“Кожен воїн у окопі повинен мати часточку дому”: як жінки із волонтерського об’єднання “Переяслав” допомагають захисникам

Команда жінок із волонтерського об’єднання “Переяслав” допомагає війську, годує та мотивує захисників. Нещодавно журналісти Інформатора побували в них у гостях.

Волонтерське об’єднання “Переяслав” повноцінно працює у нашому місті з осені 2023 року. З кожним днем воно набирає все більших обертів. Жінки, які згуртувалися у найтяжчі часи, стали прикладом єдності, сили та патріотизму. Вони всебічно допомагають українській армії та підтримують захисників на найгарячіших напрямках. Очільниця колективу Жанна Федорук за підсумками 2023 року потрапила до переліку найвпливовіших людей Переяслава за версією Інформатора.

Напередодні 8 березня ми завітали в гості до Жанни Федорук. Саме у неї вдома кілька разів на тиждень збирається команда волонтерок. Від трьох до семи годин вони безперервно готують різні страви для наших воїнів. Ще на подвір’ї можна відчути аромат домашньої їжі, а переступивши поріг кухні, відразу відчувається тепла, затишна атмосфера. Робота у цей час вже “кипить”: все вариться, крутиться, ліпиться, складається та фасується у вправних жіночих руках.

Цього дня працюють 10 господинь, всі у яскравій помаранчевій формі – фартушках та хустинках. Троє метушаться в одній частині кухні – у величезних каструлях варять борщ із квасолею та капусняк та крутять налисники з м’ясом і печінкою. В іншій – семеро фасують еко-чаї, яких у команди вже 11 авторських видів з різних трав та фруктів (дали із собою посмакувати два чаї, спробували в редакції, це дуже смачно!), також складають хлопцям на “нуль” сухі перекуси з яблучних чипсів, горіхів, печива та цукатів. Згодом на кухню прийшов ще один помічник – кіт Масік, він ходив поміж жінок, щось мявчав та гладився.

Жанна запросила присісти за стіл біля вікна, щоб ми могли поспілкуватися, поки вона працює біля плити, адже “по-діловому” тут не сядеш записувати інтерв’ю – робота не чекає, потрібно допомагати дівчатам. Тож із чого розпочалася історія волонтерського об’єднання “Переяслав”?

***

– З початку повномасштабного вторгнення чоловік був на блокпосту майже два місяці в складі ТрО. Ми починали із заливання окопних свічок: родиною нарізали картон, купляли парафін і заливали свічки, щоб передати нашим воїнам, – розповіла Жанна Федорук. – Весь час літа 2022 року сушила овочі, зелень і передавала у “Технобуд-маркет”. Паралельно 15 місяців ми самі з чоловіком допомагали військовим, відкладали гроші, а потім закуповували шкарпетки, цукерки, вафлі, енергетичні батончики, шампуні, мило, зубні щітки та пасти. Брали це, бо знали, що воно потрібне воїнам. Ось так кожного разу, коли закупляли та пакували, я писала у Facebook, щоб люди приєднувались до допомоги нашим захисникам.

Урешті коштів як таких не було, бо я на пенсії, а потрібно відправити посилки 3-4 вересня на Бахмутський напрямок. Знала, що в різних підрозділах там є хлопці з нашого міста, а туди якраз їхала волонтерка з Борисполя Альона Скітченко, через яку я могла щось передати. Я стояла і дивилася у вікно на мої яблуні та груші сусіда й згадала, що мій чоловік та сини дуже люблять яблучні чипси. А оскільки їхало два буси в чотири місця до військових, то, може, й тим хлопцям сподобається. Позривала яблука, попросила в сусіда груші та посушила все за ніч. Адже що потрібно хлопцям, щоб вони не відчували голоду? Щось мучне, тобто печиво, вітаміни – це яблука, щось солоденьке – ми купили фініки, і білок, звісно, вирішила, що це будуть горіхи. Щодо розміру пакетика я подумала, що потрібно, аби він хлопцям вміщувався в кишеню рукава, або бічну кишеню штанів форми. Тоді сім’єю сформували перші сухі перекуси з яблучно-грушевими чипсами. А коли я виставила у Facebook, що ми вже займаємось фасуванням, запросила на допомогу подругу дитинства Валентину на друге фасування, тож помаленьку почали підтягуватися люди.

Потім побачила пост Світлани Єпіфанової із Цибель, яка з дівчатами робила для ЗСУ готові страви у пакетах. На це їм відповідно потрібні були складові та кошти. Перший раз я пішла сама на базар просити м’ясо, на 200 пакетів мало бути 25 кілограмів, адже ми попросили дівчат, що даватимемо їм складові – м’ясо та крупи для приготування, – а вони зроблять нам каші з м’ясом. Пізніше ми втрьох з дівчатами поїхали в Циблі навчатися готувати в автоклаві, аби робити вже страви самим, бо так і гроші на пальне, і час зекономимо. Стояти на базарі і просити м’ясо мені було некомфортно, такий собі досвід, та ще й кожному доводити, що це для ЗСУ. Я навіть на табличці написала, що це на фронт для приготування каш потрібно і що звіт буде у Facebook-групі “Переяслав Барахолка”.

І от коли вдруге нам потрібно було закупляти м’ясо, я посоромилась йти на базар. Відкрила картку, щоб зібрати гроші на м’ясо, а також на реторт-пакети, які коштують досить дорого, один – майже 7 гривень. Для приготування страв нам також був потрібен автоклав (герметичний пристрій для технологічної обробки речовин в герметичній посудині під дією підвищених температур та надлишкового тиску газів – ред.) та запайник. Тому відкрили збір, купили його зі знижкою, а на кошти з наступного збору придбали запайник дешевше на 1500 гривень. Дуже вдячні за донати всім людям нашої громади.

***

У цей час Жанна Федорук обережно куштує наваристий борщик та капусняк. Ці страви вже майже готові та пахнуть на всю кухню. Після цього вимикає витяжку та продовжує: “Спочатку, коли нас було мало, ми з дівчатами працювали по 7-8 годин кожен вихідний. А коли побільшало, то на це вже витрачаємо 3-4 години. Наразі наша команда складається із 32 людей. Більшість із команди про об’єднання дізнавалася з того ж Facebook, бачили нашу роботу, почали писати, говорити, дзвонити, що якщо потрібна допомога, то допоможуть. Ми всім раді, бо у нас є і мами маленьких діток, і в багатьох робота, свої справи. Але найбільше ми будемо раді, якщо у нас буде більше місця або якесь окреме приміщення, бо мій будинок вже перетворюється на склад волонтерського центру”.

Запитую, який вік у жінок команди, Жанна пішла дізнаватись це у помічниць. Запитує: “Так, хто у нас тут наймолодший?”, всі розсміялися. І так з’ясувалося, що вік дуже різний, наймолодшій лише 13 років, а ось найстаршій господині – до 70.

***

– Спочатку ми готували каші, гречану, рисову, пшоняну, перлову, горохову та ячну. Але потім хлопці сказали, що їм би чогось ріденького, і ми почали готувати борщ, капусняк, суп-харчо, гороховий суп, – продовжила розповідь Жанна Федорук. – Першу пробну партію ми кладемо в автоклав, потім дістаємо. Якщо після витримки не змінився смак, нічого не пригоріло та не зіпсувалося, то робимо вже хлопцям. Тобто все проходить стерилізацію та багато процесів для якості, а ще ж ми самі й запаюємо та перевіряємо реторт-пакети. Зараз у нас також з’явилися голубці, млинці та тефтелі. А ще ж, окрім солоних страв, фасуємо швидкі солодкі перекуси.

Продуктами завдячуємо людям, які постійно щось приносять. Дуже допомагає церква священника Дмитра Волошина, бо звідти багато передають. Також продуктами допомагає волонтерка Інна Марченко, Ніна Климас з ліцею імені Володимира Мономаха, там волонтерки в основному займаються випічкою, батончиками, іншими смаколиками, то ж крупи передають нам. Зараз ми не витрачаємо гроші на крупи взагалі. Люди звозять мені додому і картоплю, буряк, моркву, капусту, горішки, мед, трави, фрукти. Тобто ми фактично використовуємо кошти лише на пакети, м’ясо, енергетичні батончики, печиво, цукерки, фініки та на відправку посилок. Проводимо збори на закупівлю необхідних пристроїв для ЗСУ. Також дуже допомагають покупці та працівники нашого критого ринку.

Ще ми робимо еко-чаї, у нас їх великий асортимент: від чорного чаю “Зоряна ніч”, який складається з акації, синьої волошки та нагідок, до “Вітамінчика” – для нього ми мілко кришимо сухі яблука, додаємо сушену малину, полуницю, суницю та смородину. Цей чай потрібно настояти, а потім можна не тільки випити, а навіть з’їсти. Ще є з м’ятою та чебрецем, із шипшини, також чайок “Цілющі чари”, “Трояндова пісня”, “Ромашкове поле”, “Липовий”, “Тиха ніч”, “Медовий гай” та багато інших.

У цей час з іншого куточку кухні полинув аромат різнотрав’я та чаїв, які розфасовували в пакетики. Іноді здавалось, що від цих ароматів навіть паморочиться голова.

***

– Спочатку відправляли все через наших волонтерів, перші відправки були для ССО та штурмовиків. А потім нам сказали, що потрібна допомога тим, хто тримає нульову лінію оборони, адже їм готують далеко від позицій, а беруть вони тільки бойовий комплект та воду, бо сам БК дуже важкий. Тому ми почали відправляти їм наші легенькі перекуси, – ділиться Федорук.

Потім військові з 5-ї штурмової запитали, чи можемо ми придумати не тільки солодкі перекуси, а й солоні. Придумала, що можна було б зробити вакуумовані страви, потушкувати м’ясо із салом, порізали порційно, до них додати сухарики. То ж з’їси й вже не будеш голодний, а для цього потрібний вакууматор. І знову ж таки відкрили збір, дякую людям і переяславці Віті Майбороді, яка нам допомогла, перший пристрій ми купили практично за її кошти. Зараз від неї маємо ще два маленькі вакууматори.

За словами Федорук, волонтерки відправляли допомогу харчами на багато напрямків: Запорізький, Бахмутський, Донецький, Луганський, Лиманський, Ізюмський, Куп’янський, Харківський, Херсонський, Сумський. Загалом надсилали у близько 40 бригад та підрозділів.

– Ще приготуємо 32 пакети готових страв і матимемо результат 3 тисячі реторт-пакетів з різними смаколиками, відправленими на фронт. А взагалі наше волонтерське об’єднання станом на 6 березня вже відправило на фронт 707 коробок із їжею та теплими речами. А ще ж у нас є два прапори з підписами усіх бригад, яким передавали наші гостинці, а третій прапор свого підрозділу нам подарував Денис з позивним “Малий”. Нам дуже допомагають з теплими шапками та балаклавами для воїнів майстрині-в’язальниці. Одна команда сформована Тетяною Мартиновою, друга – Іриною Хвостик. Разом до 250 штук передали на фронт. Крім цього, ми ще виготовляємо окопні свічки та мазі від обморожування та обвітрювання. Допомагають із заливанням окопних свічок Великокаратульська та Дем’янецька гімназії.

***

На кухні робота потроху завершується, спілкуюся зі співзасновницею об’єднання Мар’яною Волошин. Розповідає про те, як допомагала ще з перших днів війни і як продовжує робити це зараз: “Коли почалась війна, мого чоловіка відразу викликали і забрали, його валіза вже була спакована. 43-тя бригада, в якій він був, почала відразу окопуватись, але в них не вистачало елементарних речей для окопів та бліндажів. Чоловік був на позиціях і сказав мені, щоб написала та виклала пост про збір необхідних речей. Не хотіла публічно це все робити, але ж людям потрібні звіти. Це було тяжко, адже я сама з дитиною всім цим займалася, а я тоді ще й в лікарні працювала.

Люди почали приносити різні речі в лікарню, де ми у двох кабінетах організували штаб. А потім в медичному закладі настав не дуже приємний час. Було таке, що у мене не було нічого такого поїсти передати хлопцям, але було багато медикаментів. І тоді я побачила, що Жанна Володимирівна фасує, працює, подумала, може, у неї щось є, набрала їй, поговорили і відтоді працюємо разом. Мені емоційно комфортно, тут дівчата, з якими спілкуюсь, відчуваю, що я потрібна, у колі людей, таких же самовідданих. Ми працюємо фізично, але емоційного задоволення вистачає надовго.

З одного боку кажуть, що хлопцям потрібна зброя, дрони, але мій чоловік, який зараз на Сході, сказав, що це справді смачно. Також моя донька захотіла нам допомагати, тому долучається до нашої роботи. А ще у нас цікаві назви до наших страв, хочеться ж не просто приготувати страву, а й цікаво назвати, щоб у хлопців викликало позитивні емоції та їм хотілося це спробувати. Сиділи думали, як назвати наше вакуумоване сало, видавали ідеї, а я думаю: “Треба таке, щоб в усіх з’явилась усмішка”, кажу: “Давайте буде “Наркотики для котиків”, бо сало то український “наркотик”.

***

Помітно, що свою діяльність організація веде чітко та відповідально. Жанна Федорук показує два великі журнали та зошит, у яких записана вся інформація щодо розподілу коштів, безготівкового розрахунку і зарахувань на картку, готівкових витрат та надходжень, накладні та чеки всіх покупок. Зазначила, що як офіційне об’єднання самостійно зробили вже 73 відправки на фронт. Найбільше було 4 відправки за один день. У волонтерок є ще один особистий рекорд – 1200 пачок еко-чаю за одне фасування. Федорук каже, що дівчата багато готують вдома: салати, засмажку, сушать чипси, смажать налисники, квасять капусту і роблять пелюстку, крутять голубці, заливають горішки медом і ще багато іншого.

Очільниця ВО “Переяслав” розповіла, що з грудня організація закупила та передала хлопцям 46-ї ОДШБ два дрони, тепловізійну камеру, систему виносних антен, підсилювач. А помпу з набором шлангів, генератор, мастила та Starlink передали в 464-ту ОПБ, яку тільки нещодавно сформували в Ташанській громаді.

Зараз триває збір на зарядну станцію EcoFlow та інверторний генератор для бійців 5-ї окремої штурмової бригади, які стоять на Бахмутському напрямку.

***

– Скільки часу ви приділяєте на волонтерство? – запитую у Жанни.

– Я на пенсії, мені постійно телефонують, бо хтось привіз продукти, комусь щось потрібно забрати. Потім треба все повантажити, а ще ж треба поклеїти коробки, зібрати, віддати, відвезти на пошту, забрати з пошти. Також забрати парафін та роздати школам, аби діти робили окопні свічки. Волонтерство – це майже весь мій час, а після 12-ї ночі ще й пишу пости, звітність про роботу. Окрім того, я ще повинна працювати, годувати сім’ю – займаюсь репетиторством.

– Чи є у вас плани щодо розширення вашої організації?

– Якби міська рада надала нам приміщення, де є каналізація, газ, світло, вода, то можна було б закупити ще один автоклав і робити так, як дівчата у Циблях. Їм виділили стару автошколу, там вони свічки заливають, готують, фасують і роблять все необхідне. Добре їх підтримала сільська рада: провели каналізацію, підключили воду, розетки, оплачують комунальні, а дівчата просто безкоштовно працюють.

Натомість у нас все це в одній хаті. Якщо людей буде більше, то все можна швидше робити і у великих об’ємах, але ж треба приміщення. Ми шукали самі, зверталися в різні заклади, до підприємців, працівників міської ради, щоб нам виділили приміщення для нашої роботи, але сказали, що нічого немає. Та ми ще маємо надію на допомогу.

– Що особисто для вас означає допомога нашим Збройним силам?

– Кожен воїн там, коли один в цій багнюці, спить під землею, у тих норах, повинен мати хоч якусь часточку з дому, аби зрозуміти, що про нього піклуються тут, що ми його не забуваємо та підтримуємо. І коли я бачу фото від них з нашою продукцією, це зігріває душу, бо хоч щось робиш для хлопців, які нас захищають. І напевно, кожен з нас говорить про те, що не тільки вони там воюють, ми маємо так само стояти стіною за ними й робити все для того, щоб українська армія перемогла. Коли до нас на фасування приходили військові, які були на Бахмутському напрямку, то казали, що тут вони розуміють, за що воюють там.

***

Після цього Жанна проводить маленьку екскурсію на “склад”, який розмістили в іншій кімнаті будинку. Там зберігають безліч коробок, найрізноманітніших речей для військових та приготування: теплий одяг, консервація, ліки, продукти та готові до відправки посилки.

Повертаємось до дівчат, починаю розмову зі Світланою Помойницькою. Вона говорить таке: “Найкраща терапія у цей час – це робити щось корисне для нашої спільної перемоги. Не варто сидіти страждати вдома. Особисто я врятувалася від війни та повного ступору тим, що мене знайома покликала волонтерити 25 лютого. Спочатку одягали хлопців, потім знадобилася наша допомога на кухні. І так кілька місяців ми працювали для мобілізованих, потім з Мар’яною Волошин – вже для переселенців і теж для військових. Не знаю, що було б, якби я на другий день війни не пішла чимось займатись, як би це все пережила. Я українка і це моя земля, це найбільша мотивація. Мій син за кордоном живе вже 20 років, у нього інше громадянство, а в мене тут тільки мама і брат”.

Так за роботою жінки гомоніли та швиденько різали, фасували, варили, смажили, пакували, клеїли етикетки, підписували і готували коробки з продукціїєю до відправки.

Нагадаємо, що Інна Рубан із Переяслава створює унікальні іграшки з плюшевої пряжі, які не лише стають улюбленцями дітей, а й допомагають війську. Інтерв’ю із нею читайте тут.

Яна Малишко

Фото: Валентин Шеремет

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.