На Переяславщині попрощались із захисником Ярославом Мухою. Раніше його поховали у Дніпрі як невідомого солдата, а тепер, через майже два роки, його тіло повернули додому.
12 березня на Переяславщині попрощалися із Ярославом Мухою зі Студеників (Студениківська ТГ). Коли загинув, йому було 26 років. Із 7 квітня 2022 року він вважався зниклим безвісти. Виявилося, що його поховали у Дніпрі як невідомого солдата. Тим часом через аналіз ДНК тривали пошуки, зрештою вони завершилися нещодавно і його змогли ідентифікувати. Тіло привезли на малу батьківщину, відспівали у Переяславі та поховали у Студениках. Про це повідомляє Інформатор.
Об 11:00 у Храмі Воскресіння Христового в Переяславі священники провели майже годинну літургію. Рідні, друзі та односельчани оплакували військового. За звичаєм шану воїнові віддали, стоячи на колінах, під супровід пісні “Гей, плине кача”.
Священник Іван Поліжак після служби сказав таке: “Вся у сльозах, вся у ранах, але нескорена наша Україна. Нескорена жодна українська душа, яка любить свій рід. Воїн Ярослав проявив справжній патріотизм. Він ніде не бігав, не кричав про це, жив своїм мирним життям. Був потіхою для рідних, для батьків, але коли агресор прийшов на нашу землю, він зібрався і пішов захищати, щоб ворог не зайшов у його домівку, до його сім’ї. Він звільняв нашу рідну київську землю, потім перейшов на східні області під Харків, Ізюм. Там трапилося горе – Бог забрав його до себе. Але забрав як героя для всіх нас”.
О 12:00 траурний кортеж із понад 20 автівок вирушив до Студеників, до батьківського дому Ярослава. Попрощатися із захисником вийшло чи не все село. Стоячи на колінах, кортеж зустрічали сотні людей, зокрема вийшло чимало учнів Студениківського ліцею. Дорогу встелили квітами.
Односельчанин Олександр працював із Ярославом на одній роботі. Поділився своїми спогадами: “Дуже позитивний хлопець був. Таких людей знаю одиниці. Завжди прийде на допомогу. Не було такого, аби відмовився. Дуже відповідальним був. Ми працювали з ним в енергетичній сфері, будували підстанції, лінії. Ярику яку техніку не даси – він її освоїть. Коли почалася війна, ми разом були на роботі, рано тоді розійшлися. Вже наступного дня повномасштабного вторгнення він вирішив йти захищати нашу громаду, а потім і на фронт. Про його мотивацію йти на війну ми, чесно кажучи, не говорили. Я знав, що він такий, що піде”.
Після прощання біля дому люди траурною колоною вирушили до центру села. Там всі охочі згадали воїна у промовах. Старший офіцер відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Бориспільського РТЦК та СП, капітан Андрій Загнойко сказав: “Ярослав був одним із тих, хто мав би Україну збудувати такою, якою ми її всі хочемо бачити. На привеликий жаль, йому назавжди залишиться 26 років. Він назавжди залишиться молодим. Як кажуть, людина помирає двічі: перший раз – коли перестає битися його серце, другий – коли востаннє лунають слова на його згадку. Тому я впевнений, що Ярослав житиме ще довго. Тому що всі ми будемо його пам’ятати”.
Перша вчителька полеглого воїна Людмила Сахно сказала таке: “Недаремно Ярик опинився у перших рядах захисників нашої Батьківщини. Відповідальність у нього виродилася ще з дитячих років. Дитинство у нього було не дуже яскраве, тому що мама його дуже хвора була. Він дуже відповідально ставився до своєї мами, доглядав за нею, завжди поспішав додому. У моїй пам’яті він залишився такою завжди радісною, світлою дитиною. Перегортавши всі чотири роки навчання у початкових класах, жодного фрагменту не можу пригадати, щоби він когось образив. Він такий добряк був, такий щирий. Переглядаючи фото із нашої спільної зустрічі після п’яти років після закінчення школи, побачила, якими щасливими і веселими ми були. Будували плани на щасливе майбутнє, але, на жаль, війна забрала життя цього хорошого хлопчика. У нього могли би бути чудові діточки, яких би він виховав такими добрими, щирими, хорошими, як він. Але сьогодні ми відправляємо його в останній путь… Вічна пам’ять і слава нашому герою”.
Не могла стримати сліз голова Студениківської громади Марія Лях: “У нашій країні є дуже багато великих людей, а саме великих українців дуже мало. От Ярик – це наш великий і справжній українець. Він разом із полеглими воїнами Студениківської громади захистив Київ і Україну. Це хлопці, які пішли першими, які не повтікали нікуди. Ярослав віддав своє найдорожче. Він не докохав, не дожив, не створив сім’ю. Пішов і свідомо віддав за кожного з нас своє життя. Став щитом. Ярослав – це наш герой, це наш святий, це наш великий українець. І наш обов’язок – берегти його пам’ять”. Після цих слів односельчани віддали честь воїнові, ставши на коліно.
Вже на цвинтарі Андрій Загнойко вручив прапор України батьку загиблого. Під час прощання військові зробили три постріли в небо, аби віддати честь воїнові.
Що було раніше?
Ярослав Муха пішов добровольцем захищати Україну з 26 лютого 2022 року. Був механіком-водієм гармати протитанкового артилерійського взводу. Захищав столицю від окупантів. Під селом Мощун на Київщині тоді розгорнулися найзапекліші бої, за які Ярослава відзначили медаллю “За особливу службу”.
Після визволення Київщини був направлений до Харківської області. 7 квітня 2022 року біля міста Ізюм, коли воїни допомагали у ремонті вантажівки, навантаженої боєкомплектом, ворожий снаряд потрапив поруч із ними. Тіла захисників довго не могли забрати через запеклі бої. З того часу Ярослав Муха вважався зниклим безвісти.
Нагадаємо, що 3 березня у Переяславі попрощалися із захисником Ігорем Терещенком, який також загинув на Харківщині. Репортаж – тут.
Валерія Бобровська
Фото: Валентин Шеремет
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишетесь на канали в Telegram або Viber.
