До Переяслава приїздив сучасний український гурт Schmalgauzen. Артисти поспілкувалися зі студентами та виконали кілька виступів.
3 квітня в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі провели творчу зустріч з театрально-музичним гуртом Schmalgauzen. Артисти поспілкувалися зі студентами, розповіли про історію створення колективу, свої пісні, натхнення, власний унікальний стиль, життєві історії та плани на майбутнє. Також показали кілька виступів, які неабияк вразили глядачів. Інформатор розповідає, як це було.
Гурт Schmalgauzen створили студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, почали виступати ще у 2020 році. Артисти працюють у жанрі пісенного мистецтва, в якому поєднуються театральні вистави та драматургія. До складу гурту входять Михайло Матюхін, Владислав Михальчук, Роман Дебрін, Андрій Ширко, Кирило Липко, Євгеній Запояско, Георгій Ярмоленко.
Учасники розповіли, що назва їхнього гурту виникла під час навчання на першому курсі університету Карпенка-Карого. Вони вирішили провести музичний концерт, готуючи власні авторські пісні. Під час одного з прослуховувань викладач Андрій Самінін сказав: “Тут має бути якийсь Шмальгаузен!”. Це слово в майбутньому хлопці й взяли за назву для свого гурту, воно стало для них символом енергії та драйву.
Далі запитання, які ставили артистам присутні на зустрічі люди:
– Що вас надихає на створення пісень?
Роман Дебрін: По-перше, мене надихають люди, які оточують, з ними набагато легше щось створювати, бо, коли ми всі разом у мозковому штурмі створюємо музику, це неймовірні відчуття. По-друге, це іноді залежить від настрою, коли він поганий – пишу щось ліричне, зазвичай у мене це виходить на фортепіано, а на саксофоні – щось веселе.
Андрій Ширко: Це наша робота – чимось надихатись. Це механізм, за яким ми живемо. Коли виходиш надвір, то сприймаєш все у цьому Всесвіті як своє чи чуже, і цей аналіз дає позитивні або негативні емоції. І в цьому стані ми маємо описати це чи в музиці, чи в атмосфері сцени.
– Як створили унікальний стиль в музиці та що брали за основу?
Кирило Липко: Унікальність створилася через те, що ми всі навчалися на акторському факультеті та займалися музикою. Ми це все сплели і народився унікальний суто наш стиль. Ми не ставимо перед собою жодних рамок, не думаємо, що вигадали стилістику себе на 10 років вперед.
Михайло Матюхін: Якщо подивитися на наші альбоми та нові релізи, то це не можна описати в щось одне. Це матеріали, які готуються під кожну програму, ми слідуємо драматургії, а там вже як виходить. Для вас ще буде багато чого нового.
– Що надихнуло створити свій гурт?
Андрій Ширко: Я думаю, це був момент, що ми потрапили в ситуацію, коли ніхто нікому не був потрібен, і залишалися тільки ми самі в цьому світі. Тоді ми були нікому не потрібні в цьому професійному середовищі. Вже четвертий рік ми поруч, кожен з нас один з одним переживав безліч історій – поганих, веселих, трагічних. Якщо ми знову зробимо ставку на те, що пройшли, ми не програємо.
– Чи плануєте тури маленькими містами України?
Андрій Ширко: Ми хотіли би тур маленькими містами нашої країни, але тут питання в можливості реалізувати це на повну. Також важливе якісне технічне забезпечення, різні інструменти, барабани, рояль. Ми чекаємо цієї нагоди. Думаю, з часом зможемо дозволити собі це фінансово, тобто робити це принаймні в “нуль”.
– Наскільки ви відверті перед своєю аудиторією?
Кирило Липко: Теперішня ситуація особлива. Стосунки наші з вами вони також особливі, тому, поки є можливість тримати ці особливі стосунки, ми будемо це робити. Ми намагаємось відповідати кожному і вислухати кожного, адже ми є для вас, а ви є для нас.
Андрій Ширко: Це відчуття того, що у цьому байдужому світі, де насправді ніхто нікому не потрібний, з’являємось такі, як ми, і такі як ви. У нас вже є багато коробочок з вашими малюнками, аксесуарами та подарунками. Ми все це зберігаємо в нашому маленькому фонді, з якого хочемо потім зробити галерею творчості того, як ми росли і як ви росли. Нам подобається, що у цьому світі ми одне одному небайдужі.
– Як створили пісню “Я люблю тебе, Джесіка”?
Михайло Матюхін: Початок другого курсу в університеті. Перед парою зі сценічної мови я взяв гітару та почав грати два акорди і співати: “Я люблю тебе, Джесіка”, і подумав “Вау, це хіт”. Тоді ми тільки трішки займалися музикою, з дідом (Владислав Михальчук – ред.) зрозуміли, що можемо робити колаборації і писати разом пісні. Це вже була друга пісня після “Гламурного піджака”. І я в нього запитав, чи не хоче він написати текст до цієї композиції. Потім ми стояли на балконі в гуртожитку і він сказав: “А давай, може, це буде пісня про собаку?”, я сказав, що це класна ідея, і на кухні в гуртожитку ми написали цю пісню.
У Переяславі побував український гурт Schmalgauzen
Артисти провели творчу зустріч зі студентами
Артисти співали пісні та відповідали на запитання
Також розповідали життєві історії
Цього дня майже вся актова зала університету була заповнена слухачами
Учасники гурту продемонстрували неабияку сценічну майстерність
Роман Дебрін грав на саксофоні
Це було справді захопливе дійство
На зустріч приходили із плакатами
Фото з гуртом на згадку
Нагадаємо, що раніше в університеті Переяслава Євген Забарило розповідав про креативну економіку. Деталі – тут.
Яна Малишко
Фото: Валентин Шеремет
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
