенко із Переяслава служить в полку “Азов”
Записала Оксана Симоненко, 14 жовтня
Олександр Дорошенко, військовий: “Моя мотивація воювати – це жага до пригод. Я людина непосидюча і мені постійно треба вдосконалюватися. Я вважаю, що кожен чоловік має пройти війну, відчути це на власному досвіді. До того ж я професійний військовий, тому на що вчився, туди і йду. Рідні, звичайно, не були в захваті від цього, але вони мене підтримують у будь-яких питаннях. Кажуть, щоб був обережним”.
“Ми готові писати пісні навіть для кількох слухачів”: Андрій Корж – про тягу до Переяслава, “Євробачення” та війну
Записала Яна Малишко, 21 листопада
Андрій Корж, фронтмен музичного гурту “Драбадан”: “У нас нещодавно вийшов третій студійний альбом під назвою “В душі війна”. Він складається із шести пісень. Він про те, що зараз відбувається на нашій землі, тобто про війну. Думаю, зрозуміло, чому така назва, хотілось передати те, що всередині. Хоча спочатку планували назвати “В душі весна”, але тоді все зовсім було не так…
У перші дні війни було дуже важко вирішити, що робити далі: грати чи не грати. Чесно кажучи, не хотілось брати гітару до рук, писати пісні. Нашого барабанщика мобілізували, зараз він на Сході захищає нас. Ще один наш учасник вступив до лав тероборони. Я у перші дні ходив до військкомату, але там були постійні черги. Сказали, що мій час ще прийде, моя черга ще настане. Я не міг сидіти без діла, тому намагався волонтерити, возив на блокпости все необхідне, все, що міг, поки був бензин. Взагалі кожен з гурту чим міг, тим і допомагав”.
Нагадаємо, що раніше Інформатор підбив підсумки 2022 року, пригадавши всі його головні події. Публікація – за посиланням.
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
