“Велику мандрівку Україною треба починати з власного міста”: про що розповідав Богдан Логвиненко у Переяславі

У Переяславі побував Богдан Логвиненко із “Ukraїner”. Він розповів про те, як бути амбасадором своєї країни.

11 квітня до Університету Григорія Сковороди в Переяславі завітав Богдан Логвиненко, засновник та автор проєкту “Ukraїner”, відомий блогер, журналіст, письменник, публіцист та мандрівник. Він розповів про “Ukraїner” та його трансформацію під час війни, а також незвідані місця та професії України. Зустріч модерував працівник університету Максим Левченко. Інформатор переповідає, як це було.

Богдан Логвиненко зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України вперше виступає перед аудиторією: “В університет мене запрошували з 2019 року, востаннє отримав запрошення три місяці тому і подумав, що вже не можу відмовити. Насправді зараз стільки змін, і “Ukraїner” також змінився – з 24 лютого ми повністю видозмінили те, чим займаємось. Зараз ми медіа, яке розповідає всьому світу на 15 мовах про те, що відбувається в Україні, намагаємось протидіяти російській пропаганді. Робимо історії деокупації – це одна з ключових серій, які ми почали випускати з квітня минулого року. Ми побували на всіх деокупованих територіях, тепер чекаємо на новий контрнаступ, щоб фільмувати ті території, які зараз перебувають під окупацією”.

– Як ви прийшли до того, чим займаєтесь зараз? 

– Насправді я багато чим займався у житті. Народився у Києві, коли пішов до школи, то був підданий булінгу і перейшов на російську мову. Мені вистачило російської десь на 10 років, під кінець школи я повернувся до української. Найбільше мене сформувала віддаленість від України, тому що шість років я жив за кордоном, відвідав різні країни та спробував подивитись на наше суспільство з перспективи історії інших культур та народів. Коли ми починаємо проводити паралелі, то розуміємо, що не живемо в якійсь надзвичайно унікальній країні. Люди на всій планеті (крім русні) створюють однакові речі, використовуючи для цього однакову методологію. Напевно, цей погляд зовні дозволив мені займатись проєктом “Ukraїner”, бо побачив, як країни себе презентують, намагаються про себе розповідати в світі. Тоді подумав, що нічого подібного немає в Україні і, власне, першою ідеєю “Ukraїner” було розповідати про привабливість України. У той момент мені здавалось, що Україна є однією з найнедооцінюваних країн, адже в нас надзвичайно багато цікавого, але ми самі цього не знаємо. У 2015 році я переїхав до України, а з 2016-го ми створили “Ukraїner”.

– Як стартував “Ukraїner”? Хто підтримував морально чи фінансово?

– Від початку треба горіти ідеєю і розповідати про неї всім, радитись, пробувати залучати людей з різних галузей для того, щоб оцінювати, чи може хтось щось додати до цієї ідеї. Насправді, так і створювався “Ukraїner”: я за пів року поговорив з кількома сотнями людей, які були моїм поглядом на те, що придумав. Поїхали експедицією по всій країні, придумали, як залучити комерційних партнерів. У нас на той момент були рекламні партнери, які дали нам гроші на ці поїздки. Згодом ми цю фінансову модель кілька разів трансформували і зараз основою в нас є donate (пожертви). Ми живемо за рахунок людей, які нас дивляться і підтримують. Минулого року, не оголошуючи зборів, ми зібрали 3 мільйони гривень. Цього року збираємо на нашу діяльність 10 мільйонів гривень. Це справді велика сума, але ми не намагаємось конкурувати зі зборами на ЗСУ. Пробуємо залучати кошти іноземців, тому що вони часто не донатять на армію, адже в багатьох людей у світі є думка, що ми якось самі будемо воювати.

– Ми знаємо, що в проєкту є YouTube-канал, сайт. Які ще формати плануєте пробувати? 

– Я сам іноді плутаюсь, що таке “Ukraїner”, тому що за останні три місяці в нас вийшла книга в Німеччині, Японії, Великій Британії. Дві з трьох книг стали топом продажу на японській та британській платформах Amazon. Паралельно ми робимо для польського телебачення документальний чотирисерійний фільм про Україну. Ми мали його випустити в березні 2022 року, але все різко змінилось і ми ще рік його дороблювали, щоб показати там і повномасштабну війну.

– Які ЗМІ ви читаєте і де черпаєте інформацію? 

– Новини я читаю на медіа “Ґрунт”, інтерв’ю слухаю на “Суспільне культура”. Часом дивлюсь те, що робить “Телебачення Торонто”, тому що це корисно і часом весело. Останнім часом дивлюсь YouTube-канал книгарні “СЕНС”.

– Які місця в Україні обов’язково треба відвідати та з чого почати цю мандрівку? 

– Велику мандрівку треба починати з власного міста та всього, що є навколо вас. У нас була серія “Амбасадорів”, в якій ми приїжджали і в Переяслав із виконавицею Аlyona Alyona. В її рідній Баришівці не так багато є на що подивитись, тому приїхали в місто, де вона навчалась. Ідея цієї серії була в тому, що ми їздили з відомими людьми до їхніх рідних міст, показували їх під іншою оптикою. Ми відкрили з іншого боку для Валерія Харчишина з “Другої ріки” Житомир, для хлопців з ТНМК – Харків. Для кожної людини ми відкривали її власне містом, таким чином показуючи, що для того, щоб подорожувати, не потрібно мати якийсь великий бюджет. Іноді достатньо зібратись, вийти з дому та піти в найближчий музей, поїздити по власному місту або сусідніх населених пунктах.

– Чи було якесь місце, що відкрило для вас Україну з нового боку? 

– Найбільшим відкриттям для мене було Полісся, побут цього регіону та насамперед бортництво. Я про це нічого не знав. Насамперед перед експедицією ми шукаємо героїв, затверджуємо історії. Одного дня продюсерка проєкту розказала про бджолярів із якогось села. Настав день, коли ми туди їдемо, розуміючи, що село дуже далеко та інтернету там не буде, тому заздалегідь дивився в Google, що таке бортництво. Відкриваю “Вікіпедію” і дізнаюсь, що бортництво – це давній спосіб виготовлення меду, в якому застосовуються дикі бджоли, мед збирається фактично з дерев, бортії звішують зверху на деревах. Кожен бортник, як ведмідь в мультиках, лазить по деревах і збирає звідти мед. Я подумав, що у ХХІ столітті такого просто не може бути, ще й у “Вікіпедії” в кінці статті було написано, що бортництво зникло у ХІХ столітті.

Ми приїхали і побачили, що це не музей чи якась виставка. Ми розуміємо, що це реальні люди, які в ХХІ столітті лазять по деревах, збирають мед, займаються бортництвом. Це не одна людина, а ціле село, де кожен третій житель цим займається. І це дуже складно, адже ці бортії мають бути на відстані півтора кілометра один від одного. Вони всі на якихось незареєстрований мотоциклах ганяють по лісу і це насправді дивовижно. Це мене найбільше вразило і поки що цей досвід нічого не перевершило. Цю історію переклали багатьма мовами і потім було багато звернень міжнародних медіа, які просили контакти бортників.

– Які ще несподівані професії відкривали під час експедицій? 

– Я практично нічого не знав про про ліжникарство, найбільше цього у Яворові Косівського району. Я чув про ліжникарів, був в Косові на базарі ще перед проєктом “Ukraїner”. Ліжники – це великі килими, простирадла, які кладуть на ліжко, а виготовляють їх з овечої шерсті. Зараз цим займається не багато людей. Коли ми випустили цю історію, то до нас звернулось кілька компаній, які хотіли зробити великі замовлення на ліжники. Компанія Film.ua просила 150 ліжників, щоб подарувати їх команді фільму “Захар Беркут”.

Одне зі звернень було від шведських дизайнерів, ми дали контакти однієї із ліжникарок Наталії Кіщук. Через пів року після цього я був у Стокгольмі на виставці дизайнерських виробів з усього світу і випадково потрапив на презентацію килимів. В описі до виставкого стенду я побачив, що представлений килим із українського міста Яворів. Ліжник коштує близько 200 євро, а килим в Стокгольмі – 8000 євро. Пізніше ми зустрілись з Наталією і вона розповіла, що в той момент, коли про них вийшла історія, то вона думала про те, щоб їздити на заробітки та перестати займатись ліжникарством. Але завдяки тому відео і текстовій історії про ліжникарство, яку переклали іншими мовами, Наталія залишилась в селі та продовжила займатись своєю справою.

Для мене відкриттям став Кутський нічний базар в селищі Кути неподалік від Косова. Він починається опівночі і завершується о 6:00. Йдучи базаром, можна побачити, як хтось продає товар при свічках, лампах. Ми були на базарі два роки тому і знімали про ремесло мосяжництво. Це виготовлення виробів із заліза, мосяжники в Україні виготовляли кулони, топірці. Відчуття були дивні, адже не розумієш логіки торгів вночі, але вона є, адже раніше всі базари в Україні були нічними або дуже ранніми. Люди, які продавали вироби, самі ж їх і виготовляли.

• Базар у Кутах: божі ціни і купа краму

Базари – це окрема цікава тема. Є найшвидший ринок віників, на якому я коли-небудь був, – у місті Саврань Одеської області. Є кілька сіл, які виготовляють віники і за 15 хвилин все продають. Ринок починається о 8:30, а о 8:45 там вже нікого немає. Туди приїздять оптові покупці, які купують віники і потім продають їх десь на трасах. Коли ми приїхали на ринок о 8:40, нам сказали, що вже занадто пізно. Насправді є багато локальний речей, про які ми не чуємо і не бачимо, тому що фокусуємось зовсім на іншому.

–

– Що кожен з нас може робити, щоб популяризувати Україну? 

– Кожен з нас – дипломат своєї країни: подорожуючи за кордоном або просто в мережі спілкуючись з іноземцями, так чи інакше ми представляємо свою країну. Кожен з нас може запросити іноземців відвідати Україну, запропонувати придбати книгу про Україну. Трішки попрацювавши в туристичній сфері, зрозумів, що люди часто не відчувають того, що вони є носіями України. Для порівняння скажу, що в деяких націях загострене відчуття публічної дипломатії. Однією з таких є Туреччина, тому що кожен мандрівник, який їздив цією країною автостопом, розкаже, що будь-який водій фури вас, як іноземця, завезе в дорогий ресторан і нагодує за свій рахунок, щоб показати, що турки найкращі. Якщо ми вже відмовлялись їсти, то нам давали продукти із собою.

Нагадаємо, що раніше у Переяславі побував Віталій Гордієнко та розповів секрети YouTube. Більше про це дізнавайтесь тут.

Оксана Симоненко

Фото: Валентин Шеремет

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.