“Максим Оса та золото Песиголовця” – перша українська екранізація коміксу. Чи вдалася вона?
Намагаюсь дивитись усі українські фільми, які виходять для широкого кола глядачів. “Максим Оса та золото Песиголовця” (2022) – один із таких, – це перша в нашій країні екранізація коміксу. Цей історичний детектив зняли за мотивами графічного роману Ігоря Баранька “Максим Оса”. Режисером став Максим Латик, який до цього знімав такі “мегапопулярні” фільми, як “Халепа на 5 baksiv” та “Королі репу”. Чи найкраща його найсвіжіша робота, сказати важко, бо для цього слід подивитись дві попередні, але знаєте, якось не хочеться. А от про стрічку “Максим Оса”, яку вже навіть на Netflix можна глянути, трішки поговоримо у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Якщо коротко пройтись сюжетом, то “затравочка” надзвичайно проста. У 1636 році польський король відправив на Січ золото, щоб запобігти заворушенням серед козаків. На шляху гінців мав зустріти хорунжий Максим Оса, аби провести небезпечними територіями. Зазначається, що раніше Осі вдавалось вивести козаків із турецького полону, тобто він серед побратимів вважався дуже крутим дядьком. Дорогою загін із 5 козаків зайшов до пана Йожефа Пшелуцького, де взяв води та деякі продукти. А згодом у лісі вони загинули й втратили золото, так і не дійшовши до Максима Оси. Саме йому й довелось розбиратись, що ж насправді сталося.
Перед написання цього матеріалу я виписав для себе усі плюси та мінуси фільму. На жаль, недоліків вийшло значно більше, а переваги – наче висмоктані із пальця. Тому розпочну із поганого, щоб потім наприкінці якось підсолодити цю гівняну цукерочку.
Передусім, коли фільм презентують як першу в Україні екранізацію коміксу, вже підсвідомо очікуєш чогось схожого на Marvel. І звичайно ж, хочеш побачити щось подібне до перших фільмів цього мультивсесвіту, а не останніх. Але навіть “Тор 4” та “Доктор Стрендж у Мультивсесвіті божевілля” значно цікавіші та насиченіші, аніж “Максим Оса”. Зрозуміло, що порівняння тут недоречні: зйомки “Доктора Стренджа” обійшлись у 200 мільйонів доларів (натомість він заробив майже мільярд, за даними Вікіпедії), а “Максима Оси” – 38,4 мільйона гривень. Але там, де не можна взяти спецефектами та іменами акторів, треба шукати перевагу в історії та її подачі.
Я все ж сподівався, що якщо йдеться про комікс та ще й про козаків, то без гумору фільм не обійдеться. Але усміхнутись мені не хотілось, бо ніхто й не намагався мене насмішити. Це стало першим розчаруванням, яке підсилилось, коли дізнався, що у 2015 році вийшов перший трейлер цього фільму, який тоді ще готував інший режисер, і навіть він був насиченішим та кумеднішим за те, що вийшло у 2022-му. Після зміни режисера історію перезнімали повність, змінивши навіть стилістику картини. Максим Латик прагнув подати її більш нуарно. Це щось типу нового “Бетмена” Метта Рівза або “Джокера” Тодда Філліпса. І тут треба згадати про одну з переваг – картинка справді була красивою. Передати атмосферу жаху та чуми вдалося.
Відразу ж повертаємось до недоліків. Окей, ви не хотіли смішити глядача, бо зосередились на детективній напруженій історії. Але детектив цей узагалі – не детектив. Коли ви дивитиметесь фільм, то відразу визначите для себе поганця. У класному детективі так станеться, що наприкінці вас здивують, бо антагоністом виявиться хтось зовсім інший. Тут цього не буде – той, хто вам найбільше не сподобається, і є спражнім злом. Можливо, це претензія не до сценаристів фільму, а до автора коміксу. Проте тоді виникає інше запитання: навіщо було екранізовувати саме цю історію? Невже в українських письменників немає крутіших текстів?
Окрім того, що сюжет і так погано сформований – наче короткий переказ твору у відеоформаті, – наприкінці ще й спробували закрутити інтригу для наступної частини. Але цим лише більше зіпсували враження. Тобто я подумав не ось так: “Нічого собі, як вони все закрутили, скоріше б продовження”, а ось так: “І так нічого не зрозуміло було, а вони ще щось крутять”. Але при цьому я точно подивлюсь другу частину, якщо вона вийде. Бо мені передусім цікаво, чи справді ця історія настільки сира та безперспективна, чи автори зроблять висновки із помилок першої частини і у другій дадуть щось реально гідне.
Є ще кілька незначних зауважень, про які просто не можу не згадати. Моментами “Максим Оса та золото Песиголовця” здавався калькою на “Гру престолів”. Якби це були мінімальні запозичення, то, можливо, фільм від цього лише б виграв. Але здебільшого це не мало сенсу: навіщо тут були любовні стосунки між братом та сестрою? Навіщо показувати, що у замку є злі собаки, якщо вони взагалі ніяк не залучені до сюжету? І таких “навіщо” ще вдосталь.
Якщо вже відштовхуватись від “Гри престолів”, то там побудували цілий світ і ми відчуваємо його масштаб. Тут же було відчуття, що у всьому світі є лише ці кілька героїв: у замку – п’ятеро людей, у шинку – троє, козаки, які загинули, та сам Максим Оса. Таким чином це нагадувало театр, коли залучають лише таку кількість акторів, яка необхідна, щоб сюжет рухався. Але коли театр дивишся у кіно, це аж ніяк не справляє враження. Хотілось більше “масовки”, більше широких планів. Тут приклад можна було б взяти із “Захара Беркута”, про який я писав раніше.
А ще цей фільм вийшов не у свій час. Прямо зараз мені, як, певно, і багатьом іншим українцям, хочеться дивитись дещо інакше. Головний герой Максим Оса, героїчний козарлюга, насправді просто огидний. Ну от іншого слова я не можу підібрати. Він невихований, неетичний, безумовно, сексист, жадібний… Якби Оса був класно прописаний, то навіть, попри негативні риси, він би захоплював, йому б хотілось співпереживати. Але тут цього знову ж таки не було. А ще гірше, що його часом протиставляють полякам (чи то німцям, так і не зрозумів), яких показують просто аристократами. Та й взагалі те, що українців та поляків “протиставляють” нехай і у фільмах, коли зараз триває війна проти Росії, у якій наші західні сусіди дуже допомагають, я адекватно сприймати не можу.
Завершу ж позитивно. Фільм “Максим Оса та золото Песиголовця” мав відбутися, адже із чогось треба починати те, що у світі вже активно втілюють. Безумовно, перша екранізація коміксу в Україні була поганою. Але сподіватись на те, що відразу вдасться всесвітній успіх, було зась. Це стане прикладом, як робити не варто. Переконаний, що у нас є багато цікавих глибоких коміксів, точно є люди, які можуть це класно зняти. Головне – не зупинятись після першого гливкого млинця у цій справі.
Нагадаємо, що у попередній публікації рубрики “Інформатор вихідного дня” ми розповідали про фільм “Люта нічка”. Чи варто його дивитись, дізнавайтесь за посиланням.
Віталій Усик
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
