Іван Семесюк побував в університеті Переяслава: про що розповідав

У переяславський університет приїздив Іван Семесюк. Він провів цікаву лекцію.

2 березня в Університет Григорія Сковороди в Переяславі завітав Іван Семесюк – український музикант, письменник, мислитель, фронтмен гуртів “Пирятин” та “Ukiez”, ведучий ток-шоу “Інструкція. Війна” на YouTube-каналі “Антропологія”. Він прочитав лекцію на тему “Метафізика індивідуальної свободи та українська ідентичність”. Зустріч відбулася в рамках проєкту “Відкритий університет”. Про що ж говорив Іван Семесюк, тезово перекаже Інформатор.

Спікер попередив аудиторію, що буде використовувати химерну термінологію: “Якісь терміни будуть із new age, буддизму, християнського містицизму. Тому формат демократичний, я не науковець. Насправді я просто інтелектуальний шахрай, а освіта в мене реміснича, навіть не гуманітарна, як у кожного нормального художника. Тому можу собі дозволити, по суті, молоти ахінею, чим я скористаюсь, і поділюсь з вами своїм життєвим досвідом”.

Про українську ідентичність

– Колись давно існував художній проєкт “Жлобарт”, який був досить популярний. Закрився він фінальною звітною виставкою “Жлобарт” в Києві 21 листопада 2013 року, тобто в день, коли розпочався Майдан. Закривши цю виставку, ми з друзями пішли на Майдан і там пропали аж на цілу зиму. Відповідно, моя художня діяльність – це “Жлобарт”. Це була моя перша спроба взагалі розібратись з тим, що таке українці. Чому через “Жлобарт”? Тому що вирішили з друзями, так би мовити, підніматися знизу догори. Від всього тваринного або демонічного, що є в українцях, до небесного і, можна сказати, янгольського, яке ми зараз бачимо перед собою. У цей рік війни все особливо демонічне в українцях відійшло на другий план, а все небесне проявилося.

***

Кожна національна ідентичність крутиться навколо певної вісі. Скажімо, ми можемо взяти сучасного європейця або найбільш опуклу форму його існування – німець або француз. Віссю ідентичності цих двох націй зараз є комфорт, а саме передбачуваність. Є великі людські колективи, які побудовані навколо неврозу свободи. Це при тому, що незрозуміло, що означає свобода або воля та що за всім цим стоїть. І ось – український колектив, а це фактично тисячолітня антропологічна тягучість. Тисячу років на цій землі існує певний тип людини з певними неврозами та схильностями. Тож віссю української ідентичності є свобода як така. Саме про це я хотів сьогодні поговорити, але перед цим відкрити бляшанку під назвою “український рід”, але не з точки зору культурології чи художньої антропології, а з точки зору метафізики за великим рахунком.

***

Під час виборів у 2004 році одна журналістська банда “Українська правда” поїхала у виборчо-центральну комісію Поліського регіону на Київщині, на Житомирщині і т.д., де стикнулась із дивним феноменом. У виборчій комісії було два списки виборців за абеткою. Журналісти запитали, чому два списки, попри те, що у вас одне селище, та цікавились, за яким принципом їх поділили. Там відповіли, що в одному списку прості, звичайні люди, а в іншому не прості.

Я запам’ятав цю статтю і згадав розповідь своєї бабусі про те, як проходили вибори на південній Київщині Ставищенського району в 60-х роках. У той час точно така ж практика розділення виборців існувала за 100 кілометрів від Києва. Мені довелось в цьому матеріалі дуже довго колупатися і саме ці два факти вивели мене на цікаву думку. Я спостерігав багато років за жителями сіл південної Київщині Ставищенського району. Це гайдамацький край зі старими традиціями, мій батько звідти родом. Там цікава і рідкісна топоніміка. Нічого не знаючи про середньовічну Україну, я подивися і зрозумів, що люди різні. На одній вулиці стоїть одна хата, перед якою обов’язково є квітник. Господарі цієї хати ніколи не вийдуть надвір босоніж, чоловіки звідти не виходили з непокритою головою. А їхні сусіди ходили босоніж, без шапки та жили іншим вайбом. Так, начебто це дві соціальні страти, але що це і звідки вони взялися? Я знайшов цю відповідь, спілкуючись з багатьма людьми.

***

Річ у тім, що спадок Речі Посполитої в Україні не дає нам досі спокою. Якщо подивитися на те, як розвивався проєкт під назвою Україна, то можемо чітко визначити, що це республіканський проєкт, котрий існував в протореспубліканському вимірі ще до монгольської навали. Це конкурентне середовище, яке оформилось остаточно із приходом Речі Посполитої, як наддержавного видання, ви фактично республіка. Вона мала свій ідеал, немає більше іншого джерела, звідки у наших пращурів могли взятись про такі аристократичні республіканські уявлення, окрім Римської республіки. В цьому плані, і вважаю, Україна є одним з прямих ідеологічних спадкоємців Риму.

Я читав цікаве дослідження про кількість аристократії в умовному Середньовіччі в країнах світу. Хтось порахував, що Японія, яка відома на увесь світ самураями, мала 16-17% населення аристократії, що дуже багато. Але була одна країна яка переплюнула Японію, це Річ Посполита і зокрема Україна, як її питома і корінна частина. На початок ХVII століття до 25% населення в Україні, зокрема на Волині, або були гербовою шляхтою або вважали себе такими. Пані Наталія Старченко багато пише про цей феномен. Вона пише про такий феномен, як політичний народ, який є шляхтою у будь-якому середовищі. Як стверджують мої знайомі історики та археологи, саме Волинь є джерелом фізичних українців.

***

Місцевий волинський чи лицарський тип в своїй етиці, сімейних взаєминах перегукується з іншим типом, який називається козацький. Козацький – це той тип людини, який заселяє Лівобережну Україну. Козацькі села на Чернігівщині, Сумщині, Полтавщині. Козацьке село від вугирського мають відмінність. Вугир – це проста людина, селянин. Козацькі села за типом нагадували галицьке чи волинське містечко. Люди там мають професійну спільноту, а все інше, що їх об’єднує, – це лицарська справа. Рицар або кінний вершник – це слово для того, щоб зрозуміти, хто такий українець і чого він хоче. Багато істориків працюють з архівами, які кажуть, що Волинь і їхня аристократія були занурені повністю в загальноєвропейський міф. Це все породило шляхетську культуру, яка існує там, де існує слово шляхта. Це величезний край, лицарської культури та величезна кількість тих, хто прагне стати аристократією і тих, хто прагне війни.

Поняття свобода

– Коли ми говоримо про свободу, то завжди маємо на увазі щось. Є економічні, політичні, культурні, гендерні, статеві свободи. Але кожна така свобода втикається в обумовленість іншими свободами. Тому свободи в нашому звичайному громадянському вимірі ми мати не можемо. Ми можемо гратися чи імітувати свободу. Мусимо звернутися до навчання головного європейця всіх часів і народів Платона, який вигадав. що за кожною низкою явищ стоїть ідея про цю річ. Якщо є ідея про чайну чашку, то вона одна, це чайна чашка. Їх можуть бути мільярди та можуть бути дуже різними, але їх об’єднує оця “чайна чашковість”, тобто ідея сама про чайну чашку. Я довго думав, що ж таке свобода сама по собі. Якщо довго колупатись в собі, то ми виходимо на першоматерію свободи. Ми перебуваємо в просто, що складно заперечити, тому що ми його бачимо і відповідно в часі. В просторі постійно щось змінюється і виникає ілюзія часу. Ілюзія не означає, що часу немає, а означає, час не те, чим воно здається.

***

Торкнувшись простору, я почав думати простір та як він влаштований. Це для того, що знайти відповідь на питання, що таке свобода а через це вийти на питання, що таке українець. Простір виникає тоді, коли з’являється якийсь об’єкт і якийсь рух в ньому. Якщо прибрати в просторі всі об’єкти, то він дивним чином зникає, його нема. І це говорить про те, що простору в принципі не існує. Це доволі дивне відкриття, тому що нам зараз очевидно, що ось навколо нас цей простір, ми в ньому знаходимось, але в реальності ніякого простору немає. Це можна зрозуміти інтелектом або відчути і отримати те, що в середньовіччі називалось гнозес (знання чи відчуття. що простору не існує). Відповідно, якщо не існує простору – не існує і часу. Коли ми маємо відсутність простору і часу, то маємо від цих понять свободу. Якщо подивитись на цю конструкцію з усіх боків, то маємо архіесвободу, ідеальну свободу у вакуумі, ідею свободи, остаточне звільнення від фундаментальної пастки. Такого роду особисте звільнення від простору і часу, яке ми можемо назвати свободою – прямо пов’язане із лицарськими субкультурами. Наприклад, естонський орден, фактично є воїнською субкультурою древності. На жаль не так багато перекладів, тим більш української мовою про ці всі явища, а тим паче про містичні практики, якими займалося монаше лицарство. Їх практики були пов’язані з пошуками ідеальної свободи. По суті можна сказати, що практика лицаря – це звільнення, яке є головним словом для воїна. Звільнення від простору і часу.

***

Вільна людина лицар, воїн – це не просто людина, яка воює з іншою людиною. В тій етиці лицар міг воювати тільки з іншим лицарем, тому що людина, яка просто воювала – це був воїн. Лицар воював з лицарем по суті не заради перемоги, економічних зисків, але якщо це лицарство належало до містичних клубів, який в Європі було багато. Лицар шукав свободу, це був його ідеал. Робив він це, маючи в руках архетип головного інструменту, яким він здобував собі свободу. Це спис долі, колись нацисти в Німеччині зациклились на тому, щоб його знайти, яким начебто римський легіонер вбив на хресті Ісуса, чи полегшив його страждання і переніс по той бік реальності. Тож, лицарський спис, як архетип, який пробиває стіни простору і часу. Метафізичний сенс існування лицарства і лицаря зокрема полягав в тому, що він внутрішнім своїм списом здобував ідеальну свободу від простору і часу. Пошуки індивідуальної свободи і битва за неї були віссю особистої ідентичності воїна.

***

Сковорода говорив: “Світ ловив мене та не спіймав”. Що ж це означає? Моя думка, що колективне намагається зробити тебе, як окрему індивідуальність, частиною свого проєкту. Щоб колективна ідентичність людини, означала більше, ніж твоя індивідуальна ідентичність. Сковорода, говорив на мою думку саме про це, він вислизнув лап із колективних ідентичностей. Він побудував і став тим храмом індивідуальної своєї присутності тут і зараз, поза часом і простором. Сковорода був видатним містиком, який спирався на німецьку містичну традицію. Це була ціла лінія передачі істини, яка існувала паралельно із католицькими церквами чи східного обряду.

Про увагу

– Слово увага ключове в моїй балаканині, як свободі, особисте безсмертя. Насправді, єдине, що не можна розкласти в нас – це увага і точка присутності, котру якщо прибрати, то залишиться штучний інтелект. Без уваги буде присутній певний набір алгоритму, не такий як чат бот штучного інтелекту, а біологічний, який зовсім інакший. Якщо ми це все розберемо, то побачимо точку, яку неможливо ні на що поділити. Це точка присутності вас тут і зараз, яка назовні виражається в увазі. Потрібно відповідально і з інтересом придивитися до цього слова. Насправді, увага це така сама за великим рахунком уявна категорія, як і свобода, особисте безсмертя. Зрозуміло, що це уявні, віртуальні і символічні речі. В буддизмі є вчення про Махамудру, суть його полягає в тому, що потрібно знайти в собі символ самого себе. Махамудра перекладається, як велика печатка або великий символ. Це точка, яку адепти Махамудри знаходять, котру ми можемо називати точністю присутності і зрештою назвати її увагою. Саме там, у вашій увазі, яку ви зараз спрямували на мене – спробуєте розгорнути з мене на власне свою ж увагу – це дуже дивний феномен. Якщо ви спробуєте цю практику, то замкнете коло дня і ночі. Увага нарешті знайде сама себе.

***

Розум з’являється тільки тоді, коли в ньому з’являється якась думка. Якщо в розумі нема думки, то і розуму нема. Це наштовхує нас на очевидну ідею, яка лежить на поверхні. Розум і простір – це одне й те саме. При чому це уявна категорія, яка існує сама в собі, тобто розум уявляє сам себе. Ми можемо сказати, що вся реальність, у якій ми живемо, ходимо, думаємо, любимо, вбиваємо – морфічна в тому сенсі, що є різновидом сну. Сон може бути різним, в залежності від його щільності. Сон, в якому ми перебуваємо – це морфічний простір, котрий по суті всередині себе порожній. Бувають такі феномени, що людина уві сні засинає ще раз. Ця морфічність прямо пов’язана з Україною. Річ у тім, що Україна в тому числі, як естетична категорія, котра побудована навколо ідеалу свободи, свободу заради свободи. Не дивлячись на те, що в нас є колективні ідентичності, а головна із них – це те що ми всі українці. Для більшості українців важливіша свобода, ніж Україна, хоча війна іде за країну  тому числі.

Нагадаємо, що 1 березня на Переяславщині побувала зірка TikTokу Ярина Квасній. Розповіла про те, як стала популярною.

Оксана Симоненко

Фото: Валентин Шеремет

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.