Олег Розовик стає зіркою футболу Переяславщини. Він поспілкувався із журналістом Інформатора.
Чемпіонат Переяславщини з футболу в розпалі. Після чотирьох турів уже проявляються головні фаворити серед команд та найяскравіші гравці. Серед футбольних особистостей варто відзначити 21-річного Олега Розовика із Вовчкова (Переяславська ТГ), який наразі із 7 голами очолює залік бомбардирів. Окрім того, його прогрес за останні роки помітний неозброєним оком. Тож поспілкуватися із журналістом Інформатора йому було про що.
“Вратив вагу – зросла швидкість, а з роками додалося мислення”
– Почнімо з більш філософського запитання: що для тебе футбол?
– Це моє захоплення. Я все дитинство провів з м’ячем. Подобається дивитися футбол, грати в нього. У дитинстві мріяв стати професійним футболістом. Не склалося. Тож підтримую свій рівень у районних чемпіонатах – не лише Переяславщини, а й у деяких інших (Бориспільському, Баришівському, в Києві). Зараз субота та неділя у мене повністю належать футболу. В інші дні хіба що слідкую за матчами, бо через роботу грати часу не маю.
– Коли і як у тебе з’явився інтерес до футболу?
– Це були ігри київського “Динамо”, коли там виступали Кравець, Мілевський. Мені було років 9, десь 2009 рік. І тато дивився футбол, я з ним подивився й так мені сподобалося. А грати виходило ще з дитинства. Наша шкільна команда чотири рази ставала найкращою у районі. Потім пару років тренувався у переяславській ДЮСШ. Але до 19 років у мене не складалося з футболом, тому що мав зайву вагу. Згодом я скинув 20 кілограмів і після того якось стало трохи виходити.
– У юних хлопчаків, які люблять футбол, часто є мета – потрапити до головної команди села. Як у тебе з цим було?
– Якщо не помиляюся, у Вовчкові команда існує з 2016 року. Мені тоді було 15-16. У такому віці складно потрапити в основну команду. Перший рік провели винятково своїми хлопцями. Потім були інші завдання – кубки, медалі, перші місця, – тож запрошували легіонерів. На перший турнір – футзальний – мене взагалі в заявці не було, а вже на футбольний мене заявили, але зіграв буквально пару хвилин. До основи я наблизився, коли в нас змінилося керівництво. Один капітан пішов, команда на рік розпалася. Прийшла нова зацікавлена людина, яка очолила колектив, і з того моменту я став гравцем основи.
– Твій прогрес, мабуть, найпомітніший серед всіх діючих гравців чемпіонату Переяславщини. Ти вже сказав, що скинув 20 кілограмів. Як ти працював над собою?
– Я не скажу, що багато часу приділяю спорту. Перед війною пів року ходив до тренувального залу. Вага з віком сама почала йти, а в залі лише підтримував це, щоб трішки додати м’язової маси. А з м’ячем я, у принципі, розумію, що та як потрібно робити. Просто через втрату ваги у мене зросла швидкість. І з роками додається мислення на полі.
– А у чому тобі потрібно додати?
– Я завжди думаю про гол, через що мене в команді трохи підтравлюють. Коли я в штрафному майданчику, то передусім прагну пробити, а не знайти вільного партнера.
“Були пропозиції від Семенівки та “Дніпра”
– Футболісти на Переяславщині часто змінюють команди в межах чемпіонату. Ти Вовчків не покидаєш. Чому так? Невже не було пропозицій?
– Пропозиції були. У цьому сезоні мені пропонували грати за Семенівку (Студениківська ТГ, діючий чемпіон району та головний конкурент Вовчкова у боротьбі за “золото” цьогорічного чемпіонату – ред.). Але керівництво команди Вовчкова зробило все, щоб я залишився.
– У вашій команді гравці отримують гонорари за матчі?
– У цьому сезоні я став першим хлопцем із села, який отримує у нашій команді якісь кошти.
– А через це немає проблем у комунікації з іншими гравцями?
– Ні, жодних претензій не було взагалі. Я свою позицію висловив керівництву. Розповів, скільки пропонують у Семенівці, запропонував свої умови. У мене не було великої мотивації покидати команду. Сказав: “Якщо вас влаштовує, то тиснемо руки, ні, то буду йти, бо розвитку не бачу”. Просто були моменти, що я не розумів, коли приїжджають слабкі легіонери, футбольним сленгом – “трупи”, й отримують гроші. А ти стараєшся, забиваєш і взагалі нічого не отримуєш. Були ще розмови щодо переходу в “Дніпро” (Дівички). Кількома словами перекинувся із керівником команди Вовою Митрофаненком.
– Так чому ти не спробував себе у складі чемпіонів району?
– Мені не подобається, що всі гравці у Семенівці або ж із інших сіл, або ж навіть з інших районів. Приміром, у нас 5-6 футболістів в основі завжди з Вовчкова. Це ж не зовсім добре, коли у селі приходять на футбол вболівальники й не бачать у своїй команді знайомих хлопців.
– Вовчків завжди був міцним середняком. Цьогоріч команда стала претендентом на чемпіонство. Що змінилося за такий короткий період?
– Вже два-три роки наш склад суттєво не змінюється, підсилюємося лише точково. Тож за цей час ми зігралися. Взаєморозуміння на футбольному полі – це ключовий фактор: коли ти знаєш, куди потрібно бігти, як відкриватися. Торік був ще перехідний сезон – ми й наче за щось намагалися боротися (Вовчків фінішував шостим із дев’яти команд – ред.), але трішки не вистачало. Як, наприклад, у нас було в кубковій зустрічі із Семенівкою. Після першого тайму вигравали 3:0, і за 30 хвилин пропустили чотири.
– Через те, що ти стаєш зіркою вовчківського колективу, чи відчуваєш підвищену відповідальність, певний тиск?
– Ну після матчів партнери інколи запитують, чому так мало забив. Скажімо, так було після останнього матчу із Лецьками, де відзначився дублем. Але там і пенальті мені пропонували пробити, втім, я не захотів. Кажуть: “Ти ж борешся за найкращого бомбардира”. А мені якось вже люди говорили: “Ти забиваєш з гри, а пенальтисти в нас є”. То я аж настільки не женуся за голами. Тиску не відчуваю. Це футбол – зараз можу забивати-забивати, а потім може бути “засуха”. При цьому з першого туру я граю з травмою – пошкоджене ліве стегно. Тобто на 100 відсотків грати не можу – 70-80 хвилин і зазвичай просто не можу навіть йти.
“Якби не війна, село б пило кілька днів”
– Нічию із Семенівкою ви записали собі до активу чи все ж, зважаючи на перемогу після першого тайму, підсумковий результат став розчаруванням?
– Я не скажу, що це було розчарування. Розчарування було б, якби ми програли. А у цьому матчі ми показали свій досвід. Зрозуміло, що підбір гравців у Семенівки фантастичний, люди виходять на заміну й підсилюють. Мені довелося з травмою бігати всі 90 хвилин, бо в нас немає людини, яка б змогла замінити мене на 100 відсотків. І так з багатьма позиціями, бо лавки не вистачає. Але виявилося, що грати з ними можна, лише не слід їх боятися і ставити вище за всіх.
– Не думаєш, що саме лавка й стане ключовим фактором у боротьбі за титул? Адже далі буде втома, травми, дискваліфікації…
– Не боюся цього взагалі. Все вирішиться на футбольному полі. Якщо ми зараз обіграємо “Матадор” (Переяслав), а потім через тиждень “Дніпро”, то вийдемо вже на фінішну пряму. Вважаю, тоді залишиться особиста гра вдома із Семенівкою, де все й вирішиться. Але ми зробимо все, щоб виграти чемпіонство, це буде для нас фантастикою.
– Чого ти очікуєш від наступного матчу з “Матадором”?
– Непогана команда. Знаю, що запрошують легіонерів із Черкаської області. Але “Матадор” не сильніший за Семенівку, що їхній матч і показав. Тому очікую нашої перемоги. Нам потрібно доводити, що ми не дарма стали одними з фаворитів цього чемпіонату.
– Чемпіонство Вовчкова стане святом для всього села?
– Для села це буде велика подія, бо нас багато хто підтримує. Якби не війна, то, думаю, святкування було б загального масштабу. Село б пило пару днів точно.
– Пропоную спрогнозувати підсумкове розміщення команд у турнірній таблиці. Як ти це бачиш?
– Думаю, сьомими будуть Лецьки (Циблівська ТГ), їм можна вручити приз за волю до перемоги. На шостому місці, як все складається, будуть “Бурти” (Переяслав). Не можна зібрати колектив і зразу претендувати на щось, треба зігратися. П’ятим буде “Переяслав” – суджу просто за кваліфікацією гравців. Четвертим буде “Матадор”, а третім – “Дніпро”. Мені здається дівичківці трохи додадуть і нам з ними буде складно. А далі вже скажу, як я хочу: друга – Семенівка, перший – Вовчків.
– На яких яскравих особистостей цього чемпіонату порадиш звернути увагу?
– На капітана нашої команди Олександра Галицького. Чоловік 17 років грає в районі. Людина – космос, суперфутбольна. Він і з двадцятьма травмами вийде на поле й буде грати.
– І ще кілька суперників травмує.
– Поза футбольним полем він просто чудова людина. Але коли у грі все складається не дуже, то в нього трохи зносить дах. Свої вже до цього звикли. Можливо, для інших це має не дуже красивий вигляд. Проте так, як він горить футболом, я у своєму житті нікого іншого не зустрічав.
А якщо виділити когось з іншої команди, то раджу звернути увагу на Павла Лисенка із “Переяслава”. Він багато де пограв за межами Переяславщини. Показує класний рівень. При цьому в нього також травма, з якою він грає.
Нагадаємо, що вже сьогодні Вовчків зустрінеться із “Матадором” у центральному матчі п’ятого туру. Чого очікувати від протистояння, читайте за посиланням.
Віталій Усик
Фото: Дмитро Кусай, Віталій Усик
