Депутатка, активістка, юристка, донька, подруга та кохана жінка. Про всі ці ролі Аліни Римар – у інтерв’ю Інформатору.
Аліна Римар (35 років) – одна з найактивніших депутаток чинного скликання міськради Переяслава. Вона – відома в місті волонтерка та активістка, співзасновниця ГО “У добрі руки”, яка опікується безпритульними собаками. А ще вона – юристка, донька, подруга, кохана жінка. Про всі ці ролі з нею поговорив журналіст Інформатора. Можливо, після цього інтерв’ю ви розкриєте для себе Аліну Римар з нового боку.
Активістка, волонтерка
– Аліно, вперше я почув про тебе, як про волонтерку, яка займається безпритульними тваринами у Переяславі. Як ти прийшла до цієї справи?
– Наскільки я пам’ятаю, це був 2018 рік. Я тоді саме повернулася до Переяслава після кількох років проживання у Києві. Мама скинула мені посилання із групи “У добрі руки” у Facebook про те, що необхідна допомога, здається, кормом чи щось таке. Зідзвонилася із тодішньої волонтеркою цієї організації Олею Вовк, дізналася, що треба, й привезла пару мішків корму, кісточки, іграшки тощо. Потім приїхала додому й написала про це пост. У моєму розумінні притулок мав відповідати європейським стандартам, вікна повинні були не плівкою забиті, а зі склом. Словом, написала такий пост, а потім під вечір дізнаюся, що у Facebook почався хейт на мене. Остап Бульба (це нік переяславця Сергія Галицького – ред.) вирішив, що я висловила претензію до них, мовляв, вони недостатньо роблять. Приїхала така-от “фіфа”, пальчиком потикала й написала такий допис.
У коментарях максимально толерантно я спробувала пояснити, що не маю жодної претензії до волонтерів, що пост був спрямований на те, щоб міська влада звернула увагу. Адже це ненормально, що проблемою всього міста займаються лише п’ятеро активістів. Ми зустрілися, я спитала, чим можу допомогти. Мені сказали: “Давайте робити якусь програму, щоб фінансування стерилізації безпритульних тварин відбувалося за рахунок міського бюджету”. За місяць ми зареєстрували громадську організацію, розробили програму на розгляд сесії. Дуже довго її не затверджували, але зрештою ми прийшли до чогось.
– А чому саме на собак звернула увагу?
– А чому в 6-7 років я приносила додому пташечок, яких коти пошманали? Люблю тварин – такий у мене характер.
– Історію про те, як ти вперше прийшла до собачого притулку, нещодавно у Facebook написав Сергій Галицький. А ти тоді знала, хто такий Остап Бульба?
– Я не знала, як він у Facebook підписаний, але про нього, звичайно, чула. Я ж із Переяслава.
– І в тебе також не так давно був пост про те, що спершу ти навіть дещо боялася його. Чому?
– Так, коли я дізналася, що він бере активну участь у діяльності притулку, то мені стало трішки не по собі. Сергій Галицький мав репутацію “поганого хлопця”. Але страх минув буквально за тиждень, коли я зрозуміла, що це одна з найдобріших людей, яких зустрічала у своєму житті. Він реально серед ночі може поїхати забирати збиту посеред дороги собаку, покласти її до себе в гараж і чекати ранку, щоб відвезти до ветеринара. Я постійно звертаюся до нього, коли розумію, що ми з Танею Чеботарь (голова ГО “У добрі руки – ред.) не справимося, коли потрібна чоловіча сила. Плюс він допомагає багатьом людям, але просто вимагає не згадувати цього публічно.
– Давай продовжимо обговорювати дописи у Facebook. Все ж ти досить активна у цій соцмережі. Часто пишеш позитивні пости про поліцейських Переяслава. Чому така прихильність до них?
– Якщо йдеться про дописи у нашій групі “У добрі руки”, то ми завжди пишемо по факту. Якщо справді оперативно відреагували на наше звернення стосовно жорстокого поводження з тваринами, то чому я не можу подякувати за це поліцейським? Окрім того, коли Максим Дьомін став начальником переяславського відділу поліції, почали більше звертати увагу на проблеми жорстокого поводження з тваринами. Бо раніше й для поліцейських, і для більшості людей в місті тварина була чимось безправним, тим, що можна ображати й за це нічого не буде. Зараз ця система почала трохи змінюватися.
– Тобто у вас співпраця з поліцією більш офіційна чи ти можеш у будь-який момент зателефонувати прямо Дьоміну з якимось питанням?
– Можу зателефонувати без проблем. Із 24 лютого щоразу, коли чула, що десь щось летить, дзвонила йому, чи все в нас гаразд. Тим паче, коли мені люди постійно пишуть, що щось бачили чи чули, у кого ще я могла би швидко дізнатися достовірну інформацію?
Депутатка
– Як для тебе почалася повномасштабна війна?
– 24 лютого за 15 хвилин до п’ятої мені зателефонував батько й сказав: “Прокидайся, війна почалася”. Йому про це повідомила співробітниця із ДСНС. Але я до останнього не вірила, зайшла в Telegram (підписана там на мільйон інформаціних каналів), дивлюся – тиша. Думаю, може, щось там неправильно зрозуміли. А вже о п’ятій з чимось з’явилися перші повідомлення у Telegram-каналах. Зателефонувала до Саулка (Вячеслав Саулко, голова міськради Переяслава – ред.), мовляв, давайте зустрічатися, щось вирішувати. Тоді була така паніка, бо було незрозуміло, що буде в Переяславі.
– Перші тижні ти провела у міській раді. Чому так вирішила?
– Щодня я там бувала, мабуть, перші місяці два, поки ми не дізналися, що Київська область звільнена від окупантів. У нас були депутатські чергування, ми сиділи на камерах відеонагляду, збирали потреби хлопцям на блокпости. Більшість часу ми проводили в дорозі, бо збирали людям продукти харчування, матеріали для укріплення блокпостів тощо.
– Як ти вважаєш, міська влада Переяслава у цей період працювала продуктивно?
– Мені важко судити.
– Але ж ти це бачила ближче ніж більшість людей…
– Я вважаю, що в якийсь момент комунікація між міською владою і депутатами була не на належному рівні. Наприклад, депутати були включені до складу оперативного штабу, який проводив засідання щодня. У якийсь момент нас перестали запрошувати на ці засідання. Тобто якусь інформацію ми дізнавалися взагалі від третіх осіб. Це не зовсім правильно було. Потім, коли ситуація в Київській області вирівнялася, знову почали запрошувати.
– А чому ж перестали запрошувати?
– Я думаю, щоб не сіяти паніку, бо дуже багато моментів обговорювалося не для широкого загалу, на кшталт, яким чином укріплене наше місто. Можливо, через це, але я не впевнена.
– Як вирішували проблему комунікації?
– Певно, ти пам’ятаєш сесію, коли депутати висловили своє невдоволення тим, як міська рада тримає зв’язок з ними. Тоді ніхто про це нічого не писав. Але після цього чи то міський голова, чи то наближені до нього люди зрозуміли, що, мабуть, у чомусь вони не мали рації. З цього моменту спілкування вирівнялося.
– Чи справді Переяслав був максимально укріплений, як про це говорить зараз міський голова?
– Вважаю, що так. Але потрібно розуміти, що тут захист не просто у бліндажах чи окопах, а у людях. Людях, які у перший день мобілізувалися та почали облаштовувати блокпости, які два місяці чергували 12 через 12 годин. І це ніяк не оплачувалося, лише на ентузіазмі та патріотизмі. Вони показали, що в Переяславі є справжні чоловіки, які готові стояти на захисті міста.
– Виконком створив благодійний фонд, на який прийшла серйозна сума коштів. Ти, як небайдужа депутатка, не цікавилася, що зараз із тими грошима?
– Останнє, що пам’ятаю про цей фонд, що за його рахунок закупили 5 тонн пального. Який там залишок, я не знаю.
– Чи не найчастіше з-поміж депутатів на сесіях ти підіймаєш питання, які цікавлять громаду. Які зараз актуальні запитання ти або поставила, або скоро поставиш міському керівництву?
– Останнє моє депутатське звернення зареєстрували у п’ятницю стосовно вуличного освітлення. До мене звертається багато людей щодо того, чому немає вуличного освітлення у місті до початку комендантської години. Приміром, у Яготині, Золотоноші, Борисполі, Києві світиться. Тому я написала звернення, щоб знайшли можливість вмикати освітлення в темну пору доби до настання комендантської години. Причини не вмикати його я не бачу. Чекаю відповіді.
А взагалі якщо у мене є якісь питання до міської влади, намагаюся їх вирішувати напряму. Наприклад, можу зателефонувати міському голові й сказати, що два роки просила провести висипку вулиці: “Чи можна якось зараз, коли є щебінь та пальне, це зробити?”. Все, питання вирішене.
– А яка мотивація підіймати питання прямо на сесіях, якщо все можна вирішити телефонним дзвінком чи депутатським зверненням?
– Ну ось, наприклад, щодо набережної Альти мені зателефонували зранку в день сесії. Кажуть: “Повипилювали всі дерева, але ж там якось обіцяли продовжувати роботи”. А з приводу набережної я вже давно нічого не чула, тому вирішила відразу поцікавитися. Аби й депутати знали, і люди, що роботи планують проводити, що виготовляється проєкт.
– А як тобі взагалі цей депутатський корпус? Наскільки легко працювати?
– Я ж не була раніше депутатом. Але кілька разів мала можливість бути на сесіях депутатського корпусу минулого скликання. Те, що я бачила тоді, і те, що бачу зараз, – це кардинально різні депутатські корпуси. Зараз робота більш конструктивна, із таким складом депутатів реально можна втілювати якісь класні проєкти в життя. Ніхто не буде вставляти тобі палки в колеса, коли розумітимуть, що це можливо реалізувати. Вважаю наше скликання максимально адекватним та продуктивним. Якщо і є якась критика дій міського голови, то вона конструктивна.
– Чи були питання, які не мали пройти, але чомусь проходили?
– Не знаю. У тебе є щось таке на думці?
– Можливо, якісь земельні…
– Ну відразу пригадується, що довго тягнулося вирішення конфліктної ситуації щодо ФОП Анікієвої Тетяни. Ніяк не могли визначити, де їм встановити контейнер.
– Керуючій справами виконкому Тетяні Гич виділили земельну ділянку…
– Ми (вочевидь, має на увазі фракцію партії “Голос” – ред.) утрималися в цьому питанні. Жодних порушень при винесенні його на розгляд не було. Якщо говорити, чи на часі воно, ми вважаємо, що не на часі.
– Інколи адекватні люди довго не витримують в політиці. Як ти почуваєшся протягом цих майже двох років?
– Трохи втомилася. Інколи важко вирішувати питання, про які просять люди. Ось, наприклад, щодо висипки вулиць. Я звертаюся у міську раду – один раз, другий… А потім вже приходиш і кажеш: “Давайте вже щось робити”. Тому складно, що інколи все зі скрипом відбувається. Втім, коли питання не потребують фінансування із міського бюджету, то вони наче нормально вирішуються.
– Заради чого ти йшла в депутати?
– Може, не повіриш: заради того, щоб щось змінити в цьому місті на краще.
– Зараз ти це робиш?
– Принаймні намагаюся. Свої депутатські обов’язки я виконую на 99,9%.
– Ти грамотна, маєш лідерські якості та харизму. Ці риси необхідні для міського голови. Чи є такі амбіції?
– Ні. Посада міського голови більше про менеджерські якості. Мені їх не вистачає. Управління містом – це типу управління великою компанією. І для того, щоб керувати великою компанією, треба мати досвід керування меншими. Я не вважаю, що мій теперішній досвід дозволяє думати про посаду міського голови. Для цього потрібно пройти певний шлях, поки зрозумієш, що готова до такої посади.
– Згідно з твоїм бачення щодо голови-менеджера, Вячеслав Саулко – ідеальний варіант міського голови. Він керував великою компанією і тепер може використати свій досвід для побудови міста.
– Можливо, я зараз скажу щось дивне, але за 20 років, протягом яких пам’ятаю Переяслав, не бачила міського голови, який хотів би реалізувати таку велику кількість масштабних проєктів. Це – і набережна, і стадіон, і центральна площа, і сквер Мазепи, і парк Шевченка. Це класно, коли є людина з такими амбітними цілями. Але якщо раніше на реалізацію цих проєктів планувалися кошти з державного бюджету, то зараз, після 24 лютого, у Київській області є громади, які знищені або повністю, або частково. Тому зрозуміло, що допомога із державного та обласного бюджету йтиме саме їм. Тож я поки що не розумію, яким чином у нас можна втілити ці грандіозні проєкти. Ну от набережну облаштовуватимуть з допомогою меценатів. Зараз хіба що так можна.
– Мені здається, що Вячеслав Саулко звик працювати в успішній компанії, яка здатна розвиватися за рахунок своїх значних прибутків. Переяслав – це інакша “компанія”, тим паче зараз. Чи є у нашому місті класний кризовий менеджер, який міг би керувати Переяславом у майбутні післявоєнні роки?
– Переконана, що є, просто ніхто зараз не спадає на думку.
– Давай тоді поговоримо про людей, які прямо зараз роблять місто кращим.
– Та багато таких. Коля Богатир – краєзнавець, вже не перший рік популяризує туризм на Переяславщині. Його треба підтримувати, давати відчуття, що він у цій справі не один. Андрій Іващенко – людина культури, дуже швидко знаходить спільну мову з молоддю, бере участь у різних грантах, фонтанує ідеями. Я просто не розумію, як він може жити в такому ритмі, але це його стихія. Саша Петруня завжди відгукується на прохання про допомогу, бере активну участь в житті міста. Таня Чеботарь просто поза конкуренцію, бо витримати такий ритм нереально. У неї телефон червоний від дзвінків 24/7: “заберіть там цуциків”, “а там собаку збили”, “а там собаку отруїли”…
24 лютого відкрило для мене деяких колег-депутатів як неймовірно класних людей. Вони 24 години на добу готові їхати світ за очі, щоб допомогти хлопцям, які нас обороняють. Я пишаюся, що зараз можу назвати їх своїми друзями. Це – Яна Поліч, Саша Пасічник, Гриша Ярема. У перші дні вони працювали на виснаження, щоб допомогти всім, але це ніде навіть не згадувалося публічно.
– Що у Переяславі потрібно зробити масштабне, щоб місто різко вийшло на якісно новий рівень?
– Залучення підприємств, щоб вони тут відкривалися, створювали робочі місця. Знову ж таки це податки до бюджету. І за рахунок цього вже можна втілювати різні масштабні інфраструктурні проєкти.
Працівниця, донька, кохана
– Півтора року тому, коли ми досліджували декларації, ти опинилася серед найбагатших депутатів Переяслава. Розкажи, чим займаєшся.
– Юридична практика – це мій основний вид діяльності. У цю професію я почала входити у 16 років, коли вступила на юридичний факультет Київського національного університету внутрішніх справ. П’ять років навчалася там, потім ще рік на “магістратурі” в університеті Шевченка. У 2009 році пішла працювати в юридичний відділ Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації. І пройшла кар’єрними сходинками від спеціаліста першої категорії до начальника відділу. Коли я шість років пропрацювала за мінімальну зарплату, коли вже мала певний досвід та розуміння, зареєструвала ФОП і зараз займаюся юридичним супроводом господарської діяльності кількох підприємств. Також орендую нерухоме майно комерційного призначення.
– Які люди найбільше вплинули на формування твоєї особистості?
– Батьки. Вони із самого дитинства заохочували мої вподобання. Наприклад, у другому класі я захотіла ходити до репетитора з англійської мови. І от до одинадцятого класу вони мене в цьому підтримували. Коли я не могла визначитися, ким хочу стати за професією, тато нагадав випадок з мого дитинства, коли передивлялася якийсь американський фільм про адвоката і в такому захваті була від того, як вона розбирається з опонентом під час судового засідання. Мама – мудра й добра жінка. Я досі прагну досягти її рівня мудрості. Вчуся щодня, погано виходить, але я стараюся. Моя мама це про безумовну любов, вона любить свою дитину просто за те, що вона є. Коли дитина зростає в любові та підтримці, то стає доброю та впевненою людиною.
– Можливо, це запитання некоректне або надто очевидне, але все ж: ти мала прізвище Литвин, тепер Римар. Чому так?
– У 2010 році я вийшла заміж, відповідно змінила прізвище з Римар на Литвин. У 2016-му ми з чоловіком розлучилися. Якийсь час я ще мала його прізвище. Але згодом все-таки вирішила, що хочу повернутися до свого прізвища, воно мені рідніше. Хоча за 11 років і до того прізвища дуже звикла, деяким людям було складно перелаштуватися.
– Зараз твоє серце зайняте?
– Так.
– Кимось із міської ради?
– Можливо (усміхається).
Бліц-опитування
– Собаки чи коти?
– Собаки.
– Саулко чи Костін?
– Та я не знаю. У одного й іншого є свої плюси та мінуси. Для мене вони в принципі рівнозначні.
– Обери якийсь критерій, за яким зможеш визначитися.
– За кількістю грандіозних проєктів – Саулко.
– Твоє хобі.
– Нещодавно відкрила в собі “юного садівника”. У мене на балконі купа всілякої розсади. Вирощую руколу, базилік, шпинат, із кісточки манго вже виростила маленьке деревце.
– Улюблене місце в Переяславі.
– Батьківський дім.
– Улюблений фільм.
– Свого часу разів шість передивилася фільм “Перл-Гарбор”.
– Улюблена книга.
– Зараз читаю книгу, яка в принципі мені дуже заходить, “8 звичок ефективних людей” Стівена Кові.
– Остання новина, яка тебе вразила з негативного або позитивного боку.
– 24 лютого і все, що відбувається після цього. Кожна людська жертва дуже болить мені.
– Яке останнє зроблене фото у твоєму стартфоні?
– Моя собака Меггі.
– Хто твій найкращий друг?
– Мама. Єдина людина, якій я можу розповісти все.
Нагадаємо, що ще один активний депутат міської ради Переяслава Андрій Іващенко разом із однодумцями зараз розбудовує вуличний простір. Що це таке, дізнавайтесь за посиланням.
Віталій Усик
Фото: Дмитро Кусай, Facebook-сторінка Аліни Римар, сайт міської ради Переяслава
