Друковані ЗМІ повертають до дитинства. Таким для редактора Інформатора є журнал “Футбол”.
Буквально кілька днів тому в мене запитували, яким бачу майбутнє друкованої преси. Відповів, що новинні видання віджили своє (ви давно читали новини в газеті чи журналі?), а ось якісні аналітичні ще можуть поборсатися. Але чи багато таких існує? Не назвав би журнал “Футбол” саме таким, але хотів би, щоб він продовжував жити. І зараз поясню чому. Такого тексту в нашій традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня” ви точно не очікували.
“Футбол” потрапив до моїх рук абсолютно випадково. Батько приніс крутої преси, якої в селі знайти було нереально, від нашого сусіда з Києва. Мені тоді було 10-11 років, і футболом я вже цікавився, як міг. А що тоді можна було? Подивитися кількахвилинні спортивні новини на 1+1 та прочитати спортивну сторінку в дитячому журналі “Барвінок”. Тож “Футбол” був чимось на кшталт іншого всесвіту: цілий журнал і все про спорт №1. Я прочитав той перший журнал повністю і просто закохався.
Спочатку “Футбол” мені передплачували батьки. Два дні на тиждень (вівторок та п’ятниця) на тривалий час стали найкращими для мене, бо саме тоді поштарка приносила журнали. Пізніше, коли навчався в Києві, вже сам купував. Не бувало такого, щоб я кудись йшов і в сумці не лежав свіженький “Футбол”. На нудних парах він був особливо доречним. Загалом їх в мене вже назбиралося кілька сотень, диван у селі вдома заповнений ними.
Ви запитаєте: що ж такого особливого у якомусь журнальчику? Окрім того, що це символ мого класного дитинства та юності, це ще, як би це пафосно не звучало, мій провідник у світ журналістики. Погодьтесь, коли чимось сильно захоплюєшся, то максимально хочеш стати його частиною. І звичайно ж, я також хотів так класно писати про футбол, як ті чоловіки, яких щотижня читав. Безумовно, ними я надихався і чимало почерпав із їхнього стилю написання – такого щирого, пишного, при цьому насиченого. Потім з роками позбувався “пишності”, яка зовсім недоречна для інформаційної журналістики.
“Футбол” не можна назвати інформаційним чи аналітичним виданням. Тут все було максимально просто – я, журналіст, хочу розповісти вам про певний футбольний матч чи якусь подію і зроблю це так, як своєму другові на кухні чи в барі. Тому було відчуття, що журналісти “Футболу” мої близькі друзі. А коли після 15 років я почав робити перші кроки у світ журналістики, то деякі з них мені допомагали гарними порадами, зокрема, що не варто вступати на журфак, бо це ніяк не допоможе у професії. Я просто їм писав, а вони мені відповідали – і це було щось неймовірне.
Кілька останніх років, коли роботи стало більше, а часу читати щось, окрім того, що необхідне для цієї роботи менше, журнал “Футбол” зник із мого життя. Пам’ятаю, у 2021-му купив кілька випусків українською мовою. Було незвично, але прикольно, журнал же завжди був російськомовним. Але то була “разова акція” – просто з цікавості. Знаю, що коли почалася війна журнал став виходити лише в електронному форматі, а у 2023-му відродився як щомісячник під назвою “Football” і під керівництвом незмінного із 1997 року головного редактора Артема Франкова. Про все це я дізнавався вже після смерті Франкова…
Артем Франков помер від інсульту 31 жовтня 2023 року. Ця новина стала для мене потрясінням навіть на тлі загалом трагічної ситуації в країні. Разом із ним померла частина мого дитинства, не стало людини, яка як свідомо, так і не свідомо дала шлях у журналістику багатьох хлопчакам. У цьому я впевнений, бо після смерті багато добрих слів писали про Артема Вадимовича, і чи не в кожному пості від вже видатних спортивних журналістів була фраза на кштал “якби не Франков, то хто зна, ким би я став”. Виходить, що я також можу так написати. Бо якби років 20 тому до моїх рук не потрапило його дітище, праця його життя, то й праця мого життя могла би бути зовсім іншою. Це вже потім я опинився у “Віснику”, де мою захопленість журналістикою почали перетворювати у професійність, а тоді вже й у Інформаторі, де професійність обросла досвідом.
Перед Новим роком таргетована реклама запропонувала придбати мені журнал “Football” пам’яті Артема Франкова. Я перейшов за посиланням, побачив, що “Football-ів” вийшло вже 4 випуски, перші два ще редагував Франков. Купив два останні, вдихнув запах свіжої преси, повернувся до дитинства. Зараз читаю спогади про Артема Вадимовича. Яким би контраверсійним персонажем він не був, якби все ж він був поганою людиною, то скільки гарного про нього не писали б. Завершу зі спогадами й почитаю вже звичайний грудневий номер. Чомусь переконаний, що він класний. Новий головний редактор Віталій Пасічний дуже скрупульозний та фаховий журналіст, пам’ятаю його ще з тих часів, коли сам намагався прорватися у спортивну журналістику, він тоді вже впевнено рухався цим шляхом.
Навіщо ця публікація? Можливо, ви, як і я, не знали, що “Футбол”, щоправда, дещо видозмінений, досі живе. Замовити його можна у Telegram-каналі Артема Франкова. Та й взагалі, якщо ви любите, якісь друковані видання, то купуйте їх – інакше вони ніяк не виживуть. І звичайно ж, не забувайте про електронні ЗМІ – ми працюємо для вас і потребуємо вашої підтримки. Скажімо, в Інформатора для цього є сторінка на Patreon.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наш журналіст розповів про мультфільм “Жах перед Різдвом”. Матеріал читайте тут.
Віталій Усик
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
