“Чупа” – надзвичайно милий та простий фільм. Те, що треба, для приємного вечора.
7 квітня цього року на Netflix вийшов американський фільм “Чупа” від мексиканського режисера Хонаса Куарона (до слова, син відомого режисера Альфонсо Куарона). Серед критиків він зібрав достатньо посередні оцінки: на веб-сайті агрегатора рецензій Rotten Tomatoes 68% із 25 відгуків є позитивними із середньою оцінкою 5,7/10, на Metacritic фільм отримав 48 зі 100 на основі 6 критиків. Однак мені він щиро сподобався, тож розповім трішки про нього у традиційні рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Це не те, що можна вважати високим кіно. Та й чого можна очікувати від фільму про чупакабру? Однак ця стрічка буде доречною для перегляду на один вечір, її варто дивитись із дітьми, а ще вона неодмінно сподобається тим, хто має домашніх тварин. Під два із цих критеріїв я точно підходжу: маю домашніх тварин і випав ідеальний недільний вечір для цього кіно.
За сюжетом мексиканський хлопчик Алекс, який із мамою живе у США, на канікули поїхав до дідуся на ранчо у Мексику. Там він зустрічається із дивовижною істотою, яка нагадує котика із крилами, але насправді є чупакаброю. Її називають Чупою. І тваринка ця зовсім не схожа на ту, яку описують у легендах та сюжетах новин. Вона любить гратися, ніжитися, проте в разі необхідності і захищатися може. Цей фільм не мав би сенсу, якби у ньому не було антагоністів, себто людей, які намагаються впіймати чупакабру, аби досліджувати її та, звичайно ж, заробляти на цьому. Під час одного із таких “полювань” Чупа загубив свою маму. Тож тепер завдання глядача – пройти шлях її пошуків і уникання тих самих “дослідників”.
Нічого приховувати, історія завершиться хеппі-ендом. Чупа возз’єднається із мамою, головний негідник буде покараний, а “рушниця на стіні” у вигляді славнозвісного суплексу вистрілить у вирішальний момент. Все максимально просто, подекуди смішно (за це у фільмі відповідав кузен Алекса – Мемо) і надзвичайно мило.
Однак є у цій стрічці й дещо глибші сенси – родинні цінності. Не буду стверджувати, але, можливо, режисер втілив образ Алекса дещо автобіографічним. Мексиканський хлопчик у Америці, як може, намагається стати “своїм” і через це цурається власного коріння. Він соромиться їсти мексиканські національні страви (хоча любить їх), майже не знає рідної іспанської. Але, повернувшись додому та поспілкувавшись із родичами, змінюється. Так, це зроблено надто очевидно, за канонами жанру. Втім, якщо фільм передусім дивитимуться діти, то ховати такі висновки глибоко й не варто.
Нагадаємо, що у попередньому матеріалі цієї рубрики наша журналістка розповіла про фільм “Шалений дівич-вечір”. Читайте тут.
Віталій Усик
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
